Семен Піщевич. «Посол» Державної Думи, який зрікся своєї посади, але захищав демократію

(Продовження, початок тут)

Щодо думської діяльності Піщевича, нам відомо поки що небагато. Обрання його на посаду депутата Думи відбулось не без протистояння, але без порушень. Виборчий процес у Херсонській губернії, як дослідив доповідач з «виборчого провадження» Родзевич, відбувся без порушень закону і наявності обґрунтованих скарг. Одна скарга, яка була зафіксована, стосувалась Єлисаветградського повіту, де на думку виборщика Сиротинського, допущено певні порушення. Скаржник не ставить під сумнів результат виборів, проте вказує на імовірні «механічні» порушення під час складення документів, втручання губернатора у вибори та окремі порушення під час агітації. Проте думський відділ зазначив, що і ця скарга, і телеграми від іншої особи, знову ж щодо уявних порушень під час виборів у Єлисаветградському повіті, не дають підстав, «щоб вибори були визнані неправильними». У цій же стенограмі вказано, що на губернських виборчих зборах отримали мандати Держдуми всі 10 депутатів від Херсонщини: Блажков, Варун-Секрет, Дмітрієв, Ковальов, Коняхін, Люц, Мазуренко, Нестеренко, Новицький і Піщевич. [32, с. 140].

Навіть побіжний огляд журналів 4-ої Думи говорить про достатньо високу довіру до Піщевича?—??він обирався разом із відомими «послами» Держдуми до бюджетної комісії імперського парламенту. У переліку його колег по комісії такі відомі політичні діячі як Керенський, Мілюков, Чхзеїдзе [32, с. 155].

Незважаючи на те, що Піщевич склав повноваження депутата, він залишався послідовним прихильником демократичних способів управління. Про це свідчить цікавий випадок, який говорить про характер С.?Піщевича і його жорстке ставлення до радикального монархічного табору. 

Під час розгляду спірного питання щодо облаштування «арештних будинків» в Олександрійському повіті, які у той час були ліквідовані у віддалених від повітового центру місцях, С.?Піщевич вказав на двері зібрання явному прихильнику ортодоксальних імперських порядків. Конфлікт був викликаний провокаційним висловлюванням мирового судді Канатова: «…Вважаю своїм обов’язком нагадати…, що у арештних будинках знаходяться не вбивці, грабіжники чи конокради, а особи, які скоїли малозначні проступки, за які у Державній Думі винуваті у них, отримують зауваження, заклик до порядку, або у як крайній захід?—??виключення на одне засідання, як це мало місце декілька днів тому, коли пани члени Державної Думи обмінялись настільки приємними словами, як мерзотник, бита морда, скотина, наволоч, і тому подібні».

Соборна вулиця міста Олександрія. Фото початку ХХ століття з приватного архіву. 

Таке зауваження викликало бурхливу реакцію Закржевського?—??одного із гласних земства, який, за чинним тоді законодавством, мав право поєднувати мандат «посла» Державної Думи і бути обраним представником повітової влади. Закржевський відповів мировому судді розлогою промовою: «Як представник Державної Думи, я не можу залишити без заперечень висловлювання, яке дозволив собі зробити тут шановний Канатов. Дивно і боляче було чути такий випад («выход»?—??у оригіналі) від нього, представника того покоління 60?х років?—??«епохи великих реформ», заповітною мрією якого було «увінчання споруди» … [завершенням розвитку демократичних інститутів?—??авт.], якою і є Державна Дума. Установа нова, помилки можливі, але це не резон робити такі виступи тут, на земському зібранні, і якби я був на місці головуючого, я запропонував би, як це не було б сумно, виключити Канатова із зібрання».

Журнал говорить про те, що Канатов намагався виправдатись і посилався на газетні публікації про «бєзобразія» Державної Думи. Схоже на те, що скандал переростав у відверте протистояння. Головуючий запропонував дипломатично використати регламентну норму про завершення обговорення, через те, що судді мають разом із Канатовим залишили залу засідань, оскільки «питання про арештні будинки вирішене зібранням». [1, с. 58–59].

Деталізує дії Піщевича цікавий документ, який є додатком до протоколу цього засідання. Це «прошеніє» мирового судді Канатова до очільника повітового зібрання, яким у той час був П.?Мазуркевич (в інших джерелах?—??Мазуренко) [30, с. 386]. У цьому документі мировий суддя вказує на те, що до точки зору депутата Держдуми приєднався голова повітової управи Піщевич. У тексті документу згадується, що Піщевич, разом із Закржевським вважали, що суддя образив Державну Думу і за це його треба видалити із засідання зібрання. Суддя дуже образився через таку поведінку земців і вказав, що він і надалі буде вказувати на «сумні явища» та вимагав долучити своє «прошеніє» до журналу земства, мабуть для того, щоб його позиція стала відома всім, хто прочитає журнали земства, які друкувались для загального ознайомлення [1, с. 91–92].

Оглядаючи журнали земських зібрань можна зробити висновок, що Семен Піщевич намагався стати посередником між різними думками і намагався аргументувати свої дії доказами, апелював до них під час ухвалення рішень. Розсудливість?С.?Піщевича помітна, наприклад, під час розгляду питання облаштування ґрунтових доріг у повіті на травневій сесії Олександрійського земського зібрання у 1914 році. Коли різні представники зібрання?—??гласні Закржевський, Байдак, Буцький?—??почали дискусію, очільник управи С.?Піщевич спочатку надає ґрунтовну довідку з питання. Намагаючись врахувати різні точки зору депутатів земства, він пропонує від імені управи внести у кошторис витрат 11 тисяч рублів на ремонти всіх доріг повіту без окремого розподілу. Для того, щоб прогресивні методи знайшли відображення у діях земських урядників, на ділянці Олександрія?—??Новостародуб він пропонує провести експеримент з використання способу упорядкування доріг за технологією інженера Григорія Дубеліра. До речі, Г.?Дубелір був на той час відомим фахівцем у містобудуванні та будывництва доріг, теоретиком та практиком з цього питання.

Щоб переконатись у раціональності капіталовкладень, С.?Піщевич пропонує також порівняти вартість робіт виконаних машинним та ручним способами [1, с. 12–13].

Піщевич?—??комісар Тимчасового уряду

Лютнева революція похитнула і зрештою зруйнувала імперську владу. Управління величезними територіями екс-імперії взяв на себе Тимчасовий уряд, заснований діячами імперського парламенту?—??Державної Думи. Українська Центральна Рада запровадила свою систему обрання місцевих органів управління. Кооперативний з’їзд у Києві, головуючим на якому був очільник УЦР Михайло Грушевський ухвалив обрання місцевих органів за принципом скликання повітових Рад (Совітів) з представників волосних та міських комітетів пропорційно числу населення. Таким чином стара куріальна система обрання влади скасовувалась. Ці Ради і мали обрати повітових комісарів, про що інформували губернські Ради. Члени повітових Рад входять гласними в Повітові Земські Зібрання, після чого відбуваються вибори Земської Управи [5, с. 149].

6–8 квітня вітальний лист на адресу секретаріату Українського національного з’їзду, який відбувався як легітимне зібрання, що підтверджувало дії Української Центральної Ради, надіслали від «української «Просвіти» м. Олександрії на Херсонщині» [6, с. 143].

Перші загальні збори Центральної ради 8 квітня 1917 року відбулися за участі найближчого соратника Піщевича?—??делегата від Херсонщини?—??Мазуренка [7, с. 187].

Не пізніше травня 1917 року, Семен Піщевич обирається Олександрійським повітовим комісаром Тимчасового уряду. Ще одне джерело зазначає, що ця посада у нього з березня 1917 року [10, с. 1038]. Зазначимо, що формально Херсонщина не входила спочатку територіально до складу УНР і на цій території визнавалась влада Тимчасового уряду. Цей дуалізм у справі створення власної держави простежується у документі, який говорить про призначення на посаду комісара С.?Піщевича. У переліку вітальних телеграм на адресу Центральної Ради, зустрічаємо текст з Олександрії: «З Олександрії Херс. Олександрійське Земство зібралось на раду в демократизованому составі щиро вітає українську Центральну Раду, яку визнає оборонцем прав українського народу в єднанні з Тимчасовим Урядом вільної Росії, який забезпечить автономію України. Повітовий комісар Пищевич» [8, с. 121]. Піщевич перебував на цій посаді недовго. 5 травня 1917 року Олександрійський виконавчий комітет обирає повітовим комісаром «уродженця Олександрійського повіту, головного контролера Петроградського купецького товариства взаємного кредиту В.?В.?Кузьменка» [21, с. 98].

Чому відбулась така заміна? Можливо Піщевич відчував недостатність сил і засобів для управління територією за тих умов. Справа в тому, що влада повітових комісарів Тимчасового уряду суттєво відрізнялась від влади повітових очільників земств та їхніх управ. Комісари були лише політично-революційними постатями, а не керівниками із владними повноваженнями. «Повітові комісари, що назначались за рекомендацією місцевих виконкомів, могли здійснювати тільки загальну координацію дій та нагляд, але не повітових органів (повністю самоврядних), а волосних і селищних правлінь» [9, с. 148]. Крім того, Піщевичу явно не могло подобатись соціальне спрямування Центральної Ради пізнього періоду, зокрема тези про скасування великих приватновласницьких володінь землі.

Віктор Голобородько

(далі тут)