Семен Піщевич. До історичного портрету еліти Задніпров’я часів Української революції

Семен Піщевич (Пищевич)?—??яскрава історична особистість історії Олександрії і всієї Південної України. Він?—??людина, що діяла на противагу революційній добі, за якої відбувся розквіт його адміністративного таланту та кар’єрного зростання. Замість швидких, кардинальних змін, яких очікували герої революційної епохи, Семен Піщевич шукав еволюційності у подіях. Він навіть намагався разом із іншими представниками «старого» світу, зупинити революційну стихію і зупинити час, захищаючи світ, в якому він народився, але трохи трансформуючи його, перетворюючи на більш людяний та демократичний. Та єдине, що зміг?—??отримати на коротку мить владне кермо для того, щоб спробувати реставрувати країну, якою вона була до 1917 року.

Переглядаючи те, що написано і розказано про цю колоритну постать, знайти системного і детального викладу біографії цієї непересічної особистості краю неможливо. Її просто немає, хоча зібрати цю інформацію та переосмислити варто.

Занурення у подробиці і факти часів Української Революції дає багато перегуків із сьогоденням, багато дзеркальних подій та схожих настроїв у суспільстві. Як і тоді, так і сьогодні українське суспільство на зламі, у кризовій ситуації. Але з іншого погляду?—??попереду імовірність перспективного розвитку, подолання тимчасових явищ «хуторянства», марновірного розподілу багатств між усіма і порівну.

Особистість Семена Піщевича?—??це зріз історії міста та Задніпровського краю, де віддзеркалились найгучніші та найкривавіші, але й найцікавіші події Української Революції.

Починає своє життя Семен Піщевич сином дворянської родини, яка мала певні ознаки станової еліти. Наприклад, брат дружини Піщевича?—??Ерделі?—??мав прямий зв’язок із імператорським двором. Сам Піщевич був у родинному зв’язку з багатьма нащадками відомих сербських дворянських родин часів Нової Сербії, в тому числі із родиною «начальника Нової Сербії»?—??Хорвата.

Після здобуття офіцерської освіти та служби у армії, він стає на службу цивільній владі, а саме?—??земству. Досягає кар’єрних успіхів і після нетривалої служби земським начальником, обирається керівником земської управи Олександрійського повіту. С.?Піщевич на деякий час здобуває статус «посла» 4-ої Державної Думи імперії. Проте за власним бажанням здає цей мандат депутата вищого законодавчого органу і повертається до земства, де знову отримує вищі керівні посади.

За буремних часів Української Революції він пристає до тих, хто намагається захистити приватну власність на землю. Піщевич шукає способи протидії як соціалістичним експериментам розподілу землі під прапорами Української Центральної Ради, так само і більшовицькій комуністичній утопії із одержавленням земельних відносин. Зрештою, він стає одним з перших призначених губерніальних старост Гетьманату Скоропадського і залишається із Гетьманом до останніх днів короткотривалої «української монархії». Завершує свою політичну кар’єру С.?Піщевич «начальником» Херсонської губернії Денікінського зразка. А вічний спочинок знаходить на відомому емігрантському кладовищі Сен-Женевєв-де-Буа у Парижі.

Чому такі складні амплітуди життєвого шляху виникали у цієї людини, що асоціюється із архаїчною Олександрією початку XX століття? Спробуємо відділити легенди від реальних історичних фактів і розповісти про ці часи на зламі епох та на зламі століть.

Що розповіли про Піщевича попередники?

Бібліографія про Семена Піщевича чимала і складається із джерел радянської доби і сучасних публікацій.

Окремі сторінки життя С.?Піщевича описують краєзнавчі статті олександрійських і кропивницьких дослідників. Фіксує поширену в Олександрії легенду про приватний будинок С.?Піщевича, яка має пояснити незвичайну, вишукану архітектуру споруди, краєзнавець Анатолій Кохан. Він згадує про «оригінальні вікна, стилізовані під масті карт». «За народними переказами, кошти на цей будинок С.?Г.?Піщевич виграв у карти»,?—??записує переказ краєзнавець. [2, с. 480].

У 2014 році опублікувала збірку свідчень про діяльність С.?Г.?Пищевича, краєзнавець Надія Жахалова. Зокрема, вона зазначає, що його рішення стосувались діяльності товариства «Просвіта» у Херсоні та закриття газети «Дніпро», що мала проукраїнське спрямування [16, с. 1].

Унікальним для об’єктивної оцінки діяльності С.?Піщевича є видання Інституту української археографії, яке подає оригінальні тексти «справоздань» губерніальних старост. У цьому виданні опубліковано 21 «справоздання» за підписом С.?Г.?Пищевича. Вони датовані 8 червня?—??23 жовтня 1918 року. У цих текстах є чимало особистих зауважень С.?Пищевича, що може дати нам розуміння його світогляду [3, с. 176–224].

Окремо варто згадати цікаву публікацію документів, за підписом Піщевича на посаді губерніального старости, які вийшли друком у журналі «Літопис революції» і які тривалий час не були доступні для широкого загалу дослідників [13, с. 56–57].

Детальну біографічну довідку про життєвий шлях С.?Піщевича подає у випуску історичного календаря Кіровоградщини за 2018 рік краєзнавець Володимир Босько. Він стверджує, що С.?Піщевич володів мільйонними статками та мав у власності вугільні підприємства. Проте підтверджень цьому віднайти нам не вдалося. Ретельний перегляд довідників кінця XIX?—??початку XX століття говорить про те, що Піщевич не згадується як власник промислових об’єктів у Херсонській губернії, зокрема в Олександрії та Олександрійському повіті.

Складно не погодитись із автором цієї публікації, що більш правильно подавати прізвище героя нашої статті саме як «Пищевич», адже такою є усталена форма транскрибування прізвища сербського походження і так передавали на письмі родове прізвище предки Семена Георгійовича [4, с. 45–46].

Певну інформацію та значний фотографічний матеріал дають збірники, які розповідають про склад 4 Державної Думи. У них є і короткі відомості про С.?Піщевича та його думську діяльність, складені за офіційними джерелами [34, с. 385].

Декілька джерел із історії України згадують ім’я С.?Піщевича у світлі його призначення на посаду губерніального старости часів Гетьманщини. Наприклад, автор відомого «документально-наукового видання» з історії Української революції, безпосередній учасник подій, Д.?Дорошенко говорить про призначення Піщевича губерніальним старостою та про призначення Олександрійського повітового старости Павла Мазуренка. Також автор видання згадує про репресивні заходи щодо Олександрійської міської думи та повітової земської управи, які були розпущені гетьманською адміністрацією. Хоча?Д.?Дорошенко вважав ці заходи такими, що вживались «центральним правительством… у крайніх випадках». [15, с. 64, 183].

С.?Піщевич особисто доклав певних зусиль, щоб перейти межу приватного життя і публічної особи. Відомо, що С.?Піщевич обіймав посаду редактора першого повітового друкованого видання «Известия Александрийского уездного земства», одним з ініціаторів створення якого і був. Мало відомо, проте Семен Піщевич був і редактором місцевого видання вже революційних часів фактично фундатором незалежної української преси в місті Олександрії.

Місце останнього спочинку родини Піщевичів уточнює видання про відомий акрополь емігрантів у столиці Франції [11, с. 296].

Біографія типового дворянина: корнет, поміркований монархіст і сімейний чоловік

Практично всі джерела без суттєвих відмінностей описують життєвий шлях С.?Піщевича до часів української революції. Народився Семен Піщевич 3 січня 1863 року у родині «потомственних» дворян. Закінчив 2 Московську гімназію [34, с. 385].

Отримує перше офіцерське звання кавалериста?—??корнета?—??після навчання у Миколаївському кавалерійському училищі у 1884 році. Служить у 21 драгунському Білоруському полку. У 1892 році, йде у відставку у чині ротмістра. Вже цивільним, здобуває посаду земського начальника 7 дільниці Олександрійського повіту, на якій працює з 1892 до 1903 року.

Сорокарічний Піщевич обирається головою Олександрійської повітової земської управи (з 1903 року). 14 серпня 1913 року він відмовляється від «звання члена Державної Думи» [33, с. 101].

Про родинне життя Піщевича відомо, що його обраницею і єдиною на все життя жінкою, з якою він здолав всі життєві рифи і еміграцію, стала Леоніда Ерделі. Рід Ерделі теж сербський за коренями. Це була родина з поміркованими, хоча і монархічними поглядами. Збереглися численні архівні документи та інші свідчення про родину Ерделі [12, с. 47].

«Серед Ерделі не було радикалів?—??ні правих, ні лівих. Для них типовими є два варіанти біографії: перший?—??нетривала військова служба, вихід у відставку і заняття сільським господарством, одночасно участь у місцевих справах з дворянської і земської лінії; другий?—??вибір військової кар’єри, як справи життя». В роду Ерделі були і губернатори, і видатні земські діячі Херсонської губернії [25, с. 33].

Леоніда підходила амбітному відставному ротмістру, який теж був поміркованих поглядів і мав бажання використати свої здібності і навички на службі державі. Леоніда Ерделі навряд чи була привабливою партією для отримання великого посагу. Відомо, що її батько розподілив між дітьми невеликі статки, хоча на прожиття їх цілком вистачало. Леоніда Піщевич згадується як власниця суміжної із братом земельної ділянки у Єлисаветградському повіті. 1911 роком датований документ, за яким Леоніда отримала 10 десятин землі біля помістя Ерделівки [17, с. 484].

Віктор Голобородько

(далі буде)