Iсторiя

на попередню сторiнку

Семен Піщевич. Учасник перевороту і очільник всієї Херсонщини

Семен Піщевич. Учасник перевороту і очільник всієї Херсонщини

(Продовження, початок тут)

Учасник перевороту і очільник всієї Херсонщини

На деякий час Піщевич зникає з політичної орбіти. І не виключено, що він взагалі переїздить до Херсону. Саме там він отримує високу посаду за часів гетьманування Скоропадського.

Гетьманська Держава Скоропадського задекларувала відверте небажання співпрацювати із керівниками революційного часу. Ворогами для гетьманщини були як соціалістичні «унрівці», так і комуністи-більшовики. Тому нова влада під егідою «українського монарха» була ближче всього до світогляду екс-кадета Піщевича. «Городське і земське самоврядування занадто дорогі для теперішнього Правительства, в склад якого увійшли люди з довгою попередньою діяльністю на ниві місцевого життя», — ​говориться в офіційному документі гетьманської влади. Декларуючи захист прав місцевого самоврядування, одночасно Українська Держава вказала, що «правильна постанова місцевого хазяйства можлива тільки при умові притягнення до цього діла більш свідомих елементів». Уряд пояснює дуже абстрактно, що внесення змін у виборчий закон міститиме якісь такі зміни, що забезпечать «продуману користну працю на добро місцевого населення».

У цьому ж повідомленні, своєрідному маніфесті діяльності за підписом уряду Скоропадського, містився заклик до «розумних та державно думаючих елементів» щодо праці в ім’я рятунку держави «від злощасної анархії» [31, с. 2–3].

24 квітня 1918 року Військовий міністр гетьманської «Української Держави» Жуковський, призначає на посаду помічника повітового коменданта до Олександрійського повіту на Херсонщині Івана Богдана. Це було перше призначення у повіті нової влади [22, с. 3].


У деяких джерелах є інформація про призначення Семена Піщевича губерніальним старостою Херсонщини 14 травня. Проте ми ставимо це під сумнів, оскільки серед перших трьох призначених офіційно губерніальних старост є і «Піщевич Семен Григорович», який обійняв посаду губернського очільника Херсонщини. Цей наказ № 1 гетьман Скоропадський підписав 9 травня, а опубліковано його було 31 травня [27, с. 1].

Піщевич отримав свою посаду разом із іншими колегами — ​старостами Київщини і Харківщини — ​Іваном Чарторижським та Петром Заліським. Обидва вони незабаром позбулися своїх посад за українофобію. А от Піщевич залишався до останнього на посаді і мав чималу підтримку адміністрації.

З 29 квітня усі губерніальні комісари та їх помічники, тобто представники влади УНР, втрачали владу за Наказом гетьмана [28, с. 1]. 14 травня проголошено про звільнення із посад повітових комісарів з «обов’язком передачі всіх службових справ» призначеним повітовим старостам [26, с. 1]. У травні призначаються на посади очільники повітів Херсонщини. «Тимчасово виконуючим обов’язки повітових старостів» призначені в «Александрівськім повіті» (помилка, очевидно що мова йде про Олександрійський повіт — ​авт.) — ​Павло Мазуркевич. У Єлисаветградському повіті — ​Василь Верещагін із помічником Костянтином Гудевичем [23, с. 2]. Павло Мазуркевич свого часу обіймав посаду земського начальника Олександрійського повіту, так само як і С. Піщевич. Піщевич — ​7-ої дільниці, а Мазуркевич — ​11-ої. Обидва мали військове минуле: Піщевич — ​ротмістр у відставці, а Мазуркевич — ​відставний підпоручик. Той самий Мазуркевич (Мазуренко) у часи нетривалого комісарства Піщевича обирався до Української Центральної Ради, як представник Херсонщини. Саме тому є обґрунтовані підстави стверджувати, що ці призначення могли бути протеговані С. Піщевичем і певним чином політично мотивованими.


Майбутній очільник Олександрійського повіту Гетьманату був активістом Союзу земельних власників — ​першим політичним об’єднанням правих сил на терені України. У березні-квітні 1917 року з’явились осередки цього руху в Херсонській губернії. В Олександрійському повіті заснували організацію великі землевласники — ​Гайдак (імовірно — ​Байдак — ​один із найбільших землевласників повіту, дворянин за походженням, у власності якого було 1200 десятин), Мазуркевич (близько 2000 десятин), Закржевський (1500 десятин) [19, с. 62]. Нагадаємо, що Закржевський і Байдак — ​екс-депутати Державної Думи і представники поміркованої опозиції, яка прагнула демократичних змін без революційності. Закржевський — ​представник фракції центру, як і Піщевич — ​у IV Думі.

Уточнимо, що представники Союзу стали делегатами з’їзду Всеукраїнського Союзу земельних власників, де головував селянин з Херсонщини. Цей з’їзд обрав гетьманом Скоропадського. Тому Піщевич і його оточення були долучені до процесу державного перевороту під егідою створення «Української Держави» на чолі зі Скоропадським. З’їзд вказав на необхідність терміново змінити у місцевій владі чиновників на тих, які були «людьми гідними, не зараженими соціалізмом». Це — ​досить точна характеристика Семена Піщевича, оскільки його політична платформа — ​права політична позиція із поміркованими демократичними поглядами [19, с. 66].


Опанування владних повноважень відбувалось не без спротиву. Державна влада у революційній ситуації мала багато центрів ухвалення рішень. Для того, щоб концентрувати управління Херсонщиною, С. Піщевичу знадобилось ще два окремих накази Гетьмана, чого в інших регіонах України не використовувалось. Окремим наказом усувався з посади комісара міста Миколаєва та Херсонщини Олександр Чапківський. У тексті наказу зазначається, що це відбулось «згідно з проханням» [24, с. 3]. Але і цього було недостатньо, бо «паралельність» влади дозволила існувати ще й «Головному краєвому комісару Херсонщини, Катеринослащини та Таврії». Пана Коморного з цієї унікальної посади звільнили примусово, наказом Гетьмана [29, с. 1].

Ситуація у державі потребувала хірургічних дій

Щоб пояснити наведені вище слова, опишемо реальні факти тодішнього щоденного побуту владної вертикалі.  Показовим є опис ворогування між різними гілками виконавчої влади у Гетьманаті та спроби приборкати цю стихію за авторством «товариша» Міністра внутрішніх справ В. Рейнбота.


«Сутички між державною поліцією, комендантами і «охороною» (імовірно — ​загонами Державної варти — ​авт.) відбувались хіба не щодня: енергійний повітовий начальник встигне арештувати коменданта або генерал від «охорони» чи навпаки. Про надзвичайні події велась переписка, в повітах пристрасті розпалювались, на верхах між міністрами мир не порушувався. Керівники Міністерства внутрішніх справ вирішили покласти край безладу і «вивчивши купу переписок… вирішили змінити тактику».

Міністр скликає з’їзд губерніальних старост і протягом чотирьох днів намагається владнати це питання. Автор події згадує, що виступи губерніальних старост були показовими і демонстрували, що у більшості своїй, старі керівники імперських часів не підходили для революційної доби. Проте він дає і позитивну оцінку деяким очільникам: «Діапазон між губернаторами (імовірно — ​губерніальними старостами — ​авт.) щодо їх тактики збереження державного порядку та благоустрою — ​колосальний… Враження від з’їзду не залишило бадьорого настрою; можна було відзначити тільки трьох, на яких можна було покластися: Волинський губернатор… Херсонський губернатор Піщевич і Одеський градоначальник» [10, с. 69–70].


Як діяла нова влада і що взагалі намагався зробити С. Піщевич? Він бачив негативні риси «української монархії», однак вона була йому ближчою, ніж більшовики та радикальні проукраїнські сили. Цілком правдиво висвітлила антиукраїнську спрямованість діяльності Піщевича і його оточення проти національних сил краєзнавець Надія Жахалова. Критичну оцінку діяльності Піщевича щодо українства дає свідок подій — ​В. Кедровський, який в той час був очільником губерніальної управи «Просвіти».

Віктор Голобородько


(далі тут)

0    523     29.03.2019


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!