Iсторiя

на попередню сторiнку

Байдак, Байдаківка, Байдакове, Байдаківський

Байдак, Байдаківка, Байдакове, Байдаківський

(початок тут)

Наближаємось майже до фінішної прямої – розповідь про Байдаків другої половини 19 ст. і початку 20-го. Нащадків  роду у вказаний час можна умовно розділити на три гілки – Олександрійську (Херсонську), Верхньодніпровську (Катеринославську) та Полтавську.

Почнемо з олександрійських представників  роду, тобто власників с. Байдаківки і навколишніх земель. Дещо нагадаю - у 1823  році 11 вересня (ст.ст.) народився Байдак Дмитро Олександрович, а помер він у 1889 р. 19 березня. Був мировим посередником 4-ї дільниці Олександрійського повіту. На жаль, більш детально про його життя та діяльність поки що не вдалося дізнатися. Відомо  про те, що в 1844 р. саме за його кошти було споруджено в с. Байдаківка нову будівлю Миколаївської церкви, вже не дерев’яну, а з цегли. Є документи про викуп селянами села земельних наділів після реформи 1861 р., знаходяться вони в російському архіві (РГИА, ф.577 Главное выкупное учреждение МФ, 2862-1890).

Поховали Дмитра Олександровича біля Миколаївської  церкви, де вже покоїлася його мати Єлисавета Дмитрівна, а пізніше і дружина Агрипіна Миколаївна Байдак,  у дівоцтві - Леонтьєва. Вона померла у 1902 р. 76-ти років.  До наших часів зберігся надгробок з могили Агрипіни Миколаївни.  Можливо була із роду тих Леонтьєвих, що теж мали землі в повіті, серед яких і відомий   мандрівник,  етнограф, дипломат,  дослідник Ефіопії Микола  Степанович Леонтьєв. (Його життя детально вивчав А.І.Кохан)

Д.О.Байдак вважався одним з найбільших землевласників Олександрійського повіту, маючи на 1860 р. у власності 190 душ кріпосних селян чоловічої статі.

У метричній книзі Миколаївської церкви за 1843 р. (ДАОО) є запис про вінчання дочки О.Байдака, сестри Дмитра - Ганни Олександрівни  Байдак 21 року зі штабс-ротмістром Миколою Ставровським, якому було 32 роки.

Не так вже багато документів збереглося і про дітей Дмитра Олександровича – Артемія та Миколу, землевласників Олександрійського повіту кінця 19-го - початку 20-го століть. Хоча, здавалося б, за часом вони найближче до нас.

Артемій Дмитрович був гласним Олександрійського земства кількох скликань, земським начальником 2-ї дільниці повіту, брав активну участь у громадському та культурному житті міста. Згадується А.Байдак і як поручитель при вінчанні в метричній книзі сіл Поповичівки та Кобзарівки за 1900 р., як титулярний радник.

В історичному музеї м. Дніпро зберігаються кілька листів А.Байдака до Д.Яворницького, в яких він надавав свідчення про свою козацьку генеалогію. Виховав 4-х синів (про них - пізніше), які теж були шанувальниками Яворницького і цікавилися запорізькою зброєю та іншими артефактами козацької старовини, маючи вдома чималеньку їх колекцію. Деякі експонати надавали для виставок у музеї Катеринослава.

Олександрійський вчитель Панас Бачинський, краєзнавець Федір Мержанов та лікар Лазар Гінзбург у своїх спогадах та листах  згадують і А.Байдака. Бачинський готував його синів до вступу в середні навчальні заклади приватно у себе вдома на повному пансіоні. Л.Гінзбург у листах до Ф.Мержанова (зберігаються у фондах Олександрійського музейного центру) теж пише, що добре знав А.Байдака і його дружину  («симпатичную лицом и душою») Олександру Олександрівну. У 1911-1913 роках влітку він жив у сільському будинку Байдаків, готуючи до вступу в юнкерське училище їх сина Аліка. «Ничего кроме хорошего не сохранил в своей памяти и об А.Д. Байдаке, которого я бы поставил в пример многим нынешним «высокопоставленным»». Частково листування Ф.Мержанова були опубліковані мною в газеті «Городской курьер». (Точно вкажу пізніше, в переліку джерел)

Крім будинку в Байдаківці, родина А.Байдака мала і помешкання в Олександрії по тодішній Казначейській вулиці (сучасна 6-го Грудня). У журналах засідань Земської управи у списку гласних проти його прізвища вказується саме Олександрія.

І якщо Артемій Байдак був відомою особою на місцевому рівні, то його брат Микола Дмитрович Байдак (1850 - 1922) здобув собі визнання на державному рівні. Перш за все, ми знаємо його, як депутата Державної думи Росії (1906 р.) від Херсонської губернії, управляючого Московсько-Віндавської залізниці, засновника залізничного училища у місті Великі Луки. Детально описувати  діяльність М.Д.Байдака не буду, в Інтернеті є багато матеріалу про нього. Зазначу лише, що він, як і його брат, був землевласником Олександрійського повіту та гласним земського зібрання, почесним мировим суддею. Закінчив два вищих навчальних заклади – Київський університет і Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення.

До речі, гласним олександрійського земського зібрання був і його син – надвірний радник Байдак Сергій Миколайович. Він, як і батько (дійсний статський радник), і дядько (теж дійсний статський радник) значаться в списках гласних на три роки з 1913-го, і за 1917 рік. Адресою проживання батька і сина вказаний Санкт-Петербург, вул. Басейна, 58, кв.6, 7.

Похований М.Д.Байдак на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври Петербургу. До речі, тут треба вказати, що є дві дати його народження – в списках депутатів Державної думи стоїть 1850-й рік, а на надгробку – 1848-й. Поряд похований і його син Сергій (1882-1920).

І ще така цікавинка - у записних книжках Льва Толстого за 1906 р. є згадка про М.Д.Байдака, з яким він сидів поряд у кріслі під час засідань Державної думи.

Про нащадків роду Байдаків Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії у мене зібрано небагато відомостей. Тому цей родовід прослідковується не повністю.

Байдак Аристарх Андрійович. Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє розглянуло договір про дарування поручником А. Байдаком 1/4 наділу землі селянам с. Єфремівка. Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє передало на зберігання договір про дарування поручником А. Байдаком 1/4 наділу землі селянам с. Єфремівка.

Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє передало селянам с. Андріївка дані по договору щодо дарування їм поміщиком А. Байдаком 1/4 наділу. У 1865 р. володів маєтком площею 1 155 десятин. У 1882 р володів маєтком площею 1 442 десятини біля с. Андріївка Альфьоровської волості, успадкований у 1837 р. та маєтком біля с. Іванівка Алфьоровської волості, куплений у 1878 р. У 1894 р. володів маєтком площею 1 441 десятин в Алфьорівській волості.

Байдак Надія. Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє у серпні 1863 р. розглянуло договір про дарування дружиною поручика 1/4 наділу селянам с. Божий Уділ. Маєток отримано внаслідок розподільчого акту Н. Байдак з сином Павлом Вікторовичем Байдаком.

Байдак Павло Вікторович. Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє розглянуло у серпні 1863 р. договір про дарування поміщиком П. Байдаком 1/4 наділу селянам с. Благословене.

Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє передало селянам с. Благословене дані договору про дарування їм поміщиком  А. Байдаком 1/4 наділу. У 1865 р. володів маєтком площею 630 десятин. У 1882 р. володів маєтком площею 697 десятин біля с. Благословене Алфьорівської волості, успадкований у 1872 р., дворянин. У 1894 р. володів маєтком площею 299 десятин у Алфьорівській волості.

Байдак Григорій Андрійович (один з онуків засновника Байдаківки Верхньодніпровського повіту  Івана Байдака). Катеринославське губернське у селянських справах присутствіє розглянуло договір про дарування штабс-ротмістром Г. Байдаком 1/4 наділу селянам с. Байдаківка та Весело-Привілля. У 1865 р. володів маєтком площею 917 десятин. У 1882 р. володів маєтком площею 2 804 десятин біля сіл Байдаківка, Привілля, Веселе, Анно-Соколине та ділянкою пусто-порожньою Байдаковської волості, які отримано у спадок. Частина маєтку площею 810 десятин була придбана у 1875 р.  У 1894 р. володів маєтком площею 2 804 десятин у Байдаківській волості. -  Кочергін І.О. Дворяни-землевласники   Верхньодніпровського повіту друга половина 19 ст.

Саме цей Григорій Андрійович Байдак (1823 р. н.), штабс-ротмістр, разом з дружиною Олімпіадою Григорівною та синами Миколою (1850 р. н.) і Дмитром (1855 р. н.) був занесений до 2-ої частини «Родовідної книги дворянства Катеринославської губ.». У його володіннях здійснював дослідження Д.Яворницький. Тут знаходився родинний архів, деякі документи з якого власник передав Д.Яворницькому. Зараз вони (всього 8 од.) зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї.

Червоний терор в житті Капністів-Байдаків

Найбільше вдалося дізнатися про власника маєтку в Байдаківці цього повіту Дмитра Григоровича Байдака та його доньку Анастасію (1882- після 1940 р.), через яких Байдаки поріднилися з відомим родом Капністів. Сам Дмитро Григорович був одружений на Єлизаветі Петрівні Пінкорнеллі (1856-1930)  з роду Капністів. У 1889-1893 роках Д.Байдак був старостою церкви села. Скоріше за все, помер у кінці 19 ст. і йому не довелося знати про страшні події в житті родини доньки після 1917 р.

Анастасія Байдак вийшла заміж за графа Ростислава Ростиславовича Капніста (1875- 1921), який доводився їй двоюрідним дядьком по матері. Чому я зупинилася детально саме на цій гілці Байдаків? У них була надзвичайно цікава і, разом з тим, трагічна доля.

Після одруження в 1904 р. Анастасія Дмитрівна  стала графинею. Проживали з чоловіком у Петрограді по вул. Захарьївська, 41 на Англійській набережній. Крім того, Ростислав Капніст мав ще й помістя в Полтавській губернії.  Анастасія Дмитрівна була «председателем Комиссии приюта для девиц Литовско-Рождественского отделения общества попечения о бедных». Вона вважала себе прапраправнучкою Івана Сірка. У Петербурзі гостями Капністів були відомі вже на той час люди, серед яких і Федір Шаляпін. За сімейними переказами він був закоханий в Анастасію, яка славилась не лише своєю красою, а ще й ерудицією. Знала кілька іноземних мов. Народила Ростиславу Капністу п’ятеро дітей. Часто родина  відправлялася у Крим, де в м. Судак була дача Байдаків. Вона навіть вказана в дореволюційних путівниках по Криму. Часто дачі здавались в курортні періоди. До речі, там була ще й дача Капністів, де жила інша гілка цього роду. І, виявляється, що була й друга дача Байдаків. Там проживала мати Анастасії Дмитрівни, теща Р.Капніста.


Після революційних подій 1917 р. Капністи перебралися в Крим.  Управляючий маєтком Капніста направив туди телеграму: «Термінова з Хорола. Судак, дача Байдак. Рада і товариство управляючим призначили Івана, сина кухаря. Вимагають від мене негайно передати касу і майно. Я безсилий. Ваш приїзд необхідний. Солод». Звичайно ж, до свого маєтку Р. Капніст вже не поїхав. І вивезти сім’ю за кордон теж не вдалося.

Наприкінці 1920 р. Р.Р.Капніста заарештували, як дворянина і «титуловану» особу. Зовсім недавно було віднайдено і опубліковано  С.Б. Філімоновим «Следственное дело графа Р.Р.Капниста» - Филимонов С.Б. Тайны крымских застенков. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2003. - с.216-220.

У ньому всього 17 аркушів, більшість з яких – «Анкета для регистрации лиц, прибывших в Крым после 1917 года», в якій 32 запитання! Анкету підписав граф особисто 20 грудня 1920 р. Наступного дня на дачі було здійснено обшук, під час якого: « «Для доставления в Особый Отдел ... взято одиннадцать пачек папирос, две коробки табаку, восемь книжек курительной бумаги, пять штук свечей, один пояс, одну военную шубу». Ось така антирадянщина була вилучена у Капніста!  До того ж, під час обшуку з «дорослих» була присутня лише його 15-ти річна(!) донька Єлизавета, яка і підписала протокол. У справі є також показання двох робітників, які засвідчили «что якобы граф Капнист принимал активное участие в восстании татар против Советской власти в 1918 году». І на основі цього «тройка» винесла вирок – «расстрелять», що і було виконано на горі Алчак. 13 січня 1921 р. графа не стало. Ті дні в Криму були надзвичайно страшними. Розстрілювали навіть не сотнями, а тисячами.

Старша дочка Єлизавета пережила батька лише на два дні – померла від розриву серця. Брата Микиту Ростиславовича Капніста вбили раніше – в 1920-му. Син Василь потонув у морі в 1926 р. і його привіз з Коктебеля в Судак поет М.Волошин, з родиною якого Капністи товаришували.

Ще один син Капністів - Григорій Ростиславович теж був репресований, потім жив у Ярославлі. Помер у 1976 р. Лише Андрію Ростиславовичу вдалося уникнути арешту, бо свого часу він змінив своє родове прізвище на «Копніст». Останні роки проживав у Москві. Помер у 1989 р.

Єлизавета Петрівна Пінкорнеллі (Байдак) залишилась в Криму. Вона здавала кімнати відпочиваючим у напівзруйнованому будинку, давала уроки англійської та німецької. Тими заробітками допомагала доньці та вцілілим внукам. Померла у 1930 р.

  Дітям, разом з Анастасією Дмитрівною, довелося весь час переховуватися. Голодували, дачі були розграбовані. Зникли багата бібліотека, архів і значна колекція української старовини, яку довгі роки збирав Ростислав Ростиславович  і яка зберігалася на дачі. Те ж саме сталося і з дачею Капністів, яка була ще багатшою.

Коли почалася колективізація і нові переслідування в Криму,  Анастасії Дмитрівні і її найменшій доньці Марії вдалося втекти, переодягнувшись в татарський одяг. Спочатку «загубились» в Києві, потім в Ленінграді, Баку, ін. містах. Та це не врятувало. Марія (Мира, Марієтта) Капніст-Байдак у 1941 році була заарештована «за шпигунську діяльність». Саме їй довелося 15 років розплачуватись за достойне життя предків в сталінських таборах! Рішення у її справі відмінили лише у 1958 році. Ті страшні часи  перетворили красиву дівчину на стару жінку, хоча їй було всього 44 роки. Та все ж Марія Капніст стала артисткою українського кіно (кіностудія Довженка), як і мріяла в юності. Останні роки проживала в Києві. У 1993 р., переходячи вулицю, потрапила під колеса автомобіля. І в лікарні, від запалення легенів, померла. Про неї знято фільми, написано багато статей. Детальніше про неї можна прочитати в Інтернеті.

(далі буде)

Надія Жахалова
0    1473     10.05.2019


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!