Байдак, Байдаківка, Байдакове, Байдаківський

У циклі публікацій спробую розповісти про родовід Байдаків, які проживали в нашому краї в 18-20 століттях і заснували тут кілька поселень.

Спочатку про походження цього прізвища. Слова «байдак»,  і «байда» в словниках визначається як – «велике річкове судно» з уточненням, що ходили вони саме по Дніпру, Дону, Сіверському Дінцю та Чорному морю. Цей тип судна більше відомий, як козацька чайка. Ось згадка про байдаки у Т. Шевченка: «Розмовляють, розказують, Як Січ будовали, Як козаки на байдаках Пороги минали».

Є й інше визначення цього слова – «байдаки? (байдики) гони?ти (би?ти) — безтурботно гуляти, гультяювати, байдак – нероба, гульвіса…»

Тепер про населені пункти, що носять назву Байдаківка, Байдакове…, які знаходились (і знаходяться) у нашому краї.

Перша за датою заснування, скоріше за все, була Байдаківка, що пізніше відносилась до Олександрійського повіту Херсонської губернії.  Зараз це село Байдакове Онуфріївського району Кіровоградської області.

Друга – Байдаківка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, яка з 1922 по 2016 рік називалася Холодіївка і відносилась до П’ятихатського району Дніпропетровської області. Найближче до неї село нашої області – Попельнасте. Зараз їй повернуто стару назву.

Третя – Байдаківка, яку знають чи не всі олександрійці, знаходилася біля Олександрії, як одна з її південних околиць. А ще до цього часу олександрійці пам’ятають Байдаківський вугільний розріз, Байдаківську брикетну фабрику… Після декомунізації 2016 р.  в Олександрії з’явився так званий Байдаківський мікрорайон, змінивши назву «Жовтневий».

Інколи в краєзнавчих публікаціях  плутають ці три Байдаківки. Та, дякуючи вже сучасним дослідженням і публікаціям  істориків та краєзнавців (у першу чергу А.В. Пивовару в його виданнях, що стосуються заселення нашого краю в 18-19 ст.), вдалося точніше встановити  місця їхнього розташування.

Байдаки – від козацької старшини до дворянства

Звичайно, найближчі до нас за часом проживання в нашому краї Байдаки кінця 19-го початку 20-го століть. Про них я вже писала раніше. 

Та зараз почнемо з Байдаків, які отримали землі в Задніпрському краї ще в першій половині 18-го століття. Вони служили в Кременчуцькій сотні Миргородського полку Гетьманщини. З діда-прадіда Байдаки турбувалися про документальне закріплення своїх спочатку невеликих маєтностей. Тому і дійшли до наших часів, збережені в архівах державних, і частково  в родинних, документи на права власності. І я надзвичайно вдячна Анатолію Васильовичу Пивовару, який вже у своїй першій книзі «Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії», Київ, 2003 р., опублікував знайдені ним в архівах документи, що стосуються, в тому числі, і Байдаків. Ця книга просто неоціненна для досліджень заселення нашого краю!

Тепер вже відомо, що одним з перших Байдаків, які отримали тут землі, був Андрій Байдак (Байдаченко). Купчі записи про його права власності на задніпрські грунти відносяться до першої половини 18 ст.: «к сотне Кременчуцкой принадлежащие грунта по крепостям …  по универсалу от полковника миргородского Данила Апостола, бившего гетьмана, ему, Байдаку з Игнатом Пугаченком от 1707 году данном лесовие стенки при оной же майдуровой долине». Там же – «…значкового товариша Андрея Байдака байрачек при Майдуровой долине по купчой 1710 года». І ще – за 1736 г.: «Купчий запись от жителя кременчуцкого Олекси Коваля Андрею Байдаку на проданную оному Байдаку часть байрака на Майзуровой долине, 1736 году сентября 19 дня». 

В описі карти Задніпрських місць 1745 р. Данила де Боскета у верхів’ях р. Омельник вказаний байрак «Байдаков»(справа) і хутір Байдаків  «вверх до устья безименной балки (Малая Свинарня)» на правому березі Дніпра. А в описі землеволодінь і прав власності на грунти сотні Кременчуцької за квітень 1745  року – «хутор значкового полку Миргородского  товарища Андрея Байдака при Майзуровой долине об одной избе с винокурнею, лесов четыре и гребли две с ставами и ко оному ж хутору сенокосные и пахатные поля».

Андрій Байдак згадується і в описі задніпрських місць Миргородського полку 1752 р., як «значковой товариш» і власник хутора на р. Омельник. А в «Ведомости полку Миргородского сотни Кременчуцкой …» того ж року вказані вже і 6 сімей «подсуседков» «значкового полку Миргородского товариша Андрея Байдака при том же селе Крукове на собственной его земле».

З присяги Миргородського полку 1732 р.:

Сотня Кременчуцкая …

…[4.] Андрий Бардак (Байдак) 137

У примітках:

137 Байдак Андрій Мусійович (1677 – після 1742) – стрілецький отаман (1731). Батько значкових товаришів Григорія і Максима Байдаків

(Присяга Миргородського полку 1732 року / опрацювали Д.Вирський і Р.Москаленко. – К.: Інститут історії України НАН України, 2011. – 105) 

Андрій Байдак мав синів Григорія і Максима, які змінили його у військовій службі. Зберігся цікавий документ, так звана «Сказка» 1761 р.(автобіографічні оповіді про службу), де Григорій і Максим особисто описують свої військові заслуги. На той час Григорію було 45 років, а Максиму – 39. Для моєї статті він завеликий, тому вкажу тільки, що Григорій почав службу у Миргородському полку в 1736 році, а Максим – в 1742 році. Обидва, як і батько, на той час були значковими товаришами. Повний текст цієї «Сказки» можна знайти в Інтернеті у вільному доступі.

Ось уривок з документу: «и когда отец наш значковий Полку Миргородского товариш Андрей Байдак за старостию и слабостию здоровя по должности Его службу отправлять стал несостоятелен, живичи ми на Его нерозделних между нами грунтах, во место Его в действителную службу вступили ми…» ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.1-5.

Саме з синів, а потім внуків Андрія Байдака і починається перехід від козацьких військових звань до чинів російських. А згодом і до дворянства.

Наприклад, значковий товариш Григорій Байдак, який мешкав у Кременчуці, в 1773 р. (за наказом новоросійського генерал-губернатора Ф. Воєйкова) пожалуваний чином прапорщика пікінерної служби.

Наступна розповідь про нащадків Андрія Байдака, які отримували землі на Олександрійщині та майбутньому Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії, вже як військовослужбовці російських полків.

Спочатку про Байдаківку на правому березі річки Омельник та її засновника Івана Григоровича Байдака. До кінця 70-х років 18 ст. у його володінні при слободі Байдаківці перебувало у сукупності  близько 2 тис. дес. землі.

Слобода Байдаківка початково входила до приходу Попельнастівської церкви. І в першій метричній книзі цієї церкви ми знаходимо записи, що стосуються засновника слободи на той час ротмістра Івана Григоровича Байдака,  а також жителів Байдаківки за 1775 – 1782 рр. Окремий прихід саме цієї Байдаківки з’явився після побудови там своєї Іоаннохрестительської церкви в 1790 році. Про це детально можна прочитати у праці Ф.Макаревського «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия», який подає і документи про будівництво та освячення церкви. У Відомості Катеринославського намісництва 1790 р. про церкви його правобережних повітів фіксуються  церкви обох Байдаківок (вказуються як слободи) – Іоана Хрестителя і Чудотворця Миколая.

Звернемось до документів: У поясненнях земельних відводів за примітками до карти Єлисаветградської провінції 1774 р. (в державних округах) значиться  по Зибківській окрузі ротмістр Байдак, якому виділено 1440  десятин під слободу на 48 дворів плюс ще 1440 дес. на вівчарні та кінські заводи, які йому, як ротмістру Єлисаветградського пікінерного полку, були виділені в 1772 р.

В описі справ Новоросійської губернської канцелярії (ДАДО, спр. 310): «Об отводе прапорщику Байдаку во второй государственной округе под поселение слободы на 48 дворов, а под овчарной завод с дачи слободы Зыбкой и Лозоватой балки земли (1771 г)».

Там же (спр.577) – «По доношению ротмистра Ивана Байдака о перемежевании отведенной племяннику его ротмистру Андрея Байдака сыну Якову под слободу на 48 дворов земли на его имя, а вместо оной племяннику его об отводе в другом месте (1774)».

Там же (спр.642) – «Об отводе Елисаветградского пикинерного ротмистру Ивану Байдаку в просимом им месте по чину его ранговой земли (1775».

За ревізією 1782 року у слободі секунд-майора Івана Байдака значиться 30 хат, чоловіків – 117, жінок – 112.

Після смерті Івана Григоровича Байдака власниками села стали його дружина та діти.

У Алфавітному списку Новоросійського повіту за 1798 рік вказані: «Байдака майора детей с.Байдаковское, Байдака сержанта дер. Андреевка, Байдаковой майорши пустошь, ее ж Байдаковой с детьми д. Варваровка». А з документу про кількість землі під казенними і поміщицькими поселеннями того ж Новоросійського повіту дізнаємося про таке: «село Байдаковское умершего майора Ивана Григорьева сына Байдака детей», землі 1730 десятин, жителів – 107 чоловік та «деревня Варваровка вдовы, майорши Анны Петровой дочери Байдаковой с детьми»,  у власності яких було 6000 десятин, і де числилось – 137 жителів.

Байдаківка (Байдакове) – колишнього Олександрійського повіту і сучасного Онуфріївського району.

В «Алфавите дачам генерального межевания Александрийского уезда» зафіксоване село «Байдаковское Григория и провинциального секретаря Александра Андреевых» з датою межування за 1783 р.. всього землі – 3584 десятин і 642 сажені. А заснував село їх батько Андрій Байдак. Він же збудував тут і першу дерев’яну церкву Святого Миколая. Перші відводи тут землі за відомими на сьогодні документами  датуються 1771 роком.

А у відомостях правобережних полків Катеринославського намісництва на початок 1784 р. по Олександрійському повіту вказано село Байдаківка  капітана Байдака на 3600 десятин землі з поселеними душами – чоловіків 272, жінок – 246.

Наступний документ: «Ведомость Елисаветградского уезда с показаним числа десятин под. казенними и помещичьими селениями и в пусте лежачих земель» за 1806 р.

У ньому значиться «село Байдаково секунд майора Андрея Григорьева сына Байдака; дворових людей 35». Тоді у селі було «число душ»  289 чол. ст. і 272 жін. ст. За власником числилось «земли десятин удобной 3550, неудобной – 50». Дати відведення землі – 1771, 1772, 1783 рр.

Там же – «сельцо Байдаковка секунд майора Андрея Григорьева сына Байдака», жителів – 18 чол. ст. і 26 жін. ст., землі 450 дес., рік відведення землі – 1777.

У відомостях про церкви у складі духовних правлінь Катеринославської єпархії Єлисаветградського духовного правління наступних років (наприклад 1811, 1815 рр.) записано відповідно:

«В помещичьем селе Байдаковке церков Николаевская деревяная, ветхости ни в чем не имеет, в ней сосуды сребрение и ризницею достаточная. Прихожане-помещики штабс капитан Григорий Байдаков, колежский регистратор Александр Байдаков и помещичьи подданные. Церковный староста – Семен Сова». Тоді в селі було 62 двори, в яких проживали 250 чоловіків і 238 жінок.

«В помещичьем селе Байдаковке помещика подпоручика Александра Байдака церков Николаевская деревянная построена коштом умершего помещика майора Андрея Байдака, позволено ее строить 1782-го года мая 10-го дня и того ж года месяца июня 13-го заложена, строением окончена 1784-го того ж года мая 9-го дня освячена».

В Опису до Атласу Катеринославського намісництва 1787 року значиться  село  Байдаковка капітана Байдака, в якому проживало – ч. 287, ж. 269, у володінні якого було 3600 дес. землі.

З метричної книги Миколаївської церкви с. Байдаківки: «11 сентября 1823 г. рожден, а 13 крещен Дмитрий сын села Байдаковки помещика подпоручика Александра Байдака и его жены Елисаветы». гаоо 37-3-266 л. 150 об. 

В Адрес-календарі Херсонської губернії на 1826 р. – по м. Олександрія серед засідателів земського суду значиться поручик Олександр Андрійович Байдак.

(далі тут)

Надія Жахалова