Валерій Шохін: «Якщо мене покличуть взяти участь у наступному сезоні «Танців з зірками», я погоджусь»

(початок тут)

Днями ми завітали до студії «Viva Dance», де тренується і тренує відомий олександрійський танцівник Валерій Шохін. Він нещодавно повернувся зі знаменитого шоу «Танці з зірками», в якому танцював у парі з українською телеведучою, народною улюбленицею Надією Матвєєвою. Пара залишила шоу після четвертого прямого ефіру, не добравши достатню кількість глядацьких голосів. Наш земляк Валерій Шохін розповів нам багато цікавого про те, як потрапив у «Танці з зірками», про свою участь у шоу, а також про свою зіркову партнерку Надію Матвєєву.

– Що ви відчули, коли дізналися вирок голосування?

– Коли ми вийшли в зону ризику з іншою парою, я розумів, що це вже воно, але якогось глибокого засмучення не було. Єдине, про що я думав, так це про те, що мені буде не вистачати цієї атмосфери, спілкування з тими людьми, з тими самими зірками – вони всі надзвичайно чудові люди, дуже позитивні, і завжди, коли питають якусь пораду, то дуже щиро сприймають її від тебе. Це починаєш цінувати.

– Ви з кимось із зірок подружилися під час шоу? Ви розповідали, що багатьох танцівників знали вже раніше.

– Так, по спорту ми знайомі з деякими з них, та й просто так, у спілкуванні. З Дімою Жуком ми знайомі, перетиналися раніше на змаганнях, із Дмитром Дікусаром, звичайно, з Оленою Шоптенко теж змагалися раніше. Тому було цікаво трохи в іншій атмосфері побачити один одного. Вони набагато досвідченіші в плані роботи в таких проектах, ніж я, тому було цікаво з ними спілкуватися. Вони були дуже щирі на поради, тому дякую всім, хто допомагав вже з нашого, професійного боку.

– Який танок хотіли поставити, але все-таки не вдалося, тому що довелося покинути проект?

– Ми дуже хотіли станцювати пасадобль. Про його постановку просили двічі – на минулий ефір, і вже ми подавали заявку на наступний ефір, оскільки просять робити це заздалегідь. Щодо минулого ефіру, то нам начебто спочатку його підтвердили, але потім все-таки вибрали фокстрот, тому що була тема кохання, і мабуть краще було б її розкрити у фокстроті, я з цим згоден. Але ми хотіли у пасадоблі показати іншу сторону кохання, більш таку запальну, розкрити Надю з іншого боку, більш таку гарячу, але, на жаль…

– Що вам Надія Матвєєва сказала, коли ви прощалися? Можливо, що побажала після того, як вам довелося покинути проект?

– Вона була дуже вдячна за всю роботу, яку ми зробили, за те, що вона дійсно навчилася танцювати – це було її мрією протягом якогось періоду часу. Було трохи сумно, звичайно, тому що дійсно, коли ти проводиш з людиною щодня цілий день, ти звикаєш до такого спілкування, звикаєш просто до цієї енергетики.

– Розкажіть, як підтримували вас на цьому проекті? Можливо, хтось приїжджав з Олександрії вас туди підтримувати? Можливо, надсилали якісь відео?

– Було все, що ви перерахували зараз. Приїздили друзі з Києва, приїздили мої учні з міста Тараща – я там працював якийсь час, поки там жила моя бабуся. Було дуже несподівано побачити цих дівчат, вони були саме на вечірньому ефірі. Мені було дуже приємно і я вдячний, що мої учні приїхали мене підтримати. Також підходили просто сторонні люди, підходили іноземці, які знаходяться в Києві у справах. Вони також були на ефірі і висловлювали своє захоплення нашим танцем, моїм танцем особисто, обмінювалися контактами – це все дуже приємно.

– Надихало це до танцю,чи можливо, до кращого виконання номера?

– Звичайно. Це дає тобі такий певний стимул. Коли ти починаєш розуміти, що по життю ти зустрічав дуже багато людей, навіть якщо ти зараз з ними не контактуєш напряму (це, життя, ви розумієте, ми віддаляємося дуже часто від людей), і коли ти хоча б у вигляді повідомлення чи якогось посту чуєш від них схвальні відгуки, ти розумієш, що цей контакт завжди триває. Чути від таких людей теплі слова, бачити їх у студії в якості підтримки – це дуже приємно, навіть приємніше, ніж від людей, які тобі найближчі в цей момент.

– Яка пара з тих, що залишилася, найбільше підтримувала вашу пару або з якоюсь із пар ви подружилися?

– Ми дуже гарно здружилися з Дзідзьо, з Михайлом Кукуюком, і як не дивно, я перераховую пари, які в принципі знаходяться на межі, адже вони також у зоні ризику. Не знаю, чому так. Взагалі, ми дуже добре спілкувалися з усіма зірками, знову ж таки, тому що вони дуже прості люди, і ми знаходилися всі, так би мовити, в одному човні, тому абсолютно всі почувають себе рівними в тій атмосфері.

– Можливо, з кимось підтримуєте і досі зв’язок? Можливо, обмінялися номерами?

– Ми всі в Інстаграмі переплетені дуже щільно, тому за першої нагоди на вихідних я поїду на ефір, буду підтримувати всіх однаково, можливо, буду надсилати за когось повідомлення.

– Можливо, якась зірка неочікувано для вас танцює краще, ніж всі від неї чекали, і добре набирає при цьому темп у своєму розвитку?

– Складно відповісти, тому що наші хореографи дуже грамотні люди, дуже грамотно працюють, і коли вони бачать, що зірці складно освоїти якийсь конкретний танець, вони додають більше шоу в саму постановку. І це не говорить про те, що конкретна зірка не могла б вивчити ці рухи. Кожна людина може вивчити будь-які рухи і скласти їх у якусь композицію. Але не треба забувати, що це в першу чергу шоу, і зірка повинна себе комфортно почувати під час виконання танцю, щоб розкрити свою емоційну сторону. Тому хореографи інколи роблять такий мікс конкретного шоу, з неймовірними, нехарактерними для танцю моментами, і поєднують його вже з якимись базовими рухами, щоб можна було дійсно вгадати, що це саме той танець, який було заявлено. Для мене з самого початку показує прогрес Михайло Кукуюк. Я дуже добре пам’ятаю його перший танець, пам’ятаю, як він хвилювався, адже йому здавалося, що танці – це щось неймовірне. Але на останньому моєму ефірі він, можливо, танцював і нескладний технічно танець, це було таке акробатичне диско, але мені (не знаю – чому) було дуже приємно дивитися цей танець. Він був дуже веселий, так само як і танець Дзідзьо. Тобто, не треба танцювати щось надзвичайно складне для того, щоб сподобатися людям. 

– Правду говорять, що такі кумедні танці навіть важче танцювати, ніж спокійні і чуттєві?

– Я думаю, що це залежить від характеру танцівника, взагалі від особистості. Переважно всі зірки, які зараз беруть участь у цьому проєкті, по своїй натурі дуже веселі люди. Тому надалі я очікую більше веселих номерів, хоча можливо і у продюсерів з’явиться бажання навпаки створити протидію, протилежний образ для гумористичних зірок, яких там вистачає, дати їм більше драми в їхні номери, щоб глядач сприйняв їх трохи по-новому, і так само, навпаки, від більш драматичних до веселих.

– Під час ефіру ви спостерігали за виступами один одного, якось потім підбадьорювали пари чи давали якісь поради після виступу? Чи кожен готувався до свого номеру?

– Ми бачили один одного саме в процесі постановок, тому що ми займалися всі в одній великій студії, у залах зі скляними дверима, тому ми могли бачити весь процес. Саме в день виступу ніхто не старається давати нікому ніяких порад, тому що кожен повинен відповідати за себе. Але все одно присутнє відчуття суперництва, все одно воно є, тому що ми розуміємо, що одна пара має залишити проєкт.

– Наскільки велике це відчуття суперництва? Чи це залежить від пари?

– У мене особисто такого відчуття не було, тому що акцент був не на мені, а що відбувалося в душі Надії я не можу сказати і ми про це ніколи не говорили. Але я думаю, що щось таки є. 

– Амбіції є все таки у всіх – і в зірок, і в танцівників?

– Так, я думаю, є. По-доброму так скажу, що, на мою думку, кожен із них вважає, що зробив найбільший об’єм роботи в підготовці танцю, тому що це дається надзвичайно складно. І коли вони бачать інші пари, які виступають, вони звичайно десь оцінюють, можливо засуджують, і їм здається, що хтось виступає слабкіше, ніж вони, а за результатами суперники ідуть попереду. Я думаю, що це завжди трапляється, але знову ж таки, не забуваємо, що головний наш суддя – це глядач, і він вирішує, що й як.

– Як ви вважаєте, від чого більше залежав результат – від  виступу чи все-таки від  симпатії глядача? Чи це неможливо прорахувати?

– Звичайно, математично це неможливо прорахувати. Я думаю, що тут є прямий зв’язок: чим більше ти вкладеш душу в номер, чим цікавішим він буде,тим більше ти зможеш викликати симпатію у глядача, тим більше цей глядач потім за тебе проголосує.

– Не було образливо, наприклад, якщо вам давали складний номер, де багато технічних елементів, а в інших номерах, в інших парах ставку робили саме на шоу, на якісь такі чуттєві моменти? Чи не образливо тоді було, мовляв, ми стараємося, а вони вийшли, показали емоцію і їх краще сприймав глядач?

– Часом бувало таке відчуття, тому що дійсно, я повторюся, нам поставили завдання показати саме танець. І я впевнений, що на шоу все достатньо грамотно організовано, тому що якби всі пари танцювали однаково багато танцю, то, можливо, це шоу втратило б свою цікавість. Хтось ближче до своєї специфіки, своєї професії, своєї роботи створює номери більш схожі на спектакль, тому що в нас були і актори. Якщо вони вміють чудово грати, то чому б це не показати в контексті танцю. А ті люди, які до танцю абсолютно ніякого відношення не мають і їм нема чого взяти зі своєї роботи, вчать конкретно танці, і я вважаю, що це складніше – складніше створити повністю нову картинку, ніж взяти 50 відсотків танцю, наприклад, і додати акторську гру, якою ти добре володієш. Мені здається, це простіший варіант.

– Багато часу займала  робота на камеру, щоденники, які ми бачимо у кожному ефірі? 

– Насправді, не дуже багато. В один із днів після прямого ефіру, якщо я пам’ятаю правильно, кожній парі відводилося від трьох годин на зйомки щоденників і на зйомки тренування. Але я чув, що деякі з пар і шість, і сім годин проводили на цій зйомці.

– Ви з журі спілкувалися поза ефіром? Які вони поза тим часом, коли сидять за столом, виставляють оцінки і коментують виступи?

– Вони дуже зайняті, тому не дуже виходили, скажімо так, за рамки свого столу. Особисто я лише приймав привітання з гарним танцем і побажання на успіх у подальшому.

– Якщо згадати ваш перший і останній ефір – емоційно напруженим був і той, і інший. Який був важчий?

–  Мабуть, перший був найважчий, тому що це старт. Ти не знаєш, яку реакцію очікувати від глядача, від суддів. Ти найдовше готував танець на перший ефір, і знову таки, технічно він виявився для нас найскладнішим. Тому я думаю, що найскладнішим був перший танець.

– Що ви знали про «Танці з зірками» до своєї участі в них? Можливо, дивилися кожен сезон, готувалися до своєї участі?

–  Відверто кажучи, я не дивився попередні сезони від «а» до «я» – дуже вибірково, якщо потрапило десь на очі у YouTube чи десь в соціальних мережах. Якось ніколи не вистачало часу на все це, але я чув про ці проєкти і з цікавістю дивився американську та англійську його версії просто з метою порівняння. Дуже цікаво, звичайно.

– Який для себе новий досвід взяли з цього шоу, адже участь у таких масштабних проєктах – це завжди новий досвід?

– У плані досвіду, мабуть, все-таки я взяв командну гру, а для себе в плані танцювальної підготовки – більше емоційну сторону, тому що наші хореографи були надзвичайно емоційними людьми і настільки гарними майстрами, що їм вдавалася витягти з нас цю емоцію. Також новими для мене були деякі підтримки, трюкові частини танцю.

– Будете брати участь у шоу, якщо знову покличуть на наступний сезон?

– Якщо покличуть – звичайно. Так, це був дуже цікавий досвід і мені, як тренеру, також цікаво створювати умови для особистого розвитку. Це були чудові умови і, звичайно, мені хотілося б знову взяти участь у цьому шоу.

– Ви зараз тренер і ваша участь у шоу «Танці з зірками» невипадкова, тому що у вас великий досвід у танці. Розкажіть про нього, тому що на шоу більше говорилося про зірку, а зараз ми хочемо дізнатися більше про вас.

– Ми з моєю дружиною Вірою мали дуже насичену спортивну танцювальну кар’єру, танцювали дуже багато за кордоном – в Англії, Голландії, Італії, Польщі – дуже багато було виїзних змагань. Звичайно, багато танцювали і в Україні, тож маємо свої досягнення, багато перемог, багато кубків, титулів. Тому те, що ми продовжуємо зараз як тренери – це логічно, тому що своїм досвідом обов’язково треба ділитися.

– Багато  досягнень – це скільки? Рахували?

– У сусідньому залі є стенд з нашими кубками. Час потроху стирає спогади про самі факти, тоді ти просто підіймаєш очі і бачиш, що дійсно шлях був насиченим.

– Яке досягнення вважаєте своїм найбільшим? 

– Таких, що запам’яталися, що були неочікуваними, мабуть, декілька. Один такий момент – це коли ми стали третіми в Україні з програми десяти танців із загального заліку та отримали найбільший кубок. Ці дні запам’яталися тим, що ми дуже багато танцювали. За два дні ми станцювали 14 турів, тобто 14 разів по 5 танців у сумі європейської та латиноамериканської програми. Це був Чемпіонат із програми десяти танців, загальний залік плюс до цього ми танцювали окремо європейську і латиноамериканську програми.

Наступним був Відкритий чемпіонат Італії. Ми там також посіли третє місце. Це теж було дуже неочікувано, тому що ми починали з 1/16 фіналу, і також, танцюючи п’ять турів, ми потрапили у фінал, ще й залишилися в призерах. Це було дуже несподівано. І, мабуть, найбільше запам’яталися із останніх ближче до початку нашої перерви, нашої відпустки – це Відкритий чемпіонат Великобританії. Ми вперше танцювали в професіоналах і посіли 29-ту позицію серед 200 пар у латиноамериканській програмі. Це теж було неочікувано і дуже приємно. 

– Об’їхали всю Україну, побували у різних країнах Європи. Чи не було бажання десь там залишитися і, можливо, створити там якусь свою справу? Чому повернулися в Олександрію?

– Було дуже багато запрошень, багато пропозицій: і працювати в танцювальних  студіях, і просто жити й знаходитись десь, тільки не в Україні. Але справа в тому, що ми прив’язані до своїх сімей і саме це й тримало нас завжди в бажанні повернутися додому.

– Відкриття власної школи – це була мрія чи результат напрацьованої роботи?

– Я думаю, що це логічний результат, оскільки ми планували пов’язати своє життя з танцями. Тут немає іншого варіанту, як створення своєї студії, плюс все-таки, я думаю, що це була мрія, тому що ми любимо свою справу. Коли ти перестаєш танцювати спортивну програму, ти як фанат танцю в будь-якому випадку будеш слідкувати за цим, і мені здається, що найперший крок до згладжування ось цього переходу – це створення студії і просто передача свого досвіду, тому що, коли ти тренуєш, ти все одно танцюєш.

– Розкажіть трохи про вашу студію. Ми знаємо, що у вас займається доволі багато дітей, і вони вже мають свої досягнення?

– Так, у нас займається понад 150 студентів різного віку – від найменших до найдоросліших. Вони також мають свої досягнення, щоправда, зараз пара, яка мала у нас найбільші досягнення, на жаль, розпалася у зв’язку з переїздом сім’ї хлопчика в інше місто. Вони були чемпіонами України в «Юніорах-1», однозначними переможцями всіх змагань в області і дуже багато змагань виграли по Україні, що також було для нас дуже приємним. Коли проводяться нагородження в фіналі і ти чуєш «Шосте місце – Харків», далі – Київ, Львів, знову Київ, і перше місце – Олександрія, ти розумієш, що твоя робота проведена недаремно. І дуже приємно спостерігати за людьми, які ніколи не чули про існування міста Олександрія, а тут раптом якась пара з невідомого маленького містечка виграє у їхніх пар. Це було дуже хвилююче. Також у нас зараз є декілька пар – і маленькі, і доросліші, і юніори, – які знаходяться на активному шляху в досягненні гарних результатів, тому будемо чекати, що нам покаже цей рік.

– Участь у таких шоу, як «Танці з зірками», досить суттєво затягує людину. Якщо доведеться обирати між виступами на таких шоу і між своєю студією, заняттями, тренуваннями дітей – що оберете?

– Я думаю, що обирати не доведеться. Ми будемо комбінувати. На щастя, моя дружина може справлятися з роботою, хоча їй надзвичайно важко, тому що в нас маленька дитина. Але вона знову ж таки, мабуть, бажала моєї участі в проєкті більше, ніж я, тому це десь більше її стимулювало, щоб справлятися тут, на місці, з роботою без мене.

– Розкажіть, про що мрієте? Яким хочете бачити майбутнє своєї студії? Можливо, є якийсь проєкт, який хочете реалізувати разом зі своїми вихованцями?

– Дуже багато різних бажань, пов’язаних з нашою роботою. Оскільки у нас маленьке місто, у певному віці діти залишають його, залишають нашу студію і вступають до вузів. Моє перше бажання – щоб вони залишалися вдячними, розуміли, наскільки це складна праця – виховати з нуля, не обов’язково чемпіонів, а просто людей, які вміють, розуміють своє тіло, яким вони вміють володіти. І все-таки хотілось би, щоб деякі з учнів продовжували своє життя в танці і присвячували своє життя танцю. Мені хотілося б, щоб це траплялося частіше.

– А для себе про що мрієте? Можливо, хотілось би взяти участь ще в якомусь проєкті?

– Знову таки, я не прагну якоїсь там слави, мені просто це цікаво задля свого особистого розвитку. Мабуть, все-таки всі мої побажання і мрії більше стосуються студії. Я б хотів, щоб наша студія ставала масивнішою, щоб створювалися інші зали, щоб в Олександрії були кадри, які могли б допомагати нам у нашій роботі. Я вважаю. що бальний танець – це надзвичайно гармонійний естетичний і фізичний розвиток для дітей, і просто хлопці вчаться із повагою ставитися до дівчат, так само і дівчата вчаться показувати себе з найкращого боку. Мені б хотілося, щоб просто ми могли охопити більшу кількість людей з метою виховання.

– Ви говорили, у вас маленька дитина. Будете її вчити танцювати?

– Вона вже танцює. Їй лише два рочки, але коли лише чує музику або приходить сюди на студію, одразу починає рухатися, крутитися, піднімати ноги. Можна вже з упевненістю сказати, що їй подобаються танці.

Ірина Гайдук