Українська революція 1917-1921: Початок революції

(початок тут)

Ріхтер Володимир Миколайович – есер;

Тришевський Петро Андрійович — Рада селянських депутатів, соціалістів-революціонерів, українських соціалістів-революціонерів, єврейської соціалістичної робочої партії (український есер), село Ново-Севастополь Херсонської губернії;

Тройчук Яків Онисимович — Рада селянських депутатів, соціалістів-революціонерів, українських соціалістів-революціонерів, єврейської соціалістичної робочої партії;

Феофілактов Олексій Євгенович — Рада селянських депутатів, соціалістів-революціонерів, українських соціалістів-революціонерів, єврейської соціалістичної робочої партії;

Чеховський Володимир Мойсейович – Української соціал-демократичної;

Уріцкий – вибув

Скляр Іосиф Шимонов — Російська соціал-демократична більшовиків;

Воробйов Даніїл Тимофійович – есер;

Підведемо підсумок: 12 есерів, 1 кадет, 2 більшовики, 1 український есдек, 2 – від єврейського блоку. Таким чином Херсонщина і Олександрійський повіт включно проголосував за соціалістів-революціонерів. Цей список дуже цікавий, адже виборці Херсонщини, разом з олександрійцями провели у майбутнє конституційне зібрання екс-імперії провідного соціал-демократа українського спрямування Чехівського, а кадети, хоча і не отримали переважної більшості голосів, але загітували за одного з очільників конституційних демократів – Мілюкова.

Історія говорить, що ідея створення Установчих зборів переросла саму себе і час замирювальних акцій минув. Проте шальки терезів могли схилитися у бік поміркованих політиків, якщо вони проявили б більше активності і твердості. Цьому свіченням може бути численна підтримка скликання зборів серед міст екс-імперії. Свої відгуки і підтримку заявили і в Олександрії.

Серед тих, хто вітав початок роботи Установчих зборів є Олександрійська кредитна спілка, що надіслала до Петрограду телеграму із таким змістом: «Протестуючи проти насильства самозванців, які вчиняють його проти народних обранців, твердо віримо, що тільки Установчі збори справжній господар землі російської, виведе країну із стану анархії економічної розрухи». Вітання із відкриттям зборів надіслала і «Надзвичайна Олександрійська повітова земська управа».

Цікавою є відозва-телеграма до Установчих зборів за підписом «Олександрійського повітового продовольчого комітету», де зокрема зазначалось, що збори мають «врятувати країну від загибелі і повести її шляхом мирного прогресу… відсьогодні право має бути силою, а не сила – правом».

Українські Установчі Збори, що скликались на базі універсалу Центральної Ради показали також переважаючу підтримку в Олександрійському повіті українських політичних списків партій лівого спрямування з поміркованими гаслами, а саме УСДРП, Селянської спілки і ради селянських депутатів та українських федералістів-республіканців. Про це пише у своєму дослідженні теми виборчих кампаній 1917-1918 років В Україні, історик В.Гвоздик.

З 30 листопада до 2 грудня в Херсоні відбувається визначальна подія — «Губерніальний з’їзд представників Совітів робочих та солдатських депутатів, волосних земств, городських самоврядувань та повітових земств». Серед учасників з’їзду були представники Олександрійського повіту. Учасник з’їзду, один із представників української партії соціалістів-революціонерів Іван Челюк так описує у «Известиях Херсонского уездного земства» події. Цитуємо за публікацією архівіста Олександра Шинкаренко: «Губерніальний з’їзд одноголосно, при 3-х утримавшихся, ухвалив, 1) що Херсонщина є неодділима частина Української Народної Республіки і що найвищою владою на Україні являються до Українських установчих зборів Центральна Рада і Генеральний Секретаріат, 2) доручити губерніальній і повітовим радам селянських депутатів, земським і городським управам приступити до підготовчої роботи щодо виборів в Українські установчи збори.

Центральна влада в Росії, по прийнятій з’їздом резолюції, повинна бути складена по федеральному принципу із соціалістів.

Влада на Херсонщині з’їздом організована так: вибрано 10 осіб, з котрих 6 від українців і 4 від національних меншостей. Ці 10 осіб складають собою губерніальний секретаріат Херсонщини, котрому переходить влада губерніального комісара».

За твердженням історика Галини Басара-Тиліщак, проголошення Українською народною республікою Третього Універсалу, що визначав самостійність української держави, віталось в Олександрії як народне свято. Процитуємо цей надзвичайно цікавий фрагмент з її праці, який написаний на базі архівного документу з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України: «У Олександрії Херсонської губернії на честь прийняття Центральною Радою ІІІ Універсалу відбулося велике свято, на яке були запрошені та охоче погодились взяти участь усі священики, а військові місцевого гарнізону влаштували парад». Ця ж дослідниця цитує ще один документ за яким стверджується, що Олександрійська повітова рада робітничих, солдатських і селянських депутатів продемонструвала свою прихильність Центральній раді та українській державі, відмовляючись делегувати своїх представників на більшовицький губернський з’їзд у Херсоні. Таке явище як активна підтримка проукраїнських сил не була виключно олександрійським явищем, оскільки навіть наявність керівника №2 більшовицької Росії Григорія Зинов’єва, не дала змогу перевернути ситуацію на користь більшовиків. Єлисаветград, 25 листопада 1917 року, теж визнав владу Центральної ради і положення Третього універсалу.

Однак існувала і паралельна гілка політичного життя, яка потім стала підвалиною остаточного знищення самодержавної імперії і побудови нової, але вже партійно-бюрократичної імперії під гаслами більшовиків. Звернемось до спогадів більшовика Іллі Тарнапольського, який розповідає, що влітку 1917 року було засновано ініціативну групу для створення більшовицької організації, до складу якої ввійшли Т.Воробйов, Г.Грузинський, К.Кошовий, А.Шнейдеров. Активісткою цієї робочої групи стала Софія Тарнапольська, яка за допомогою якогось збройного загону з Кременчука арештовувала, як вона вважала, контрреволюціонерів, керувала конфіскацією цінностей у «буржуазії» і захопленням держбанку і казначейства в Олександрії. Мета організації була не романтичною, а дуже приземленою — «розгромити контрреволюцію і захопити в місті владу в свої руки». Для цього «всі члени більшовицької організації із зброєю в руках брали участь в бойових операціях», — згадує Ілля Тарнапольський, брат очільниці озброєних більшовицьких бойовиків.

В цей час у Олександрії засновано об’єднану більшовицько-БУНДівську організацію, яка почала видання власної газети — «Трудовая жизнь». У місті та повіті діяли популярні есерівські політичні угрупування, меншовицькі структури.

У жовтні 1917 року українські патріотичні сили не змогли здолати опір наступу проросійських, більшовицьких та інших антиукраїнських сил і критично оцінювали ситуацію, що склалася не на користь молодої української республіки. «Сім місяців російські політичні партії висилають на губернію сотні агітаторів, заливають її своєю літературою, українці ж могли протиставити агітаторів — одиниці, літератури — дещицю. Російські партії мали в своїх руках адміністративний апарат, гроші, пресу; українці — кількох сильних індівідуально людей, копійки і дві газетки, розраховані тільки на інтелігенцію…» — пише оглядач М.Карабовський 13 жовтня 1917 року у виданні «Народна воля». І він же зауважує: «Той факт, що в містах — Херсоні, Миколаїві, Єлисаветі, Олександрії українські самостійні списки під час виборів до Думи були побиті, показує, як мало робить в народі інтелігенція. А в кожному з цих міст — «кутків», пригородів скупчено виключно українське населення, яке при нормальній постановці роботи оддало б свої голоси українським кандидатам». Оглядач дає цікаву оцінку двоїстому світосприйняттю людьми ситуації. Село намагається зберегти свою національну культуру, але шукає і реалізацію права на землю, на волю і свободу, чого не помічає від дій уряду: «Одні дають землю і волю і, кажуть, для цього не треба ніякої України, стихія ж говорить про щось своє, рідне, що «треба мабуть оту Україну». Справді, як поєднати ці факти: Олександрійський повіт має 25 організацій російських есерів і має 24 Просвіти, які виникли в більшости самі собою».

Переворот

В офіційній версії часів СРСР, встановлення більшовицької влади в Олександрії відбулось 16 лютого 1918 року на повітовому з’їзді Рад. Група більшовиків стала бойовою одиницею партії: Онисим Воробйов, Тимофій Воробйов, Федір Нетреба, Кирило Кошовий, Григорій Грузинський, Софія Тарнапольська, Абрам Шнейдеров. Саме вони, за тлумаченням офіційних видань часів радянської влади, змусили ухвалити рішення про встановлення влади більшовиків в Олексаандрії. Це відбувалось внаслідок «розгрому» меншовиків та есерів. Головою виконкому обрано Єрмака. Цю версію вперше оприлюднив краєзнавець А. Пом’ятунов. Цікаво, що Онисим Воробйов став завідувачем продовольчим відділом повітового виконкому Ради, головою раднаргоспу Олександрії. Син цього партійного функціонера у 21 рік отримав посаду секретаря Олександрійського повітового партійного комітету.

Як відбувалась зміна влади описує також один з учасників тодішніх подій — більшовик Троцюк, лист із спогадами якого цитує згаданий нами вище олександрійський краєзнавець: «В приміщенні земської управи (нині приміщення міськвиконкому), ми зустрілись з головою земської управи Пищевичем. Під тиском більшовиків Пищевич змушений був погодитись на скликання повітового з’їзду. В кінці січня 1918 року на повітовий з’їзд приїхали з Нової Праги більшовики – Павло Козинець, Петро Несмачний, Феофан Рашевський, Яків Єгоров і я.

Ознайомившись з питаннями, які вносились на повітовий з’їзд Пищевичем і йому подібними, ми, разом з селянами на короткій нараді відпрацювали власний порядок денний з двома питаннями:

1. Кому повинна належати влада?

2. Вибори повітової ради.

До президії зібрання були обрані більшовики… Коли почались виступи, представники місцевої буржуазії і особливо Пищевич переконались, що більшість учасників з’їзду підтримують більшовиків, намагались саботувати прийняття правильного рішення. Вони кричали, свистіли, грюкали. Тоді Пищевич, як заколотник, перший був взятий за комір і виведений з приміщення… Щоб попередити будь-яку провокацію більшовики викликали в Олександрію зі Знам’янки озброєну кулеметами команду, яка незабаром прибула на паротязі.

Учасники з’їзду після коротких виступів одноголосно прийняли резолюцію про перехід всієї влади в Олександрії і Олександрійському повіті до рук Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів».