У пошуках писанки. Глиняні моделі

В силу специфіки археологічного матеріалу простежити писанку вдається на даний час до давньоруської доби. Ми можемо осягати лише певний відсоток матеріальної культури — ті ж моделі писанок з глини та кістяні яйця без орнаменту. Ці предмети виконані зі стійких матеріалів, вони збереглися до нашого часу, тому наука опирається саме на них. Так зазначають археологи-практики.

Можливо, говорять вони, розписували яйця і до X століття, потім традиція закріпилася, і майстри почали робити довговічні зразки — глиняні моделі писанок. Крім того, є ще така категорія знахідок, як кістяні (рогові) яйця. Вироби з кістки та цільного рогу є звичними знахідками на давньоруських пам’ятках. (М.С.Сергєєва, “Косторізна справа у давньому Колодяжині”, 2012). Припущень про застосування такого предмету, як кістяні яйця, немало. Це міг бути ритуальний атрибут або модель для розпису. Вони зашліфовані, без орнаменту та без слідів фарби.

Говорити про побутування писанкарства в християнській державі, якою на X століття була Київська Русь, важко через брак фактичного матеріалу. Археологи зазначають, що не слід чекати прямих відповідей, коли йдеться про соціальні процеси.

В X столітті в Києві ще можна було застати капища. Християнство вело боротьбу проти магії, як такої, що суперечить Святому Письму, оскільки передбачає очікування допомоги від сил природи, померлих духів, демонічних істот, а не від Бога; а також вороже ставлення до інших людей накликання на них шкоди. Не зважаючи на це, магія ще довго співіснувала з Християнством. (Українська усна народна творчість, 2006). Слід додати, що цей процес продовжується до сьогодні.

Науковці не беруться стверджувати, що знайдені глиняні моделі писанок (X-XI століття) свідчать про широке поширення писанкарського мистецтва в Київській державі.

Погляньмо на ці об’єкти матеріальної культури давньоруської доби зблизька. Тло на глиняних писанках — чорне, сіре, темно-зелене або червонясте, зображені на них знаки — це, здебільшого, наростаючі семиярусні хвильки часто жовтого кольору. Орнамент наносили непрозорою поливою, потім гострим предметом поверх орнаменту прокреслювали вертикальні жолобки, що йшли від полюса до полюса. (А.О.Сушко, “Археологія”, №2, 2011). Такий малюнок нагадує писанкарський символ “сосенка”.

Так, застосовуючи поділ поверхні яйця, розписують, але в зворотньому порядку, традиційні писанки на натуральних яйцях. Такий поділ на вертикальні долі й схожий орнамент з “сосонкою” можна побачити на писанці з Кіровоградщини; конкретне походження — село Родниківка (Сентов), Олександрівський район Кіровоградської області (С.К.Кульжинский, “Описание коллекции народных писанок”, таб. XXXVIII, №775,776).

Глиняні моделі писанок давньоруські майстри формували стрічковим способом, потім виріб випалювали, після чого покривали непрозорою поливою. Далі за допомогою трубчастого інструмента на “яйце” наносили розпис поливою іншого кольору. (А.О.Сушко, “Археологія”, №2, 2011)

Українські традиційні писанки, зразки яких ми можемо бачити у вигляді ескізів в альбомах та каталогах, характеризуються темним тлом (здебільшого червоним, коричневим або чорним) та світлими по відношенню до тла лініями орнаменту. Вкрай рідко можна зустріти зразок писанки з білим тлом та темним орнаментом на ньому.

Отже, на глиняних моделях писанок давньоруського часу витримано співвідношення темного тла та світлого орнаменту, точно так, як на традиційних зразках писанок, що виконувалися на натуральному яйці. Восковий принцип розпису писанок заснований на певному порядку накладання кольорів – у писанкарстві він досягається за рахунок почергового розпису воском та фарбування яйця від світлого до найтемнішого кольору. Більш детально це виглядає наступним чином: спочатку майстер за допомогою гарячого воску розграфлює яйце лініями поділу, потім наносить контури знаків, як правило, по білому тлу, а далі йде почерговий процес фарбування та розпису по вже зафарбованій поверхні яйця. Таким чином, поділ яйця виконується на початку процесу, а темне тло досягається під кінець роботи.

Аби досягти схожого візуального рішення та глиняних “писанках”, давньоруські майстри спочатку бралися за тло – покривали увесь виріб поливою темного кольору, а потім виконували орнамент — наносили лінії поливою світлого відтінку. Поділ, як ми вже зазначали, робили під кінець. Тобто в результаті на глиняних “писанках” витримано співвідношення темного тла та світлого орнаменту, хоч технічно, у порівнянні з восковою технікою розпису натурального яйця, це виконувалося у зворотньому порядку.

Можливо, такий підхід у виготовленні глиняних моделей був зумовлений технікою? Тобто їх робили такими за технічною необхідністю, а не через художній задум?

Київський гончар Анатолій Байда стверджує, що за потреби майстри тієї доби могли зробити виріб будь-якого кольору. Хоч і білого. Біла глина (так званий каолін) у достатній кількості був тоді, є і зараз. Про це зазначає і він-

ницька майстриня Вікторія Колісник: “Жовта глина — не рідкість, накопати можна. Каолін є скрізь, на великій глибині. Скажімо, коли колодязь копають, то докопуються”. Поливі також можна надати різноманітних відтінків. Тому найімовірніше, що темний відтінок для тла давньоруські майстри вибирали навмисно.

Не вбачає Анатолій Байда і випадковості в тому, що давньоруські глиняні “писанки” пустотілі. З нижнього торця вони мають отвір, у якому міститься керамічна кулька. Тобто виріб виготовляли за принципом калатала. Це давало “шумовий” ефект. Керамічна кулька всередині… свідчить про культове призначення таких писанок. Адже з етнографічних джерел відома слов’янська традиція виготовляти різні шумові предмети до Великодня (Українська усна народна творчість, 2006).

У підсумку зазначимо, що в дослідженні походження писанкарської традиції на українських землях полив’яні писанки є однією з багатьох сходинок, які, можливо, приведуть дослідників до глибшого пізнання цього дохристиянського явища. Символічне значення культових яєць прикметне цілою системою вірувань — від ідей відродження до оберегової дії. Окремою сферою досліджень є система архаїчних знаків та символів, що трапляються на археологічних артефактах, починаючи з верхнього палеоліту. Вчені давно зауважили, що ці символи повторюються в традиційних народних орнаментах, а це дозволяє віднести їх до однієї сфери дослідження (“Аспекти морфології культури України. Генезис типології”, 2011). Символи, зображені на давньоруських глиняних моделях писанок, вказують на культ Змія, а це відсилає нас до релігії давніх слов’ян і до нових досліджень.

Ірина Міхалєвіч