Таємничі символи Іллінської церкви у столиці Нової Сербії

Таємничі символи Іллінської церкви у столиці Нової Сербії

Нарис про найдавнішу архітектурну пам’ятку Кіровоградської області

Минулого року автор статті перебував у відрядженні в Новомиргороді. Нагадаю – Новомиргород – один із районних центрів Кіровоградщиниі і має давню та цікаву історію. Часу було обмаль, тому вдалось зупинитись тільки біля Іллінської церкви, яка є однією з найстаріших пам’яток історії та архітектури Кіровоградської області. Найцікавіше у цій церкві те, що вона практично залишилась без змін до нашого часу. І саме на фасаді цієї унікальної споруди кінця XVIII століття є таємничий символ.

Але спочатку те, про що вдалось довідатись, спираючись на різноманітні дослідження, опубліковані як у академічних виданнях, так і в статтях краєзнавців. Отже, що ж це за церква, де над вхідними дверями з двох боків є цікавий барельєф, ось його опис: у колі дві перехрещені руки, які складені у ієрейське благословення. Зверху – «грецький» рівносторонній хрест?

Але спочатку давайте дізнаємось, що це за споруда. Як говорять місцеві дослідники, церква збудована була коштом купця Миколи Годжія і стала унікальною архітектурною спорудою, адже поєднала у собі перехід від козацького бароко до класицизму. Зокрема, у 2 томі відомого видання «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР», виданого у 1985 році, Іллінська церква – пам’ятка архітектури, зведена ще у 1786 р. Документально автор проектування і будівництва не встановлений, проте є припущення, що це був архітектор С. Стобенський, який працював у цей час в регіоні Нової Сербії (саме кінець XVIII ст.)

Споруда храму збереглася без змін. Фасади оздоблені пілястрами, напівциркульними наличниками (лиштвою) і декоративними деталями над вікнами. Стіни храму понад метр завтовшки завершені антаблементом з розетками.

Сам Новомиргород – невелике містечко, що розташоване на берегах річки Велика Вись. За офіційною версією засновниками містечка стали козаки, які у 1740 році мали тут населений пункт під назвою Тресяги. В Тресягах жили переселенці та козаки із Миргородського полку (до речі, козаки Миргородського полку були засновниками і Олександрії-Усиківки). Саме тому містечко отримало свою назву – Новий Миргород або Новомиргород за ім’ям полку, звідки прийшли перші поселенці. Потім Новомиргород стає центром, своєрідною столицею Нової Сербії, де перебував з 1752 року із особистою резиденцією головний правитель новосербського поселення Іван Хорват.

У Новомиргороді був штаб гусарського полку. 1753 року збудовано земляний шанець-укріплення. 1764 року Нову Сербію і Новослобідський козацький полк (козацьке напівавтономне утворення біля межі Нової Сербії) розформували, а їхні території під назвою Єлизаветинської провінції ввійшли до складу Новоросійської губернії (1764 рік). На той час у Новомиргороді проживало близько 3,5 тисячі жителів, було 700 дворів, діяли винокурня, броварня, цегельний завод. У 1799 році тут засновано православну єпархію. До міста переведено з Полтави семінарію, яку відкрили у 1799. У 1773 році Новомиргород отримав статус міста. Саме у цей час, час розквіту Новомиргорода, і побудовано церкву, яку дослідники української архітектури безапеляційно відносять до однієї з найцікавіших споруд того часу.

Процитуємо відомого дослідника В.В. Вечерського з його публікації «Архітектурний устрій українських монастирів доби Гетьманщини (середина XVII–XVIII ст.)»: «У 1750-х рр. у Наддніпрянщині й на Лівобережжі з’явився принципово новий, доти в Україні невідомий тип православного храму – тетраконховий. Це однобанні строго центричні храми, в яких до підбанного четверика по сторонах світу прилягають чотири екседри або апсиди».

Але повернемось до цікавої особливості храму, про яку ніхто з дослідників чомусь не згадує. Над вхідними дверми в апсиді знаходиться вже описаний нами знак чи символ.

Цікаво, що у геральдичних довідниках відповідника нам знайти так і не вдалось, тому говорити про зображення на стінах храму кінця XVIII століття гербу якогось роду не можна.

Можливо цей барельєф є відлунням часів пишного козацького бароко, коли майстерне оформлення стін козацьких храмів було фундаментальною окрасою всієї будівлі? Проте у цьому храмі все було значно скромнішим. Отже, що могли означати ці символи?

Найпростіше розшифрувати зображення хреста. Цей хрест, який має рівні рамена, тобто сторони і називають грецьким. Він є давнім символом християнства, а на прапорі сучасної Сербської православної церкви зображено саме такий варіант найголовнішого християнського символу. Саме тому є підстави стверджувати, що така форма хреста була зображена під впливом сербських колоністів, які привнесли у традиційну українську православну символіку і властиві Сербії елементи. Жест, зображений на барельєфі, досить поширений у християнстві – це жест яким священик благословляє мирян. Нічого дивного, що над входом у церкву був такий знак. Його можна трактувати як символ пастирського благословення всіх, хто потрапляє до храму.

До речі, у православній традиції, деякі ікони містять зображення святих із перехрещеними на грудях руками. Як відзначається у описі цих ікон, з таким жестом пишуть, наприклад, преподобну Марію Єгипетську. Найімовірніше, це зображення хреста за подобою того, як ми складаємо руки, коли підходимо до Причастя, стверджуючи цим жестом свою приналежність Христу.

Автору статті, не дивлячись на більше ніж річні пошуки, так і не вдалось віднайти жодного аналогу такого оздоблення храму ні в нинішній Кіровоградській області, ні на території інших областей України. Фахівці у галузі іконографіки, з якими вдалось проконсультуватись, теж не дали ствердної відповіді, що можуть визначити цей символ як канонічний і такий, що має певну символіку, що використовується православною церквою. Тому можемо поки що припускати імовірність створення власної емблематики місцевого походження.

Схоже на те, що барельєф на Іллінській церкві ще приховує таємниці минулого. І їх варто розгадати краєзнавцям.

Віктор Голобородько

НОВОМИРГОРОД – місто Кіровоградської області, райцентр. Розташований на берегах річки Велика Вись. Населення 13,2 тис. осіб (2001). Засноване 1740 на місці запорізького зимівника Тресяги селянами-переселенцями та козаками Миргородського полку, що послугувало підставою для назви поселення. У середині 18 століття Новомиргород став центром сформованої сербськими переселенцями військово-адм. одиниці Нова Сербія (1752). У Новомиргороді розміщувався штаб гусарського полку. 1753 збудовано земляний шанець (укріплення). 1764 Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були розформовані, а їхні території під назвою Єлизаветинської провінції ввійшли до складу Новоросійської губернії (утворена 22 березня 1764). У Новомиргороді проживало майже 3,5 тисячі мешканців, налічувалося близько 700 дворів, діяли винокурня, броварня, цегельний з-д. 1799 тут засновано православну єпархію (проіснувала до 1804), до міста переведено з Полтави семінарію (відкрита 15 березня 1799). 1773 Новомиргород отримав статус міста. З 1784 – адм. центр однойменного повіту Катеринославського намісництва, якийсь час Новомиргород був повітовим центром Вознесенської губернії; після її ліквідації мав статус заштатного міста Миколаївської, з 1803 – Херсонської губернії. З лютого 1820 Новомиргород підпорядковувався відомству військових поселень. До початку 20 століття в місті постійно розташовувалися військові частини. 1836 в Новомиргороді перебували управління 5-8-го округів Новоросійського військового поселення, адміністрація 7-го округу. В цей час розпочалась активна перебудова міста на військовий лад: збудовано штабні приміщення, манежі, військові склади, стайні. На 1846 з 3,7 тисячі населення Новомиргорода понад 3,3 тисячі складали військові поселенці. Після скасування військових поселень управління містом здійснювала міська дума (створена 1860). З 1923 – райцентр Єлизаветградської (з 1924 – Зінов’євської) округи (після 1930 – Новомиргородського району); з 1939 – Кіровоградської області.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-45, Новомиргород був окупований німецькими військами від 1 серпня 1941 до 11 березня 1944. 1959 в межі Новомиргороду включені місто Златопіль (до 1787 – Гуляйполе) і села Виноградівка та Катеринівка. Поселення отримало статус міста районного підпорядкування. Пам’ятки історії та культури: церква св. Іллі (цегляна, 1786) – найдавніша архітектурна пам’ятка Кіровоградської області, що збереглася; будівлі колишньої Златопільської гімназії (19 ст.), міської лікарні (1910-13).

Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2010. – 728 с.