Свого щастя треба дочекатися

Історія цієї сильної, але в той же час надзвичайно доброї та життєрадісної жінки, надихнула мене, і я сподіваюся, що надихне багатьох людей. А особливо тих, хто вважає, що якщо він не такий, як інші – він ніколи не буде щасливим… Це саме той випадок, коли хочеться донести всім, що життя обов’язково налагоджується. Можливо, доведеться почекати, але обов’язково все буде добре, якщо вірити в це, вірити в себе і власні сили. До свого щастя олександрійка з обмеженими фізичними можливостями, інвалід ІІ групи Наталія Савенкова йшла тернистими шляхами, але зараз вона щаслива дружина, мама двох чудових донечок та просто щаслива жінка.

Нелегкий початок

42-річна Наталія Савенкова – кругла сирота. Мати відмовилася від неї ще у пологому будинку, коли побачила, що дитина народилася з вадами – у дівчинки був вроджений вивих суглобів. Навчалася Наталія Савенкова у школі-інтернаті для дітей з обмеженими фізичними можливостями у місті Знам’янка, закінчила там 9 класів, після чого здобула професію швачки у Луганську. Потім пішла працювати на Олександрійську швейну фабрику.  

Все своє дитинство Наталія не знала, що таке материнська любов та батьківське піклування, часто їй доводилося стикатися із людським нерозумінням та жорстокістю, терпіти насмішки однолітків. Та вона ніколи не падала духом і пристосовувалася до життя. Дівчина дуже рано зрозуміла, що може розраховувати тільки на себе і допомоги від інших вона не чекала.

Перший крок до щастя

Наталія вийшла заміж у 28 років і переїхала з чоловіком до міста Васильків. Згодом народилася перша донечка, потім друга… Здавалося б, от воно, щастя, але любові від свого чоловіка жінка так і не дочекалася. Перший чоловік Наталії дуже випивав, ображав її і змінюватися не хотів. Як розповіла сама Наталія, вони не жили, а мучилися. «Я думала, що народження діточок щось змінить, але цього так і не сталося, навпаки, було дедалі гірше. Я намагалася своєю любов’ю, своєю ласкою, розумінням щось виправити, але нічого не виходило. Ми тільки відсторонялися один від одного, хоча я, як могла, намагалася розтопити його серце. З дитинства він був здоровим, а в 23 роки потрапив в аварію і став інвалідом. Після цього він сказав, що нікого не хоче кохати і що взагалі не знає, що таке кохання. Його перша жінка, яка була здоровою, відвернулася від нього через його інвалідність. Сам він не хотів вірити в те, що став інвалідом, і до сьогодні з цим не змирився», – поділилася спогадами Наталія.

Перший шлюб жінки тривав 12 років. Коли Наталія зрозуміла, що нічого змінити вже не може, забрала доньок і в 2017 році повернулася до Олександрії.

Подарунок долі

Повернувшись у рідне місто, жінка оселилася у своїй кімнаті у гуртожитку. Саме тут доля і дала Наталії другий шанс – вона зустріла своє кохання. Валерій (так звати чоловіка) винаймав кімнату у тому ж гуртожитку, де жила вона. Через брак роботи у рідному селі Березівка чоловік переїхав працювати до Олександрії. Так доля і звела їх із Наталією. Спочатку молоді люди спілкувалися, потім почали дружити, а через деякий час Валерій запропонував Наталії руку та серце. У минулому році пара одружилася. «Якщо чесно сказати – я дуже щаслива! Мій чоловік, хоча і молодший за мене (Валерію 33 роки), але дуже мене любить. Він у всьому мені допомагає, приділяє увагу – дарує квіти, подарунки, балує солодощами. І найголовніше – не ображає», – поділилася Наталія.

Цілковита гармонія

Відчуття абсолютного жіночого щастя Наталії дарують її донечки – 13-річна Марійка та 9-річна Тетянка. Вихованню свої дітей щаслива мама присвячує майже весь вільний час. Жінка зараз не працює, адже після народження дітей у неї погіршився стан здоров’я – почалися сильні болі у спині і тепер вона не може ходити без допомоги ходунків. Дівчатка в усьому допомагають своїй мамі по господарству, піклуються про неї, а вона піклується про них. «Я присвятила своє життя донечкам, щоб вони пішли правильним шляхом, виросли гарними людьми, щоб могли отримати освіту і працювати на благо нашої Батьківщини», – розповідає Наталія.

Таланти дівчаток видно вже зараз, що жінку не може не тішити. Молодша Тетянка полюбляє конструювати, як її рідний батько, а Марійка робить перші кроки у фотографії. «Старша моя донечка дуже любить фотографувати, а потім викладає ці знімки в соціальних мережах. Я вже бачу, що в неї до цього є хист. Можливо, в майбутньому вона стане кореспондентом або професійним фотографом, і якщо дасть Бог, здійснить свою мрію і поїде у Париж, чи в іншу країну фотографувати», – ділиться мріями жінка.

У дружній родині Наталії немає великих статків, але є любов, взаємоповага та підтримка. Має родина і сімейні традиції – на свята усі разом вони люблять ходити у кафе, їсти піцу і морозиво, гуляти по місту та просто проводити час один з одним.

Незважаючи на те, що все життя Наталія має проблеми зі здоров’ям, вона завжди намагається допомагати іншим людям, які також потребують допомоги. Вона на власному досвіді знає, як важко виживати людям з обмеженими можливостями у світі, який не хоче їх сприймати. Але жінка впевнена – кожен сам може побудувати своє щастя: «Я почала з себе, а тепер ще й іншим допомагаю, незважаючи на те, що в мене самої хворі ноги. Хочеться сказати людям, які мають схожі проблеми, щоб вони не здавалися, піднімалися і йшли вперед, тому що світ дуже жорстокий і не балує таких людей, як ми. Потрібно завжди надіятися на Бога і на свої сили. Кожного Господь чимось наділив: якщо забрав ноги, то дав здорові руки чи розумну голову, якщо хворі руки, то ноги здорові… Просто треба не здаватися, і йти вперед – назустріч своєму щастю!»

Юлія Пастух