Степова ковила і бандура з музею

Об’єднати їх у одному часі і просторі – таку ідею реалізував керівник туристично-краєзнавчого гуртка Попельнастівського будинку культури Валерій Жванко.

Разом з дітьми села, в якому працює вчителем і живе, він створив серію фото-реконструкцій жанрових сцен ХVІІ – ХІХ ст.

Ідея виникла після відвідин Олександрійського краєзнавчого музею, у якому вже більше 40 років зберігається давній музичний інструмент.

«Струни музейної бандури, що стояла біля входу до музею, нагадали мені ковилу, що в тому  (2015) червні саме цвіла навколо нашого села»,  – говорить Валерій, «і виникла думка звести їх разом. Оскільки «гора не йде до…», то я звернувся до працівників музею, які зацікавилися цим проектом, і після відповідно оформлених документів, інструмент помандрував до Попельнастого.

На той час Наталія Шкуратько, вже мала невеличку колекцію старожитностей, яку зібрала у сільській бібліотеці. Вона, вже вкотре, надала старовинну дівочу сорочку-вишиванку для фотозйомки.

Зінаїда Жванко поділилась старовинним рушником своєї бабусі, а потім написала вірш.

Так пахне час –

Як дерево старе,

Як на стіні старі дереворити.

І генетична пам’ять не помре

Поки живуть ці звуки і ці ритми.

І час народжує життя багатолике –

Вітри гарячі ніжать ковилу.

І скільки кине зір, все Поле – Дике.

Чому тут жити? Чи добру, чи злу?

А звуки музики пливуть

над білим світом,

Десь гра бандура

І скриплять вози…

Цей звук, як ниточка тоненька –

Між пітьмою й світлом,

Як паросток вербової лози.

Візьми бандуру, пригорни до себе:

Так пахне час і дерево старе.

Вдихни весь простір,

стань землею й небом –

Тоді народна пам’ять не помре.

…А вітер струни все перебирає,

І пахне васильками літній день,

Бандура грає, грає, грає,

А ми у Всесвіті всемудрому пливем.

Потім підключилися діти-актори. Потім нам дуже повезло з погодою. Потім – з вільним часом. І настрій був гарний… Ну, ось так приблизно і виникла ця серія…»

Допомогли створити цей пізнавальний фотопроект Гладир Ольга, Бунін Юрій і Поліщук Віталій (робота над відео триває).

Крім фотосесії у степу, бандура побувала у кожному з класів Попельнастівської ЗОШ І-ІІІ ст.. Можливість  потримати на руках і пригорнути бандуру до серця – використали всі, від першокласників до випускників.

«Відчуття таке, неначе тримаєш на руках дитину», – так казали і діти, і вчителі, які доторкнулися до цього музичного інструменту, дбайливо загорнутого працівниками музею в м’якеньку пелюшку. Тактильні відчуття, такі важливі у дитячому віці, коли все сприймається через яскраві емоції, дозволили провести короткі інформаційні зустрічі не тільки як елементи уроку, а й під час перерв.

Про походження інструменту була виявлена вражаюче-несподівана інформація. У середині корпусу бандури, в процесі уважного огляду,  була знайдена рукописна етикетка: «м.Дніпродзержинськ, столярна майстерня У.К.С. майстер бандур Григоренко Іван, 1937.»

«Можна тільки здогадуватися, що сталося і з майстром, і з майстернею, і з україномовним середовищем міста після репресій страшного 37 року…  Можливо, у нововідкритих архівах СБУ ми знайдемо якісь сліди. Пошук триває…», – говорить Валерій Жванко.

Ідея виїзного музею, або мандрівної виставки певної тематики не нова. Але у поєднанні з новітніми технологіями, які відкривають нам інтернет і комп’ютер, наявність реального, а не віртуального артефакту додає «стереоскопічності» при сприйнятті подібної інформації. І це вже неодноразово випробувалось під час подібних заходів попельнастівських гуртківців: знайомство з луком і технікою стрільби з нього – у степу, пошуки «закладних монет» та оберегів на сволоках  – у старовинних хатах, приготування козацької каші – на Хортиці, ночівля під їх склепіннями старовинної фортеці… До речі, вишита сорочка разом зі знімальною групою здійснила туристичний похід і до Кам’янця-Подільського, і до Хотина, а також Бакоти та Меджибожа. Так що жителів міста і району чекає цікава виставка фотографій, зроблених там. Та й не тільки фотографій…

P.S. Особлива подяка – людям, що самовіддано працюють у Олександрійському краєзнавчому музеї і надали для фотозйомки цінний експонат. Взявши участь у цьому спільному проекті, дорослі і діти довели, що кордонів між містом і районом насправді – не існує. І ми можемо продуктивно співпрацювати на користь усієї олександрійської громади. Цей проект довів це в реальності.