Протистояння в олександрійській владі: пропаганда і очікування виборців

Останні події у місцевому політикумі не тільки наштовхують на роздуми про те, як складеться доля міської ради та коли нарешті почнеться планова робота виконавчої влади. Питання і в іншому. Сторони конфлікту все частіше привертають на свою сторону елементи не інформування громадян, а чистої пропаганди. Коли аргументи закінчуються, починаються емоції та моральний тиск. Отже мусимо констатувати – пропаганда місцевого рівня жила, живе і, можливо, буде і далі жити. Підтвердженням цьому є офіційний сайт міської ради, який взагалі перетворився на звичайну агітку, «бойову листівку» мера і його оточення. Бо подає виключно односторонню інформацію, причому навіть не позицію різних депутатських фракцій і груп, а виключно промерську. Це неправильно, офіційний сайт повинен дотримуватись нейтральної позиції, перейматись інформуванням громадян, не звужуючи коло інформації та не дезінформуючи людей, які можуть і здатні ухвалювати рішення. Більш того, це не тільки неправильно, але й шкідливо навіть для самої влади, в тому числі мера, бо навколо нього нібито існує заспокійлива тиха гавань чудесного життя, якого насправді давно вже не існує. Проте якщо тебе майстерно заспокоюють, якщо навколо особи, які за свою посаду будуть кидатися на людей і шикуватися у рядок, щоб захищати, наприклад, електророзетку, то ще мабуть і не таке можна побачити. Але, як кажуть, до грубої практики.

Цитуємо останню, так би мовити, «резонансну» публікацію, яка, зрозуміло, написана з голосу мера чи його найближчого оточення. У невеликому абзаці стільки пропаганди і суб’єктивності, що просто дивуєшся, хто у кого на підробітках – мерія у місцевих «гебельсів», чи «гебельс» у мерії. Наприклад, ось таке висловлювання: «Відповідно до ст. 78 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова має право звернутися до Верховної Ради про призначення позачергових виборів міської ради, якщо рада не вирішує питань, віднесених до її відання. Тож С. Цапюк попередив депутатів, що у разі їхньої бездіяльності буде поставлено питання про перевибори в Олександрії».

Здається, навіть посилання на закон є. Проте автор використовує типовий прийом пропагандистів: закриває очі на суттєвий факт, що згадана стаття закону значно ширша і дає чітко визначений перелік необхідних елементів для ухвалення постанови про призначення позачергових місцевих виборів. Ось повний, а не вибраний мерією, перелік: «За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті (там якраз і йдеться про неухвалення рішень – авт.), рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради, Верховна Рада України може призначити позачергові вибори… міської ради».

Тобто перше, що треба, – або ситуація, коли депутати не вирішують питання, або наявність рішення суду про визнання актів ради незаконними. Жодного рішення суду про незаконність рішень ради цього нового скликання поки що немає. Крім пропагандистських висловлювань мера для цього не існує навіть жодного приводу. Якщо ж він і з’явиться (мер чи хтось інший подасть позов до суду), мінімум необхідно пройти процедуру першої судової інстанції, а потім апеляційну і, якщо буде необхідність та ухвала про призупинення рішення апеляції, – касаційну. За ідеальних умов це від 3-5 місяців до року-двох. Крім того, треба, як говориться у тексті рішення, множина таких рішень, тобто мінімум два. Нинішня каденція міськради напрацювала буквально декілька рішень, з яких навряд чи хоч одне, можливо, буде оскаржити у суді з перспективою на незаконність. Тобто тут мінус. Інша річ – ситуація, коли депутати не вирішують питання. В Олександрії вони ж ніби і прагнуть ухвалення рішень, проте цього не роблять, бо не знайдуть спільної з мером позиції з кадрових і організаційних питань. Але умовно поставимо з цього приводу плюс.

Друга річ – це висновок профільного комітету Верховної ради України. А це майже фантастика. За часів міськради минулого скликання цілий пакет з десятками рішень судів щодо незаконності дій і рішень, як особисто Олександрійського міського голови С. Цапюка, так і Олександрійської міської ради та її виконкому, неодноразово був на розгляді комітету Верховної Ради. І що з цього? Нічого – грозили, журили, думали, навіть декількох губернаторів (як мінімум трьох, включаючи і нині діючого Сергія Кузьменка) спонукали ініціювати дострокове припинення повноважень С. Цапюка, але далі цього справа так і не зрушила. Бо не було для цього необхідного бажання і політичної волі. Крім того, таких подань у Верховній Раді завжди, як кажуть, «вагон і маленька тєлєжка».

Третя річ – постанова українського парламенту з цього питання. Шикуйтесь у чергу, як кажуть. Тим більше, з нинішньою ситуацією у найвищих ешелонах української влади дуже проблематично, щоб взагалі такі рішення парламентом ухвалювались. Верховній Раді зараз не до того.

Тож у підсумку маємо наступне, якщо мер (навіть якщо він забув про власну юридичну освіту, бо у нього вистачає юристів під боком) справді думає про перевибори, то вони можуть статися, в кращому випадку, за виконання всіх згаданих умов, як мінімум через рік. Отже, схоже на те, що нічого серйозного найближчим часом не відбудеться і ці висловлювання щодо дострокових виборів-перевиборів міських депутатів, що лунають в мерії, розраховані на людей, які не знаються на тонкощах роботи місцевих органів влади.

Інша справа, що міська рада двома своїми третинами кількісного складу може ухвалити рішення про дострокове припинення повноважень олександрійського мера. Зрозуміло, що це певний резонанс, скандал з наступною судовою тяганиною за поданими мером позовами. Але ж для цього треба лише голосування 24 міських депутатів. Причому після цього робота в мерії аж ніяк не зупиниться, мерія буде і далі працювати, в.о. мера в особі секретаря міськради підписуватиме рішення і працюватиме новий виконком. Рух продовжиться, місто житиме своїм політичним і економічним життям. Для цього сценарію подолання кризи в олександрійській владі потрібна знову ж таки політична воля та бажання йти у юридичні та політичні змагання з опонентами, готовність до незручних дискусій і певного конфлікту. Але ж, як відомо, конфлікт – це спосіб вирішити проблему. А чотири місяці без нового виконкому – хіба це не проблема? А точка зору виборців, які довірили свої голоси депутатам більшості? Чи вони якісь не такі люди, як ті, що голосували за мера та його прибічників? А місяці без ухвалення рішень по землі для городян і підприємців та розвитку бізнесу? Це теж не проблема? Хоча, може комусь подобається, щоб об нього витирали ноги? Можливо і так. А можливо річ зовсім в іншому. В кулуарах депутатської більшості міськради все більше подейкують про елементарну слабкість та боягузтво своїх лідерів, все більше непорозумінь серед обранців: навіщо їх покликали обиратись в міськраду, щоб потім даремно витрачати час, гроші і нерви? Все більше нарікань на відсутність рішучості і все тієї ж політичної волі. Все більше недовіри до партнерів по більшості та побоювань зрадництва. Останні чутки, що з 25 депутатів депутатської більшості дехто вже не готовий голосувати за дострокову відставку мера С. Цапюка, тому звідти і побоювання взагалі ініціювати зазначене питання. А для перевірки своїх партнерів по більшості, як кажуть, боєм, у вождів знову ж не вистачає сміливості.

Тому і маємо те, що маємо. Чотири місяці маємо проблему у вигляді кризи влади, для подолання якої не знайдено жодного способу: ні компромісного, ні радикального, одні балачки.

Інша справа, чи пробачать таке безвілля та нерішучість виборці? Скоріш за все, вони цього можуть не пробачити: ні одним, ні іншим. Судячи по кількості протестних акцій, все рухається саме до такого варіанту подій.

Олександр Нємец