Олександрійський театр

Корифеї украінського театру на олександрійській сцені

27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді відбулася перша вистава трупи, очолюваної Марком Лукичем Кропивницьким. Цей день Україна відзначає як день народження українського професійного театру. Якщо про роль степового Єлисаветграду в становленні театру добре відомо, то стосовно значення провінційної Олександрії в театральному житті України матеріалів бракує.

Широкому загалу любителів театрального мистецтва і дослідникам вони невідомі. Вже 105 років в центрі міста, там де річечка Березівка впадає в Інгулець, знаходиться оригінальна споруда Олександрійського театру. Коли заходиш до затишної зали, чи піднімаєшся на сцену, завжди охоплює хвилювання. Ці стіни, зала, сцена бачили гру М.Л. Кропивницького, М.К. Заньковецької, І.К. Карпенка-Карого, П.К. Саксаганського, чули їх голоси. Тут працював незабутній Гнат Петрович Юра.

Театр відігравав значну роль у духовному житті міста, збуджував прекрасні почуття, потяг до справедливості, краси, до справжнього мистецтва.

Олександрія – єдине в усій тодішній Російській імперії провінціальне повітове місто, де виходила газета «Александрийский театральньїй листок». В Російській національній бібліотеці (Санкт-Петербург) збереглися всі п’ятнадцять номерів цієї газети.

29 березня 1911 р. газета писала:«Театр в провинции является единственным светочем, озаряющим тусклую, серенькую жизнь медвежьего угла».

Зручне географічне розташування Олександрії на перехресті доріг здавна приваблювало мандрівні театральні трупи, а ще відбувалися велелюдні ярмарки, на які завжди приїздили артисти. А коли не було ярмарок, місцевий театральний гурток давав вистави.

Відомий український актор І.О. Мар’яненко в книзі «Сцена, актори, люди» згадує про 70-і роки XIX сторіччя: “Український театр тоді був при посліднім іздиханії; тільки ще де-не-де аматори грали раз на рік “Наталку Полтавку” або “Назара Стодолю”, як-от: в Олександрії, Єлисаветграді, Херсоні”.

Ще наприкінці 70-х років XIX ст. Марко Лукич Кропивницький кілька разів грав в Олександрії, коли працював у в трупі Г. Ашкаренка, що на той час гастролювала у Кременчуці.

У 80-х роках XIX ст. на тому місці, де нині знаходиться театр, стояв довжелезний дерев’яний сарай, у якому відбувалися вистави. Уявити, який був цей «осередок
культури» можна зі спогадів відомого українського актора Федора Левицького: «Олександрійський театр Енштейна чи Файштейна – театр настрою, вражень та шукань. Уявіть собі – сарай для засипки зерна. Останнє слово техніки: в ньому так багато вітрогонів, що як надворі завірюха, то й у театрі теж. Зроблено сцену, гальорку та ящики (ложі). Декорація жахлива: які малюнки на ній – не можна розібрати. Замість місяця в брудному полотні просто кругла дірка вирізана. Робочих на сцені двоє: старий
сторож та його дружина».

На початку 1889 року, будучи вже відомим актором, драматургом та режисером, М.Л. Кропивницький зі своєю трупою знову відвідав Олександрію. В «Хроніці артистичної діяльності М.Л. Кропивницького» Ю. Меженка знаходимо запис про те, що з Бєлгорода Марко Лукич їде до Олександрії Херсонської губернії, де грає до 10 січня.

Було тоді показано три вистави – «Глитай, або ж паук», та двічі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Згаданий вже Федір Левицький яскраво і дотепно описує ці гастролі: «Тут (в Олександрії) був, прямо сказати, тріумф. Місця брали з бою. Були й такі випадки, що давали 10-15 крб., аби де-небудь постояти. Для збільшення й зміцнення контролю ішли вільні танцюристи, хористи, навіть актори. Один танцюрист, що був на контролі, пропустив на гальорку якогось дядька за оселедця. Той купив собі на вечерю і віддав оселедця, щоб подивитись на Марка Лукича».

Влітку 1890 року на сцені Олександрійського театру з величезним успіхом виступала неповторна зірка українського театру М.К. Заньковецька. В Києві, в музеї-квартирі відомої артистки зберігається вітальна адреса такого змісту: “Высокопоставленной
артистке Марии Константиновне Заньковецкой благодарная галерея приносит великое спасибо за доставленное эстетическое наслаждение. 1 июля 1890 г. Город Александрия”.

Сцена Олександрійського театру неодноразово бачила Марію Костянтинівну. Вже згадувана газета «Александрийский театральний листок» в першому номері за 5 березня 1911 року почала друкувати нарис історії театрального життя міста. В ньому, зокрема, писалося: “С концом восьмидесятых годов у нас связан расцвет украинского театра. Постоянным гостем был М.Л. Кропивницкий со своей труппой, в которой были такие корифеи украинского театра, как Заньковецкая, Затыркевич-Карпинская, Саксаганский, Садовский, Карпенко-Карый и Карпенко-Лучицкий».

На сцені олександрійського театру виступали й видатні російські актори М.Г. Савіна, М.В. Дальський, О.І. Сумбатов-Южин, О.О. Яблочкіна, М.І. Петіпа.

Неодноразово зачаровані глядачі дивилися славнозвісні «Вечорниці» П. Ніщинського, саме з якими відбулася перша вистава 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді очолюваної М.Л. Кропивницьким трупи.

На початку 90-х років А.І. Цивчинський, заповзятий театрал міста, придбав описаний Ф. Левицьким «сарай для засипки зерна» і на цьому місці звів нову більш пристойну будівлю. З цього часу місто відвідували кращі мандрівні театральні трупи, російські та переважно українські.

Часто вистави в Олександрії відбувалися раніше, ніж у великих, губернських містах. Про роль і значення театру для нашого провінційного міста яскраво написав наш земляк Левко Білоцерківський у книзі «Записки суфлера» (Київ, 1962): «…був в тодішній Олександрії, ніби маленький острівець, одне місце, де ніщо не нагадувало про сіре животіння міського міщанства. В центрі міста, трохи далі від церкви, посеред майдану стояв двоповерховий будинок міського театру. Це був куточок іншого світу, де відчутно бився живчик життя, де прекрасні герої здійснювали величні подвиги, виголошували чудові монологи і вмирали, борючись за справедливість і щастя людей».

До речі, Левко Білоцерківський своє життя пов’язав з театром, працюючи впродовж багатьох років суфлером у Київському державному академічному українському театрі ім. І. Франка.

Потяг олександрійців та жителів навколишніх сіл до театрального мистецтва був настільки великим, що 1902 року купець Е.П. Чибісов зробив генеральну перебудову
споруди, провів електричне освітлення, встановив каналізацію. До реконструкції театру були залучені, крім місцевого інженера Е. Крауза, кращі спеціалісти з Одеси та Єлисаветграду.

Зала була розрахована на 700 глядачів, корисна площа становила 1735 квадратних метрів. В театрі була прекрасна акустика. Пошепки сказане актором на сцені слово чітко було чути на останньому ряду гальорки. Цього домоглися, створивши в стінах овальні ніші та розташувавши в певних місцях стін пустотілі конструкції, що нагадували давні грецькі амфори.

Ці акустичні особливості будівлі були виявлені в повоєнний час, коли почалася відбудова зруйнованого фашистськими окупантами театру. Повністю відновити його так і не вдалося.

У жовтні 1902 року в новому приміщенні театру гастролювало «Товариство малоросійських артистів під орудою П.К. Саксаганського за участю І.К. Карпенка-Карого».

А.Кохан