Олександрійські камені з мільйонною історією на схилах Інгульця

Олександрійські камені з мільйонною історією на схилах Інгульця

Історія наукових досліджень геологічного минулого нашого краю

Гранітні виступи – немов пам’ятники мільйонній історії виникнення нашої землі. Схили Інгульця густо вкриті гранітами, які немов відкривають суворий вигляд застиглих магматичних порід, що дивляться крізь мільйони років на сучасників. Саме по гранітному ложу тече Інгулець. Найдавніші часи утворення землі та геологічне минуле Олександрії почали вивчати тільки у 1896 році, коли гірничий інженер Барбот де Марні вперше опублікував справжню наукову працю про олександрійські камені із мільйонною історією.

Барбот де Марні в середині XIX століття вважався світилом у своїй справі. Він і справді мав енциклопедичні знання та був одним із кращих геологів свого часу. У 1866-67 роках саме він побував у Херсонській губернії. Шлях його досліджень проліг по течії Інгульця від Олександрії до Кривого Рогу.

Власне він досліджував геологію території вздовж нових проектованих залізниць в Україні, Центральній Росії. Перелік його досліджень зайняв би чималу сторінку наукового тексту. Але ми сьогодні говоримо не про все життя і діяльність, а про цікаве для нас дослідження, яке у 1869 році опублікував професор-геолог про всю Херсонську губернію, і зокрема про наше місто та відомі Олександрійські граніти, які до нині виглядають з-під товщі землі в межах нинішньої Олександрії як і століття тому, за часів Барбота де Марні.

Процитуємо в повному обсязі цікавий для нас фрагмент праці за джерелом: «Геологический очерк Херсонской губернии // СПб.: В. Демаков, 1869».

«Река Ингулец или Малый Ингул есть главный приток Днепра в Херсонской губернии. Прорезывая почти всю губернию по направлению, близкому к северо-южному, Ингулец представляется чрезвычайно важным для геологических исследований. Северная часть Александрийского уезда, где он берет свое начало, равно как и вообще вся северная часть Херсонской губернии, приграничивающая к губернии Киевской, заметно отличается от всей остальной площади губернии мягкостью своих контуров: долины представляются тут с округленными, сглаженными склонами, и сильно крутобережные балки вообще редки. Явление это конечно зависит от того, что в Херсонскую губернию из губернии Киевской тут переходят слабые песчанистые и рухляковые породы…

У г. Александрия гранит добывается в деревнях Войновой [1] и Бантуровке [2], равно как и у еврейского кладбища, лежащего в городской черте [3]. Я осматривал каменоломни в этом последнем месте, в левом берегу Ингульца. Мелкозернистый, красного цвета, чернослюдистый гранит является тут толщами наподобие крутопадающих пластов. Толщина таких частей гранита кололо 2½ футов; части эти простираются на NW = 3150 показывая падение на SW под углом 550. Кроме того в гранитной массе идет еще трещиноватость по направлению NO = 500. В массе этой идут также прожилки хрупкокристалические, состоящие из полевого шпата и кварца. Помянутые толстые части гранитной массы часто перемежевываются с частями тонкими, толщиною иногда до 2 дюймов, равно как и с серым гнейсом, совершенно сланцеватым и нередко выветрившимся до того, что он рассыпается в порошок. Вообще гранит и гнейс очевидно имеют тут одно и тоже образование и составляют разности по сложению одной и той же минеральной массы.

Речка Каменка, впадающая слева в Ингулец, вполне оправдывает свое название, представляя много выходов гранито-гнейса, особенно между Куколовкой и Федоровкой. …В Новом Стародубе или Абрамовке равно как и по всем балкам, впадающим в Ингулец, видны гранитные обнажения; особенно интересны они при селе Чечелиевке в левом береге реки, где гранита много добывалось во время существования военных поселений».

[1] Дещо видозмінена назва села Войнівка, яке у давнину називали ще і Воїнівка.

[2] Імовірно село Бандурівка.

[3] Залишки кладовища і нині можна помітити на височині, що є біля вулиці Енгельса. Там помітні і виступи граніту. Кар’єр, з добування граніту працював ще до середини XX століття.

Продовжив справу дослідження геології краю Л. Блюмель. Саме він публікує «Звіт про геологічну подорож в Олександрійський та Єлисаветградський повіти Херсонської губернії». Відкомандирований Київським Товариством Натуралістів дослідник спочатку провів критичний аналіз вже наявного дослідження Барбота де Марні, а потім додав і власні спостереження. Спочатку, до речі, дослідник віддав шану саме де Марні, якого він вважає автором першої спеціалізованої праці, присвяченій геологічному минулому всієї території, яка входила до складу Херсонської губернії. Частина праці присвячена детальному опису геологічної ситуації в Олександрії:

«Город Александрия расположен на левом берегу р. Ингульца. К реке этой направляется с левой стороны, около самого города, у еврейского кладбища, овраг, [4] начинающийся от дороги, ведущей из Александрии в с. Протопоповку, где находится вокзал железной дороги. Сначала овраг представляет обнажения одного только лесса, который в верхних частях является в виде желтой песчанистой глины, переходящей книзу в сильно песчанистую красно-бурую глину. Спускаясь по оврагу вниз, по направлению к Ингульцу, можно видеть, что под красно-бурой глиной лежит незначительной мощности слой желтого песку, переходящий книзу в белый песок, мощность около 1 ½ сажени. Под белым песком залегает пласт белой глины, представляющий новый, еще не встречавшийся мне член яруса белых песков…

Спускаясь ниже по оврагу, можно видеть обнажение гнейсов, сероватого цвета… Гнейс здесь местами сильно выветрился и легко распадается в жерству. По временам можно заметить перемежаемость слоев гнейса с слоями гранита красного цвета. Ниже показываются обнажения среднезернистого гранита, в котором местами замечаются прожилки крупнокристаллического гранита, мощностью вершка около 1 ½, состоящего только из ортоклаза и кварца. Гранит имеет вид толстых пластов, мощностью более аршина… Ниже овраг сливается с долиною р. Ингульца и не представляет более разрезов».

[4] Яр, який згадує дослідник, є дійсно і до цих пір на території, про яку пише Блюмель, він спускається вниз аж до Інгульця в районі вулиці Енгельса у напрямку до Войнівського водосховища. Яр перекрито на дорозі внутрішнім каналізаційним водостоком.

Є не менш цікавий опис наших гранітів у фундаментальній праці статистичного відомства XX століття. – «Материалах для оценки земель Херсонской губернии» в томі, де описується Олександрійський повіт: «…Ниже же с. Протопоповки Ингулец начинает течь между более крутых берегов; долина узкая, только кое где достигает 200-250 саж. и только на слиянии с Бешкой она расширяется до одной версты. С этого места Ингулец вступает в крутые, обрывистые берега и течет, извиваясь меж гранитных скал, а при выходе из уезда, между известковых. Обнажения гранита по Ингульцу появляются в самой верхней его части, но сейчас же скрываются и начинают мало по малу обнаруживаться у г. Александрии; главным образом обнажения его видны на правой стороне, но местами, как бы случайно, скалы его видны и на левом пологом берегу… Правый берег Ингульца в этой же части течения, т. е. от Чернаго до с. Протопоповки более возвышенный, гористый. У с. Бандуровки течение р. Ингульца лежит на 21,8 саж. ниже горизонта левого берега и на 12,8 саж. ниже правого берега. Спуски правого берега круче, чем левого, речки и балки, впадающие с этой стороны – короче. Из более значительных притоков правой стороны будут: Чернолеска, проходящая по Черному лесу, Рудка, выходящая из того же леса, балка Скалевая, Кислякова, Лупаловка и Користовка, впадающая в Ингулец немного ниже с. Протопоповки».

Перші геологічні дослідження були лише описовими. Про розвідку запасів бурого вугілля в ті часи мова не йшла. Тому головна увага була зосереджена саме на найяскравіших представниках геологічного минулого нашого краю – гранітах Українського кристалічного щита.

Сучасні геологічні дослідження, звісно, уточнили та деталізували перші висновки геологів XIX століття. Але саме Барбот де Марні та Блюмель почали досліджувати як науковці геологічне минуле нашого краю.

Автор щиро вдячний за пошук джерел Т. Троцюк.

Віктор Голобородько