Олександрійська міська рада: обіцяне та виконане

Повертаючись до раніше запланованої публікації, що вже двічі відкладалась через важливі події у нашому місті, про зроблене та недоведене міською владою до логічного завершення за півроку діяльності Олександрійської міської ради нового скликання, згадаємо про недавнє минуле. Обіцянки, які, можливо, і не варто навіть виконувати, а також очікувані сподівання виборців. Все це у нашому аналізі діяльності мера та міських депутатів.

Консультації з громадськістю

Нова міська рада посилено намагалась показати свою демократичність. Мер по-своєму, депутати – по-своєму. Мер нічого нового не придумав – він в черговий раз створив громадську раду, яка діє за межами розуміння законодавства, проте повністю підконтрольна мерії і тому може завжди бути використана міським головою у потрібний момент. В свою чергу депутати проголосили консультації з громадськістю одним із пріоритетів своєї діяльності. Нині ж  документ, який декларує, як буде влада спілкуватись із громадою, затверджено мером і в ньому, за інформацією прес-служби, говориться, що згадана «громадська рада» буде щомісяця збиратись, аби обговорювати «соціально-економічні, суспільно-політичні, культурні питання та спланувати заходи щодо відзначення у місті свят і пам’ятних дат». В результаті – питання так і не обговорювали щомісяця, принаймні щомісячної інформації не було, а журналісти і тим більше представники громадських рухів міста досі не знають, які і як саме обговорювались питання, тому і вносити їм свої пропозиції не вдавалось. Це ж, наприклад, стосується критично важливого для багатьох городян питання пільгових пасажирських перевезень та підготовки до осінньо-зимового періоду житлового фонду міста. В свою чергу, депутати спробували «піти у народ» і організовувати власні зустрічі на територіях округів. Ось, власне, цим поки що і завершується спроба консультуватись із громадою. За п’ятибальною шкалою, можна сказати, що заплановане ледь-ледь виконується на слабеньку трієчку.

Хто як голосує?  Тепер відомо все!

Свого часу мер міста (ще за минулих каденцій) пропонував в кожен проект рішення міської ради вписувати прізвище автора проекту та навіть так і називати проекти рішень, наприклад, «бюджет Цапюка». Ця ідея не прижилась, бо, як і більшість інших емоційних пропозицій мера, не мала юридичного підґрунтя та частині депутатів вона взагалі не сподобалась. Але з часом відкритість і персональність голосувань місцевих депутатів таки стає нормою. Позитивним моментом стало те, що міська влада, хоч і під законодавчим та напрацьованим громадськістю в судових протистояннях з нею примусом, регулярно та в повному обсязі розміщує (до того ж і досить оперативно) результати голосувань депутатів із зазначенням «голосу» кожного депутата по кожному питанню порядку денного. Про таку унікальну інформацію від влади міста ні журналісти, ні активісти раніше навіть мріяти не могли, бо всі голосування були, як кажуть, «скопом», «натовпом», без розподілу на конкретні голоси. Саме у такій політичній гущі простіше всього було ховати сліди корупції, злочинів чи нерозбірливості. Тепер це практично неможливо. Історичне для місцевого самоврядування рішення було вперше реалізовано 23 лютого під час проведення позачергової сесії міської ради. Тим, хто хоче проаналізувати, як і за що голосують депутати, достатньо зайти у відповідний розділ офіційного сайту міської ради і порівняти, що хтось обіцяв та як це виконував.

Інвестиційні примари

Постійно-періодичні «молитви» мерії до «потенційних інвесторів» поки що завершились лише появою в Олександрії численних котелень, які, на думку мешканців міста, місцевих ЗМІ та активістів, взимку так димлять, що дихати неможливо, в т.ч. і на шкільних подвір’ях. Усі ці проекти з енергозбереження поки що не мають очевидного економічного результату для міста, проте екологічну ситуацію в Олександрії відверто погіршують. Майже жодне промислове, у повному і класичному розумінні цього слова, підприємство не зосередило за роки управління містом С. Цапюком і його «професійною командою» свої виробничі потужності в Олександрії. Адже перед усім це мусить бути хоч і невелике, але машинобудівне чи інше виробництво, в якому є і матеріаломісткість і наукоємність (пам’ятаєте такі терміни з шкільного курсу географії). Саме тоді вартість одиниці продукції підвищується у рази і можна розраховувати і на робочі місця, і на серйозну податкову базу. Можна зарахувати окремі інвестиційні проекти, як то «Катеринославські меблеві майстерні», «Укрнасоссервіс», дільниця «Оболоні» чи завод «Віра-сервіс Інтермаш», проте їх складно зарахувати до інвестиційних здобутків саме міської влади. Адже здебільшого це ініціатива самих власників зазначених підприємств, ніж створення комфортних умов з боку мерії. Попри це, замість інвестицій, ми маємо лише згортання в місті роботи досить успішних свого часу промислових місцевих гігантів, наприклад, практично не працює «Етал» (колишній електромеханічний завод), який за різними джерелами, готують, мовляв, до розпродажу частинами. Про «Олександріявугілля» навіть і згадувати вже не доводиться.

Тож інвестиційні проекти і їх реалізація – це суттєвий мінус для місцевої влади, яка у новій каденції навіть на відсоток не просунулась у вирішенні цієї економічної проблеми міста. До речі, одне з підприємств, на яке дуже розраховувала мерія, є меблево-складальна дільниця на базі колишньої бази у Заводському мікрорайоні. Саме ця фірма, за обіцянками мерії, мусила б створити більше ніж 500 нових робочих місць. Але поки що не створила. Імовірно, для цього немає можливостей у підприємців, або бажання чи економічної доцільності. Або це взагалі була лише чергова профанація влади, лише для проголошення без реального виконання. Принаймні, поки що це виглядає саме так. Отже інвестиції в місто – «мінус».

На квіточки

Центральна частина міста прикрашена квітами, причому іноді досить примхливими. Але те, що милує око городянам, має свою ціну і досить немалу. Як вже неодноразово зазначали, в тому числі депутати міської ради, виконавча влада витрачає занадто чималу кількість грошей на красу, які за скудного бюджету міста могли б піти на інші завдання. Проте це питання особисто під контролем першого заступника мера, яка дуже полюбляє різноманітні прикраси. А тому, імовірно, мова йде не про раціональність, а про ті ж самісінькі примхи. У квітні в місті планували висадити 10 тисяч саджанців чорнобривців, петунії, майорів, канн, троянд. У цьому питанні роботу влади складно оцінити: комусь таке витрачання грошей (мова, до речі, йде про досить значні витрати) до душі. А хтось вважає за потрібне більше приділити уваги іншим проблемам, в тому числі комунальним.

Огірки і помідори від бабусь

Мабуть чи не єдиним випадком зі знаком «плюс» у невиконанні обіцяного може бути проблема вуличної торгівлі. Свого часу, особливо коли ціни на продукти харчування різко поповзли вгору, прямо біля супермаркетів на центральному проспекті міста став з’являтись стихійний продуктовий ринок. Аналогічні міні-ринки почали діяти і в інших районах міста. Люди рятуються від зниження доходів продажем особистої городини чи фруктів. Але формально така торгівля є незаконною і турбує вона саме магазини, які відверто втрачають виручку від такої конкуренції. У березні цього року влада спільно з контролюючими службами вирішила натиснути на вуличних торговців. Але крім того, що їх полякали штрафами, тимчасово поприбирали з вулиць, ця історія не мала свого продовження. Нині вулична торгівля залишається, принаймні біля палацу культури «Світлопільський» і заледве не перетворилась на новий вид підробітку для певної частини жителів міста та навколишніх населених пунктів. Тож чи добре, чи погано, що влада не виконала обіцянку знищити вуличну торгівлю, судити самим жителям міста. Але, на наш погляд, поки немає організованої торгівлі овочами та фруктами не в залізних і малопривабливих будках в окремих місцях міста, поки не буде створено законний і демократичний за послугами продовольчий ринок – проблема вуличної торгівлі буде залишатись вічною. Адже завжди є ті, хто хоче купити дешевше і ті, хто хоче продати. Тож поки що це, можливо, і «плюс».

«Закритий» мер і «напіввідчинені» депутати

«Міський голова С. Цапюк відповів на запитання журналістів стосовно життєдіяльності міста…». Саме так зазвичай починаються тексти коротких звітів про проведені, мовляв, для журналістів міста зустрічі з міським головою. Насправді, класична прес-конференція проводиться відкрито і повідомлення про її проведення надсилається всім, а не обраним владою, ЗМІ. Саме тоді влада може почути всі зручні, напівзручні та незручні запитання журналістів. Імовірно, для того, щоб «нагорі» мерія могла показати свою «демократичність», і організовуються такі зустрічі, до яких останнього часу стало залучатись взагалі обмежене коло ЗМІ. Мабуть, щоб мер не нервувався, інших журналістів на такі зустрічі не запрошують. А були і випадки того, що тих, хто якимось чином дізнався про таку зустріч та прийшов взяти у ній участь, просили залишити міську раду.

До речі, секретар міської ради Олена Богоявленська після обрання на посаду практично одразу стала в однострій своїх колишніх «ворогів» і перетворилась у закриту для преси особу. Жодної відкритої зустрічі із пресою, як і мер та його заступники, вона не проводила, але вже неодноразово фігурувала на заходах, куди могли потрапити виключно представники лояльних до міської влади ЗМІ. Отож у питанні відкритості міської влади – «подвійний мінус».

Одночасно слід зазначити, поки що керівники фракцій чи представники політичних сил охоче дають коментарі навіть опозиційним владі журналістам. Тож демократичність дій саме депутатів значно вища і відверто контрастує із діями виконкому, який більше нагадує «клуб за інтересами». Оцінка депутатській відкритості – тверда «четвірка». Мінус один бал за те, що деякі політики все ж дозволяють собі закривати частину інформації про свої політичні рішення і розповідають про них лише після того, як вони стали відомим юридичним фактом.

(далі буде)