Олександрійська лікарня: від знахарства до сучасності

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ЛІКАРНЯ: ВІД ЗНАХАРСТВА ДО СУЧАСНОСТІ
З ІСТОРІЇ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ ПОВІТОВОГО ЦЕНТРУ ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ XIX-XX СТОЛІТТЯ

На початку XX століття в Олександрії, яка тоді була звичайним повітовим центром центральної частини України, що підпорядковувалась Російській імперії, почали серйозну роботу з облаштування медичної допомоги жителям повіту та міста. Окремою є історія будівництва нових корпусів лікарні. Ці корпуси, точніше ціле лікарняне містечко і нині використовується олександрійцями для того, щоб надавати допомогу жителям міста. Цегляні споруди, які з’явились на світ на зорі нового століття, нині залишаються центром надання лікарняних послуг для більшості городян. А деякі з цих споруд стали ледве не символами міста…

КОЗАЦЬКІ «ЛІКАРНІ»
Варто сказати, що початки медичного обслуговування жителів нашого краю існували ще за часів козацьких поселень. Адже козаки використовували пасіки як своєрідні рекреаційно-лікувальні установи. На пасіках вели господарство (зазвичай у відлюдному і віддаленому місці степу) козаки із стажем, які мали військовий досвід та знали народну медицину і властивості лікарських трав.

Слід зазначити, що існування таких пасік на території саме нинішнього міста Олександрії (хутора Усиківки) поки що не підтверджується жодним документальним свідченням, однак навколишня територія мала такі пасіки і досить численні, зокрема відомі пасіки у Чорному лісі засновника модерної української держави, гетьмана Богдана Хмельницького.
За невеликої і нестійкої кількості населення, таких, якщо говорити умовно «лікарень», було цілком достатньо. Але з початком широкої колонізації краю виникає потреба у облаштуванні стаціонарних медичних закладів, які й були б оснащені відповідним обладнанням і хоча б елементарним початковим медичним персоналом.

«ПРИКАЗНІ» ЛІКАРНІ
До земської реформи медициною краю опікувалась ціла купа різноманітних державних установ: Приказ громадської опіки, лікарняна управа, Палата державного майна, Управління військових поселень та Опікунський комітет іноземних поселенців південної Росії. Для Олександрії актуальною була саме організація медичних закладів через створення лікарні Приказу громадської опіки. Як стверджують дослідники минулого нашого краю, всі ці медичні організації не мали між собою будь-якого зв’язку і кожна з них діяла самостійно (І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський Історія розвитку медицини на Одещині. Дореволюційний період. Праці Державного архіву Одеської області. Том ХХХІ). «Херсонський приказ громадської опіки мав у своєму підпорядкуванні 7 міських лікарень зі 170 ліжками: в м.Херсоні – 60, Бериславі – 24, Дубосарах – 13, Очакові – 10, Ананьєві – 16, Бобринці – 17 і Олександрії – 30. Декілька кошторисів лікарень Херсонщини періоду Приказу громадської опіки та загальна сума асигнувань публікується у таблиці.
Повітові лікарні Приказу не були благодійними організаціями, хоча держава допомагала у фінансуванні. Головним джерелом утримання «приказних» лікарень вважались їх власні надходження, що складались з фінансування міськими бюджетами, зі сплати за лікування забезпеченими відвідувачами та сплати за лікування військових чинів різними відомствами. У випадку нестачі цих коштів, витрати перекривались з коштів приказу.

Військові платили по 78 коп. за добу, а інші громадяни – по 7 крб.50 коп. на місяць. Як свідчать документи у більшості випадків стягували плату одразу у максимальній суммі, без розподілу на конкретні дні. Лікарні приказу у більшості випадків обслуговували населення міст і осіб військових відомств, а сільське населення (якого, до речі, у Олександрійському повіті було чимало) у них майже не лікувалось.

Взагалі підстав не потрапляти у такі лікарні було чимало. Утримання їх було жалюгідне, платня медичному персоналу – мізерна, а контингент цих лікарень був більш ніж специфічним: військові, дрібні чиновники, арештанти, повії, безпритульні. Крім цього у більшості лікарень (цілком можливо, що не була винятком і Олександрійська «приказна» лікарня) хворі розміщувались у тісних палатах близько один до одного і без розподілу на різні відділення, тобто поруч з хворим інфекційним захворюванням міг бути і хворий із переламаною ногою. Та й лікарів катастрофічно не вистачало, адже їх призначали по одному-двоє на повіт чи декілька повітів! У сільських населених пунктах лікарі з’являлись тільки тоді, коли потрібно було зафіксувати смерть та встановити її причину. Ця жахлива система медичного обслуговування діяла тому, що у Російській імперії часів Катерини II, яка, власне, і заснувала «приказні лікарні» вважали, що імперія дуже велика, а оскільки живе у ній дуже багато людей, то і різноманітний клімат і інші умови дають підстави для виникнення численних хвороб, із якими змагатись неможливо і не варто.

ГОСПІТАЛІ ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЬ
Крім «приказної лікарні» відомо, що у Олександрійському повіті існували і окружні лікарні-госпіталі військових поселень. Як зазначає у своїй праці «Очерки Александрийского уезда Херсонской губернії» Василій Нікіфоров, госпіталі могли вмістити від 120 до 250 хворих.

При госпіталі знаходились старший лікар, два ординатори, аптекар, акушерка, відповідна кількість фельдшерів. Зазначимо, що в місті таких лікарень не могло бути, оскільки Олександрія не входила до відомства військових поселень, які ще історики називають «аракчеєвськими». Всі ці медичні заклади повинні були розформувати одночасно з ліквідацією військових поселень.

СТВОРЕННЯ ЗЕМСЬКОЇ МЕДИЦИНИ
Однак ситуація кардинально почала змінюватись із проведенням земської реформи. Земства діяли на власний розсуд, але схиляючись до потреб людей, в основному не багатих. Адже саме завдяки їх податкам існувало саме земство і підтримувалась ця гілка влади, нова для імперії з її монархічними порядками. Спочатку земства почали упорядковувати отримані у спадок від Приказу лікарні, а за тим звернули увагу на найбільшу проблему для лікування населення – платню, яку у Херсонській губернії більшість земств зменшили, а в Олександрійському повіті взагалі для незаможних хворих лікування проводилось безкоштовно (О.В. Черемісін. «Місцеве самоврядування півдня України в організації медичної допомоги населенню ХІХ століття», Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2010, вип. XXIX). Тож систему безкоштовного медичного мінімуму земська медицина і земська влада Олександрії ввела задовго до радянської медичної системи. Цікаво, що земство турбувалось про якість медичного персоналу і асигнувало додаткові кошти на запрошення фахових лікарів, що взагалі було безпрецедентним явищем порівняно із колишньою медичною системою обслуговування.

На той час (не пізніше 1858 року) в місті вже було приміщення лікарні. Опис цього будинку відомий зокрема з твору В. Нікіфорова «Исторический, статистический и єтнографический очерк уездного города Александрия»: «Міська лікарня розміщується в дуже гарному казенному двоповерховому будинку, під залізною покрівлею» Однак через майже півстоліття будинок, мабуть, став менш привабливим, адже земство прийняло рішення про будівництво нової лікарні.

Будівництво було завершене 1902 року. В цьому ж році продовжувались роботи або розпочато будівництво чи облаштування приміщень лікарень в Новгородці (нині – районний центр Кіровоградської області), Братолюбівці (нині – Долинський район), Новогеоргіївську (нині – місто «привид», яке щезло під плесом Кременчуцького водосховища), Новостародубі (нині населений пункт Петрівського району). Всім цим переймалось Олександрійське земство. Відзначимо, що більшість вказаних місць, де споруджувались лікарні – це колишні окружні центри військових поселень, де колись повинні були діяти госпіталі, зокрема це Новогеоргіївськ, Новгородка і Новостародуб.

Олександрійська лікарня фактично запрацювала в новому приміщенні з жовтня 1902 року. На все будівництво витратили 32 456 рублів.

До облаштування нової лікарні підійшли досить серйозно, адже за пропозицією управи виділено на виплату жалування лікарям 21 429 рублів, для фельдшерського складу лікарні – 16 тисяч рублів, акушерів – 5 124 рублів.

СІЛЬСЬКА МЕДИЦИНА ПОВІТУ
Найгірше справа була, як вже ми зазначали, із медичним обслуговуванням на селі, адже, не дивлячись на статус земської, лікарня фактично обслуговувала жителів міста. Оскільки питання сільської медицини було виключною прерогативою земств, бо саме так було визначено законодавством, то повітове зібрання визначилось із необхідністю фінансувати окремий медичний персонал саме для обслуговування сільської місцевості повіту.

Олександрійське земство на ці цілі постановою зборів від 10 вересня 1866 р. асигнувало 5 000 рублів на влаштування медичної частини, а саме на утримання одного лікаря й 15 фельдшерів та придбання необхідних ліків. Аналогічно діяли найбільш прогресивні земства Херсонщини.

Цікаво, що Олександрійське земство виступало за створення місцевих медичних закладів, а не концентрацію саме у великому місті всіх медичних сил. Наприклад гласний земства І.І.Горонович на засіданнях зборів 1869 р., висловлюючи прохання лікарів, повідомив, що їхні подорожі по селам мають мало сенсу і набагато краще було б створювати місцеві медичні пункти.

Однак, як свідчать звіти земських лікарів, більшість населення вороже сприймала нові методи лікування і особливо щеплення. Серед мешканців, ще не привчених до класичної медицини, ця кампанія популярністю не користувалася. Більше того, місцева сільська влада не сприяла лікарям у цьому питанні. У звіті земської управи Олександрійського повіту за 1868-69 рр. “відсутність сприяння з боку сільської влади” визнавалася однією з головних причин, що стримує успішний розвиток віспощеплення. (О. В. Черемісін. «Місцеве самоврядування півдня України в організації медичної допомоги населенню ХІХ століття», Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2010, вип. XXIX)

Більшість земських діячів і лікарів вирішила, що спротив цьому не має ніякого сенсу. Однак Єлисаветградське та Олександрійське земства навпаки затверджували звернення до державних структур імперії щодо термінової необхідності видання правил віспощеплення. Після довгих блукань по владним кабінетам правила були затверджені, але обов’язковості проведення щеплень вони так і не зафіксували. Тому про корисність і необхідність щеплень могли довідатись люди тільки від самих земських лікарів та зважити на їх аргументи.

Цікаво, що мабуть ще тоді з’явились дещо специфічні відносини між губернською та повітовою рівнями влади. Наприклад, відповідь губернській владі щодо надання ґрунтовних звітів про діяльність була негативною. Позиція Олександрійської земської управи формулювалась так: “зважаючи на обмежені кошти, надані земствам на розбудову медичної частини в повітах, відволікання медичних чинів від справи для підготовки різних відомостей здається не тільки зовсім непотрібним і неможливим, але навіть шкідливим для справи”.

ЛІКАРНЯ НА 100 ЛІЖОК
Але повернемось до нової лікарні, що почала працювати у місті. Всього Олександрійська лікарня була розрахована на 100 ліжок. Цікаво, що питанням ефективного використання, як би ми сказали, ліжкового фонду, переймались не тільки в умовах сучасної медичної реформи в Україні, але й тоді – на початку XX століття. Зокрема в затвердженій земським зібранням доповіді вказано, що «штат хворих не повинен перевищувати» ліміт в 100 ліжок одночасно. Однак земство встановило 80 ліжок «нормованих» і 20 – у якості «запасних». Тобто в лікарні започатковувався своєрідний резерв для розміщення хворих на непередбачуваний випадок.

Економні гласні земства вирахували, що замість запропонованих на утримання 25 тисяч, достатньо витратити на лікарню 21,9 тисяч рублів. Земське зібрання з цього питання достатньо серйозно визначалось, адже навіть у сухому викладі журналу зібрання вказано, що у дебатах з цього питання виступили найактивніші та поважні члени земського зібрання – Григорій Григорович Сокальский (незабаром – міський голова Олександрії), Микола Дмитрович Байдак, коллежський радник, відомий і досить впливовий громадянин повіту, Семен Григорович Пишчевич, власник села Троянка Світлопільської волості, один із нащадків відомих колонізаторів із Нової Сербії, а також голова земської управи Микола Іванович Зерваницький, який відомий не тільки своєю посадою, але й активною участю у громадському житті краю.

ВІТРЯКИ І ПЕЧІ
Між тим облаштування лікарні не обійшлось без недоліків. Вже 19 травня 1902 року піднято було питання про необхідність проведення ремонту у новозбудованому приміщенні. Зокрема для встановлення окремих нагрівальних котлів для гарячої води, покращення вентиляції приміщень, водопроводу. Для облаштування більш якісного опалення і встановлення котлів треба було змінити раніше встановлені звичайні печі, які не давали потрібного ефекту, так само як і вітряк, який був споруджений на території лікарні для механізації робіт. За встановлення нового двигуна взявся інженер Соботковський, який також запропонував інші схеми комунікацій приміщення лікарні.

І ТОДІ БУЛИ НЕДОЛІКИ
Цікавою є історія щодо старої лікарні, приміщення якої почало руйнуватись. Для того, щоб дослідити питання на місці, побували повноважні представники і земського зібрання і управи. Як виявилось, у приміщенні залишалось чимало меблів, які можна було б використати, зокрема металеві ліжка і інше, як говориться у звіті комісії «живе майно».
Виявили члени комісії і інші неподобства, наприклад, керівник старої лікарні, якийсь громадянин Васильянов, не передав новому керівнику Яцевичу ніяких документів. Декілька приміщень з невідомих причин були закидані до стелі купами нової білизни, а на горищі зберігалась одіж хворих або померлих.

Всі ці недоліки незабаром були усунуті і нова лікарня запрацювала на повну потужність. Хоча поки що залишається не зрозумілою доля старого приміщення лікарні, яке земство хотіло продати. Цілком імовірно, що і цей будинок продовжували викорустовати для надання медичних послуг.

До речі, вже через рік, з вдячністю згадують жителі міста одного із фундаторів нової міської лікарні Григорія Сокальского у вітальному листі: «Устройство новой больницы обязано Вам многими указаниями, напоминаниями и заботами. При обсуждении проектов, при их длительном и не вполне согласном с Вашими указаниями осуществлении, много пережито и выстрадано Вами искушений; Вы являлись постоянно одушевленным наилучшими чувствами и желаниями, направленными на улучшение всехъ сторон больничного дела».

СИМВОЛ МІСТА
Так чи інакше, але корпуси земських приміщень, які нині ще знаходяться на території Олександрійської міської лікарні, є цікавим взірцем місцевої технічної архітектури. Чого варта тільки водонапірна вежа, яка без ніякого догляду тримається за олександрійську землю і силует якої є символом витривалості і мужності (згадаємо статтю «Улица башен» Валерія Жванка)!

Наприкінці нашої невеличкої розвідки, яка базується на журналі засідань Олександрійського земського зібрання 1902 року, (зберігається у Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені Чижевського), відзначимо тільки те, що увагу лікарні та медичній справі земські гласні приділяли немалу. Адже опікуватись новою лікарнею з перших років її роботи почав особисто голова управи. От такою є історія народження медичної галузі нашого міста.

Віктор Голобородько