Олександрійська експедиція “Ріка життя”: за місяць подолано 600 кілометрів Придніпров’я

Учасники олександрійської пішохідної туристсько-краєзнавчої експедиції «Ріка життя»
подолали межу Кіровоградської та Дніпропетровської областей, пройшовши половину запланованого маршруту. Зранку 2 серпня учасники могли відзначити на карті свого тисячокілометрового походу через всю Україну 600-кілометровий рубіж. Почали ж вони експедицію місяць тому з північного кордону України – села Кам’янки Ріпкинського району Чернігівської області. Попереду у олександрійців, яких об’єднала ідея популяризації здорового способу життя та туризму – шлях по Дніпропетровській області та місту Дніпро. Піша подорож – це тривале і серйозне випробовування і, крім того, можливість спілкуватись із людьми, навіть під час самого походу. Саме тому ми і спілкувались з одним із організаторів експедиції і її учасником Сергієм Сердюком тоді, коли учасники йшли вже по Дніпропетровщині.

– Доброго дня! Всім учасникам експедиції вітання від олександрійців та одразу ж запитання: «Які загальні враження і відчуття?»

– Ми дякуємо всім, хто підтримує нашу експедицію і всім, хто цікавиться нашим проектом. Сьогодні якраз саме місяць з часу, коли ми почали експедицію. Найголовніше враження? Це позитивні емоції від зустрічей з людьми. Всі дуже приязно нас зустрічають, коли дізнаються, що ми пропагуємо, що хочемо донести до людей.

– А чи були випадки, коли була негативна реакція?

– Був випадок, коли ми прийшли до одного з сіл і там на пляжі, біля річки стали на відпочинок. А до нас місцеві стали пред’являти претензії, що, мовляв, ми завезли пісок і треба тепер і вам пляж упорядковувати. Ми поспілкувались, пояснили, що напередодні пройшли пішки 20 кілометрів і тому навряд чи будемо настільки корисними у їх добрій справі. Врешті ми порозумілись. А за всю історію нашого походу ще жодного разу протистояння чи відвертого нерозуміння не зустрічали.

– Що об’єднує різних, як я розумію, і за поглядами, і за думками, і за настроями, людей?

– Наші ідеї щодо популяризації здорового способу життя, популяризації туризму в Україні. Ми за те, щоб люди побачили Україну не тільки у своєму краї, а щоб зрозуміли наскільки вона цікава, наскільки вона різнобарвна. Я не можу сказати, що мав обмежене коло спілкування, але і для себе відкрив просто фантастичні місця, які є і в невеликих населених пунктах і у великих містах. Ми багато чого не знаємо, тому нам треба спілкуватись, бачити всю Україну, а не лише її частину і знаходити спільні точки дотику без політики і без якихось особистих уподобань.

– Що за цей час побачили такого, що надовго запам’ятається і не можна прочитати у Інтернеті?

– Я багато відкриваю невідомої мені України. Чернігівщина – це багато лісів, де ми декілька днів йшли по таким територіям, де одна-дві людини в день нам зустрічались. Мобільного зв’язку навіть там немає, хіба що через білоруських партнерів наших операторів. В Києві – все забудовано, все рухається, всі поспішають чи на роботу, чи на відпочинок. Навіть прибережна смуга Дніпра, де ми були –це територія продовження мегаполісу. Дуже гарна Черкаська область. Пагорби, поля, чиста річка. Вразили міста Канів та Черкаси. Коли дійшли до Кіровоградщини, то немов потрапили у рідне місто, тут як вдома – все знайоме, все рідне. Дуже тепло зустрів Кременчук. Цікавою була подорож до Славутича. Це місто, як ви знаєте, побудоване недавно – у 1988 році. Славутич немов живе у своєму часі, зі своїми проблемами, своїм навіть життям. Це немов частина пострадянського, але вже і європейського простору. Всі мають роботу, місто чисте, охайне, немає практично міського громадського транспорту. В місті живе біля 500 іноземних спеціалістів. Практично на вулицях 15-ти тисячного Славутича немає реклами, всі знають один одного. А на роботу їздять електричкою, що проходить по території Білорусії. Багато економічних проблем і політичних проблем це місто не стосуються. Цікаве місто, яке може бути моделлю майбутньої України, якщо, звісно, спробувати взяти щось корисного кожному з нас.

Дуже цікаве старовинне місто Ржищев. Люди дуже приязні, бо у нас не було ніяких домовленостей щодо відвідин міста, а нас прийняли як дорогих гостей. Допомогли із харчуванням, провели екскурсію по місту, де дійсно є цікаві пам’ятки історії. Розповідав нам про місто місцевий дослідник, краєзнавець, який сьогодні активно переймається питанням волонтерської допомоги воїнам АТО. Такі розповіді у Вікіпедії не прочитаєш, це – дуже цікаво.

Вразило місто Орбіта. Воно будувалось біля Чигиринської АЕС. Тепер там місто-привид – дев’ятиповерхівки, мов у Чорнобилі – пусті, заросли лісом. Тільки декілька будинків, де живуть люди.

– Хто підтримує експедицію?

– За час, що минув з початку експедиції, ми видали вже 40 сертифікатів учасників експедиції. Це підтвердження участі у нашому проекті, які ми видаємо тим, хто нас підтримує всіма способами. Це і громадяни, і організації, і підприємці, всі, хто поруч з нами. Є ті, хто пройшов з нами сто-двісті метрів, є ті, хто декілька днів подорожував разом.

– Ви говорили про теплу зустріч у Кременчуці…

– Нас дійсно там тепло зустріли. Взагалі так тепло зустрічають у багатьох містах і селищах. Виявилось, що у Кременчуці, наприклад, є наші прихильники і вони слідкують за нашою експедицією, як, наприклад, кременчужанка Юлія Правда. Вона подарувала нам величезний торт.

Журналісти із відомої газети «Телеграф» долучились до інформаційної підтримки. А провели ми спілкування у піццерії, господар якої Андрій Білик, до речі, теж олександрієць. Він запропонував нам безкоштовне частування і зал. Зал був з кондиціонером, і крім того треба було зробити перепочинок, тому ми, звісно, пропозицію цю прийняли із радістю. У невимушеній обстановці поспілкувались, розповіли про експедицію вашим кременчуцьким колегам, взагалі всім, хто цікавиться, представникам громадських рухів. Ми спілкувались десь три години, а потім знову вирушили у похід на інший бік Дніпра. Частину нашого шляху по Кременчуку ми провели з ще одним олександрійцем – Олегом Панібратенком. Він отримав від нас теж один із сертифікатів учасників. Олег Панібратенко, як голова громадського об’єднання «Незалежна громадська рада міста Олександрії», підтримав нашу експедицію на самому початку. Була допомога і у спорядженні, і організаційна, і звичайна моральна підтримка.

– Ваш шлях куди далі йде?

– Ми вже пройшли Придніпров’я в Чернігівщині, Київщині, Черкащині, Полтавщині, Кіровоградщині. З восьми запланованих областей у нас шлях ще проляже через три – Дніпропетровську, Запорізьку і Херсонську. Наш графік експедиції ми витримуємо, хоча вносимо деякі поточні корективи. Дякую за підтримку і, сподіваюсь, ми досягнемо головного – звернемо увагу людей на те, що треба спілкуватись, треба показати світу, що Україна – велика красива країна і телебачення та інтернет — це не все, що може бути у житті людини. Девіз нашої експедиції: «Україна прекрасна! Подорожуйте нею!» я вважаю дуже актуальним. І запрошую усіх зробити хоча б невелику подорож рідними місцями, поспілкуватися із природою, людьми. Я впевнений, що ви відкриєте багато нового і цікавого.