Нерозгадана таємниця Олександрії

Потім у листуванні все менше згадується цей міфологічний образ і в більшості пізніших листів вже ні фаворит, ні імператриця цей образ не згадують.

А от Вольтер навіть порівняв Катерину II з царицею амазонок Фалестрою, яка не сама мусить зваблювати героїчного еллінського царя-завойовника, як це згадується у багатьох давніх джерелах, а Александр Великий мусив би добиватись уваги Катерини II [4]

[4] В.Проскурина, Мифы империи: литература и власть в эпоху Екатерины II, Москва, Новое литературное обозрение, 2006, С.13

Насправді це було, звісно, лише загравання з новою володаркою величезної та вже за тих часів могутньої імперії, яка позбавилась зовнішніх боргів, отримала більше коштів на розширення та намагалась активно діяти на зовнішньому кордоні. І амазонський міф став частіше використовуватись для обґрунтування дій Катерини II, адже цариця амазонок Фалестра була володаркою Скіфії-Таврії і тому приєднання Криму трактувалось як відродження імперії амазонок.

Таке постійне звернення до імені Александра було символічним, адже міфологія еллінської держави Александра Македонського згадується у часи правління Катерини II постійно і цей досить продуктивний міф поширювався і замовленими публікаціями і численними одами на ім’я імператриці.

Катерина II намагалась якимось чином утвердити своє хистке ще правління після вчиненого нею перевороту. І тому використовувала всі засоби для підтримки легітимності влади. Ім’я великого полководця для цього годилось.

Звісно, все це поки що гіпотеза, проте варто згадати, що в Катеринославському намісництві, створеному за проханням Потьомкіна, і був створений Олександрійський повіт і засноване повітове місто Олександрія.

Вже у зрілому віці один з найвидатніших олександрійців Дмитро Чижевський згадував, що він народився в «повітовому місті Олександрії, яке заслуговує більшої уваги, і по суті потрапило в етимологічні словники тільки тому, що я там народився»[5]. Звісно, як стверджують і науковці, це не більше ніж гумор великого славіста[6], однак чи не сам Чижевський наштовхнув на схожу думку свого колегу, з яким не тільки спілкувався, але й вів активну наукову дискусію та якого вважав достойним високого звання науковця?

[5] Дмитро Іванович Чижевський і його сучасники. Листи, спогади упор. І.Валявко, О.Чуднов, В.Янцен, Кіровоград, Імекс-ЛТД, 2013, С. 341.

[6] Дмитро Іванович Чижевський і його сучасники. Листи, спогади упор. І.Валявко, О.Чуднов, В.Янцен, Кіровоград, Імекс-ЛТД, 2013, С. 353.

Заглянемо до словників

Максим Рильський недарма говорив про те, що варто заглядати у словник, бо там чимало цікавого і важливого для кожного, хто любить рідну мову. І я вкотре пересвідчився у цьому, заглянувши до одного з них, на якому ще залишився запах свіжої типографської фарби.

Нещодавно, перебуваючи у черговому відрядженні в обласному центрі, не зміг пройти мимо книгарні, що має чималий асортимент наукової літератури. І – о диво! На одній з книжкових полиць здибав унікальну книгу із не менш унікальною назвою саме для краєзнавця – «Етимологічний словник топонімів України»[7]. Це чи не єдине сьогодні наукове видання, яке тлумачить з огляду на позицію сучасної науки (видання датоване 2014 роком) походження 3700 сучасних та історичних топонімів України.

[7] Лучик В.В., Етимологічний словник топонімів України, К, ВЦ Академія, 2014.

Я сподівався там прочитати і те, як бачать сьогодні походження назви міста Олександрії науковці, що фахово досліджують це питання. Як виявилось, єдиний на сьогодні такого обсягу і рівня український топонімічний словник, містить власну версію походження назви міста. «Ойконім [8] виник як меморіальна назва на честь Олександра I за допомогою характерного для античних топонімів форманта –ія в релятивно-посесивній[9] функції; порівняйте – місто Александрія в Єгипті, назване за іменем Олександра Македонського» [10]

[8] Ойконім – власна назва населеного пункту.

[9] Релятивно-посесивна функція – тобто така, яка має віддалене відношення до об’єкту, але присвоює собі його назву, властивості.

[10] Лучик В.В., Етимологічний словник топонімів України, Київ, ВЦ Академія, 2014, стор. 360.

Цю ж думку підтверджує і дослідник з Національного університету «Києво-Могилянська академія», стверджуючи після проведення детального аналізу назв населених пунктів нинішньої Кіровоградщини, що «найпоширенішим в ойконімії Кіровоградської області є посесивно-релятивний тип номінації (37%). Пояснюється це не стільки характером названих об’єктів, скільки тим, що більшість ойконімів виникла в такий історичний період, коли визначальною була ознака „кому належить” чи „стосовно кого виник”. Тому майже всі вони названі або в честь засновників та власників поселень, або відносно тих осіб, які мали інший стосунок стосовно населених пунктів» [11].

[11] Голінатий О. П., Лексико-семантична основа ойконімії Кіровоградщини // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. – 2013. – Вип. 6(2). – С. 83-92. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apftp_2013_6(2)__11.pdf

Аналогічну думку майже безапеляційно підтверджують більшість дослідників назв міст і сіл України. Наприклад, Алла Коваль у відомому виданні “Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України” повторює ту ж версію щодо майбутнього імператора, онука Катерини II, уточнюючи про те, що в імперії у часи найменування міста насаджувались, так би мовити, “класичні” назви [12], тобто назви, пов’язані з античністю, еллінізмом.

[12] Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України, К, Либідь, стор. 243.

(Далі буде)

Віктор Голобородько