Михайло Бачинський: втрачене покоління

Скільки енергії, надій було в української молоді початку 20 століття. І скільки їх, зневажених переслідуваннями нового радянського ладу, згинуло в таборах, катівнях, тюрмах. Переконана, що робилося це цілеспрямовано, послідовно і планомірно. Бо бачили потенціал цієї молоді. Боялися (!!!), що їх енергія буде спрямована не на розбудову нового ладу.

Представником такої молоді був і наш земляк Михайло Бачинський, який народився в Олександрії 30.09.1887 року в родині міського вчителя. Закінчив Єлисаветградську чоловічу гімназію, бо в Олександрії на той час своєї ще не було. Вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Ще в останніх класах гімназії, разом з старшим братом Костянтином, почав політичну діяльність, яку продовжив і в університеті. А через рік через неблагонадійність був виключений. Бо у серпні 1907 року в його помешканні в Олександрії було проведено обшук і вилучено значну кількість книг та брошур українською мовою і 27 примірників Проекту Статуту Всеукраїнської спілки вчителів, в одному з параграфів якого йшлося про те, що члени Спілки повинні домагатися перебудови держави на автономно федеративних засадах з «виділенням України в її етнографічних межах». Скоріше всього, вже будучи студентом, М.Бачинський вступив до партії українських есерів.

Через два роки (в 1909-му) М.Бачинський відновив навчання в університеті, який успішно закінчив в 1912 році. І вже тоді почав займатися науковою роботою. Його дипломна робота – «Колонізація Новоросійського краю в ХVІІІ ст.». А це – дослідження в архівах, вивчення відомих на той час джерел, публікацій.

В Дніпропетровському історичному музеї збереглися його листи до Д.Яворницького,  в яких Михайло прохає відомого дослідника козацтва надати в тимчасове користування деякі книги, що могли б допомогти в написанні дипломної роботи.

Після закінченні університету два роки працював вчителем Стародубської чоловічої гімназії (тоді Чернігівської губернії) і одночасно очолював місцевий музей. В 1914 році перевівся до чоловічої гімназії Павлограда (тоді Катеринославської губернії), де викладав філософію, історію і латинь. В 1917 році після тяжкої хвороби померла його мати Улита Павлівна. На її прохання Михайло повернувся до рідного міста. Саме тут гартувалася його проукраїнська позиція. Крім восьмирічної викладацької діяльності (історія, історія культури, українська мова, латинь) в гімназіях, вчительській семінарії, вчительських курсах, а вже за радянських часів – в соціально-економічній школі, педагогічному технікумі, він активно займався і громадською роботою. Спочатку як гласний (1917 р.) Олександрійської земської управи,  в 1918 році – член управи, який відповідав за розвиток освіти в місті та повіті. Активно підтримував українізацію – саме він був ініціатором розгляду в засіданнях земської управи питання про введення в Олександрійській учительській семінарії викладання «Украиноведения». А в лютому 1918 року подав на розгляд  гласних земської управи  доповіді «О народном образовании», «О снабжении земских школ учебниками, учебными пособиями, письменными принадлежностями и инвентарем», «О стипендиях на образование».

З деяких  джерел відомо, що Михайло Бачинський, працюючи в Олександрії, підтримував зв’язок з послідовним відстоювачем української державності Сергієм Єфремовим, який в 1929 році був заарештований в Києві, як  організатор «Спілки Визволення України» і засуджений «до 10 років ув’язнення з суворою ізоляцією».

В 1925 році М.Бачинський з дружиною Домінікою і дочкою Зоєю переїхали до Одеси. Його батько, Опанас Бачинський, в своїх спогадах пояснював переїзд сина  тим, що Одеса більше підходить для наукової роботи. Та це була лише одна з причин. У великому місті було простіше заховатися від невсипного ока органів. А Михайло знав, що його діяльність в Києві й Олександрії не залишиться поза їх увагою.

Прогодувати родину заняттями наукою було проблематично, тому М.Бачинський займався викладацькою роботою де тільки можна:  в торгово-промисловій профшколі (1925—1930), вечірньому робітничому університеті (1926—1933), на курсах українізації (1928—1930), театральній школі (1934—1937), робітничому факультеті кредитно-економічного інституту (1935—1937), Одеському державному університеті (1936—1937), медичному інституті (1937). Викладав переважно українську та латинську мови, історію культури, латинь.

Та саме одеський період життя Бачинського в науковому плані був найпродуктивнішим. Він став учнем і послідовником українського вченого М.Слабченка, який високо цінив його роботу: «вийде з нього блискучий вузівський викладач і цікавий науковий дослідник». В 1927 році М.Бачинський став аспірантом Одеської секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Його доповіді на різні історичні теми друкувалися в місцевих збірках. Разом з М.Слабченком та Н.Полонською-Василенко готував до друку Архів Коша Запорізького, який планувалося видати на початку 30-х років.

В 1931 році вперше заарештований НКВС нібито за участь в «Українському національному центрі». Та скоро був звільнений. Повторний арешт в кінці 1937-го став для М.Бачинського фатальним. Цього разу йому інкримінували знайомство з В.Винниченком і М.Слабченком, згадали й націоналізм, членство в партії українських есерів. Невсипуща й ненажерлива машина знищення винесла вирок: «вища міра покарання». Заарештували Бачинського 26 грудня, а вже 29 його було розстріляно! Як можна було в «демократичному та гуманному суспільстві» без розслідування та суду вершити долі людей за три дні?!

Родина довго не знала де він подівся. І лише в 1958 році постановою президії Одеського обласного суду було винесено рішення про повну безпідставність обвинувачень щодо М.Бачинського.

Частково матеріал для цієї статті взято з Вікіпедії, інше – з моїх досліджень.

Надія Жахалова