Любов Антоненко: «Я вишиваю від душі і для душі»

Коли заходиш до оселі олександрійської майстрині Любові Антоненко, то очі просто розбігаються від розмаїття вишивок, які жінка створила власними руками. На стінах — вишитий Тарас Шевченко, поруч з ним — українська паляниця, на столику — невеличкі картини з ретроавтомобілями, створені спеціально для маленького онука, і безліч-безліч вишитих подушечок, кожна з яких має свій неповторний візерунок. Від робіт 70-річної вишивальниці просто неможливо відірвати погляд, адже в кожну свою вишивку, в кожен хрестик, майстриня вкладає часточку своєї душі.

Любов Антоненко народилася у селі Косівка Олександрійського району у сім’ї робітників. У родині було троє дітей, мати працювала на фермі, і оскільки Любов Михайлівна була найстаршою, то ще змалечку допомагала мамі по господарству. Хоча мати майстрині багато працювала, вона знаходила час для свого захоплення — вишивки.

«Як би мама тяжко не працювала, все одно вона приходила додому і якийсь хрестик нашивала. Мама мене не вчили вишивати через те, що в неї просто не вистачало часу, адже були діти, батько-інвалід, господарство потрібно було порати. Тож я просто дивилася, як мама вишивала, так і вчилася», – згадала Любов Антоненко.

Та в дитинстві майстриня серйозно вишивкою не займалася. Після закінчення школи Любов Антоненко переїхала до Олександрії та вивчилася на електрозварювальника. Саме за цією професією вона потім пропрацювала майже все життя. Знову повернулася до вишивки Любов Михайлівна у студентські роки, і тут знову важливу роль відіграла її мама.

«Під час навчання я поїхала на Дніпропетровщину в селище Підгороднє. Там я познайомилася з жіночкою, яка вишивала. Тоді не було схем, вишивки були намальовані, і ця жінка вишивала по намальованому. Саме в той час моїй мамі дуже подобалася картина з зображенням Оленки та її братця Іванка, і вона мені каже: «Доню, якщо ти зможеш, виший мені цю Оленку з козликом». Я купила цю картинку, вишила її і подарувала мамі», – розповіла майстриня.

З того часу Любов Антоненко вже вишивку не покидала. Спочатку вишивала переважно подушки, які їй легко давалися. Вишивала і звичайним, і болгарським хрестом. Ці подушки, яким вже близько 50 років, і сьогодні прикрашають оселю олександрійської вишивальниці. Також Любов Антоненко вишивала дуже багато різноманітних серветок, сорочок та рушників. Перший рушник теж і досі зберігається в особистій колекції майстрині.

Та Любов Антоненко давно мріяла вишити картини на релігійну тематику, але як тільки вона починала роботу над картиною – в неї нічого не виходило. Тоді знайомі підказали, що, перш ніж вишивати релігійні картини, потрібно попросити благословення у священника. Любов Михайлівна так і зробила, і перші свої дві картини на релігійну тематику – Матір Божу та Ісуса Христа – вишила у 2001 році. На сьогодні у майстрині вже понад 20 картин із зображенням святих. Остання робота вишивальниці на релігійну тематику – Ісус Христос, вишитий вісьмома відтінками сірого кольору. 

«Оскільки на моїх картинах вишиті святі, вони вважаються релігійними, але вони в мене не освячені, тому це не ікони. Хоча у Кропивницькому мої картини побували в храмі Святого Луки, а люди кажуть, що якщо картина була в церкві, то вона вважається освяченою. Але я не вважаю їх святими. Виявляється, на кожну релігійну картину є свій обряд. Колись у Головківці  священник запропонував освятити мої картини, але поки що немає можливості їх усі туди відвезти», – поділилася вишивальниця Любов Антоненко.

 Щоб створити якусь свою роботу, олександрійська майстриня використовує спеціальні схеми, але до кожної вишивки підходить творчо і додає щось своє.

«От сподобалася мені схема, я її купила і сіла вишивати рушник. Але я не вишиваю все так, як на схемі. Коли починаю шити рушник, то я його переробляю на свій лад. Тобто, за основу беру якийсь елемент, а все інше додаю сама. Строго за схемою я нічого не вишиваю. Для картин на релігійну тематику теж використовую готові схеми, але кольори намагаюся змінювати», – розповіла майстриня.

Для того, щоб картина чи рушник добре вдавалися, вони обов’язково мають подобатися, розповідає вишивальниця. Сьогодні Любов Антоненко вишиває багато рушників і сорочок на замовлення, і як розповіла вона сама, візерунки їй багато розповідають про замовника.

«Інколи приходить людина, просить вишити рушник на весілля, і каже: «Я хочу оце». Але я душею відчуваю, що то не її. Навіть буває так, що вишиваю рушник на весілля, чи сорочку хтось замовив, і я вже знаю, який характер у цієї людини — по техніці роботи я це відчуваю. Якщо воно людині не підходить, то й мені воно не йде. А коли людині підходить вишивка, то робота дуже швидко виконується. Взагалі, я вишиваю від душі і для душі», – ділиться вишивальниця. 

Вишиті роботи олександрійської майстрині Любові Антоненко вже побували більш ніж на 15 виставках у різних містах України. Найпершу виставку вишивальниці  організували  близько 15 років тому у Міському музейному центрі ім. А. Худякової, потім були виставки і фестивалі у Кропивницькому, ярмарки у Пирогово та у Сорочинцях. Зараз картини Любові Антоненко, вишиті переважно у техніці моно хром, виставлені у міській галереї «Vashart» – їх можна побачити до кінця листопада. Деякі роботи майстрині є і у приватних колекціях за кордоном.

«Є мої рушники і в Китаї. Колись тодішній мер Олексій Скічко зустрічав гостей із різних країн з хлібом-сіллю, і замовляв у мене рушники. Одного разу до Олександрії приїхала делегація із Китаю, і тоді вони в мене купили п’ять рушників. Ще одна делегація (не пам’ятаю, з якої країни) купили в мене картину Тараса Шевченка. Є мої роботи і в Америці. Наші колишні сусіди зараз там живуть, і коли вони приїжджають в Олександрію, завжди привозять якісь подарунки, от і я від себе завжди щось вишиваю. Так і повишивала сорочки для всієї їхньої родини. Вони і зараз постійно телефонують і просять вишити ще сорочок», – розповіла Любов Антоненко.

На сьогодні олександрійська вишивальниця Любов Антоненко з радістю ділиться своїм досвідом з іншими – проводить майстер-класи для школярів, допомагає опанувати ази вишивки людям похилого віку на гуртку у міському Територіальному центрі. Майстриня не припиняє створювати все нові й нові роботи, які допомагають навіть здійснювати мрії, яких у олександрійки Любові Антоненко безліч.

«Мрій стільки, що я не знаю, чи за своє життя їх встигну здійснити. Розпочати хочу зі здійснення однієї маленької мети. Є один хлопчик, який скоро піде до школи, його бабуся мені часто допомагала нитками, а грошей ніколи з мене не брала. Тож зараз мені дуже хочеться вишити для хлопчика найкрасивішу сорочку, щоб потім йому подарувати», – поділилася майстриня.

Юлія Пастух 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.