До 120-х роковин від дня народження Ноя Морозовського
До 120-х роковин від дня народження Ноя Морозовського
Вдивляємось в старий знімок, на якому зафіксовано обличчя молодих олександрійських гімназистів та гімназисток (фото). Вони ще не знають, що чекає їх в майбутньому, яку оберуть професію… Ось молода дівчина Марія Чижевська (ліворуч друга на фото) поряд зі своїм братом Дмитром, який стане видатним вченим зі світовим значенням (ліворуч третій на фото). А поряд – його товариш Ной Морозовський. Пізніше вони породичаються – Марія стане дружиною Ноя і його супутницею на все життя.
Після закінчення в 1913 році Олександрійської чоловічої гімназії з медаллю, Ной вибирає лікарську професію і починає своє навчання на підготовчому факультеті в Психоневрологічному інституті Петербурга, а потім – медичному факультеті того ж інституту. Навчання його припало на ключові моменти в історії держави – перша світова війна, революція, розруха. І що цікаво – закінчує він своє навчання, як і Д.Чижевський, вже в Києві. Тут, в 1919 році, під час хаотичної зміни влад, він блискуче здає екзамени на медичному факультеті Київського університету і отримує диплом з відзнакою. Саме тоді він й обирає те направлення медицини, в якому працював все життя – протиборство з туберкульозом.
На початку 20-х років його направляють до Харкова, де він – інтерн, асистент, а потім – і завідуючий відділом Інституту туберкульозу. Одночасно він, як єдиний спеціаліст в цій галузі, консультує десятки санаторіїв, диспансерів, тубпунктів, головує в протитуберкульозній секції Наркомату охорони здоров’я УРСР (можливо тоді він консультував і свого земляка з Олександрії, поета Леоніда Чернова-Малошийченка, який тяжко хворів на туберкульоз і теж жив в Харкові?). Поряд з лікарською практикою, Морозовський починає займатися й науковою діяльністю – працював над питаннями теорії, клініки, профілактики туберкульозу. Його статті друкувалися навіть в медичних журналах Німеччини, де в 1927 році він побував у відрядженні (цікаво, чи зустрічався тоді з братом своєї дружини?).
Вже на початку 30-х років Н.Морозовському присвоєно вчену ступінь доктора медичних наук та звання професора, які були підтверджені рішенням Вищої Атестаційної комісії в 1946 році. Тоді ж він очолює й кафедру в Київському інституті вдосконалення лікарів і призначається (на громадських засадах) головним фтизіатром України. В 1939 році він очолює Український інститут туберкульозу. Перед війною наш земляк займав керівну посаду в Київському тубінституті імені Ф. Яновського. У війну працював в Уфі в складі евакогоспіталей консультантом-терапевтом, де також лікував бійців від цієї тяжкої хвороби. В ці тяжкі години не полишав і наукової роботи, результатом якої стали статті про методику лікування в евакогоспіталях. Майже відразу ж після визволення Києва, в 1944 році він повертається до столиці. Післявоєнний спалах туберкульозу поставив Морозовського на передню лінію боротьби з цією хворобою, з якою він та колектив інституту успішно боролись. Н. Морозовський був ініціатором впровадження в Україні пневмоторексного апарату при лікуванні легеневих захворювань.
В 50-ті роки, в розпал боротьби з «космополітизмом» Н. Морозовському, його сім’ї довелось пережити важкі часи. Як згадували пізніше його діти й дружина, він все частіше і частіше повертався додому після роботи не лише морально втомленим, а й пригніченим ситуацією, що склалася в колективі, яким він керував. Виявилось, що йому, як адміністратору, було наказано підписати висновок, який загрожував двом лікарям судом. А він прекрасно знав, що це – фальшивка. Йшла свого роду репетиція майбутньої «справи лікарів». Спеціалістів звинуватили в неправильному застосуванні лікарських препаратів в одному з санаторіїв під Києвом. І головний фтизіатр, безпартійний професор відмовився підписати сфальсифікований висновок. Його навіть викликали в Міністерство внутрішніх справ, де з ним на цю тему говорив міністр Т.Строкач. Морозовський так нічого і не підписав, розслідування затяглося, а тут трапилась саме смерть Сталіна і ту справу закрили. Та, скоріше всього, переживання, хвилювання не минулися Ною Самуїловичу і в вересні 1953 року його не стало. Рано, всього в 61 рік вчений пішов з життя. Він був в розквіті наукової діяльності, її можливостей, лікарського таланту… За життя було видано 120 його робіт. Учні вченого цінять і пам’ятають його лекторський та педагогічний талант.
Справу батька продовжила його донька Ганна Ноївна. Разом зі своїм чоловіком, відомим хірургом Євгеном Харитоновичем Лозовим вони зберегли пам’ять про цю надзвичайно талановиту людину – Лікаря з великої букви. Мені довелось зустрічатися з Ганною Ноївною в Києві у зв’язку з дослідженням життя її дядька Д.Чижевського та його родини. Вона тоді показувала збережені в сім’ї документи, фото. І так жалкую тепер, що не розпитала одночасно і про її батька, теж нашого земляка.
Пізніше донька професора, яка також все своє життя присвятила лікуванню легеневих хвороб, передала до нашого музею кілька книг з опублікованими роботами батька. Серед них – «Клиника лечебного пневмоторакса», «Ранние формы туберкульоза и их выявление». «Туберкульоз, його лікування й запобігання йому» та інші.
Олександрієць Н. Морозовський, як і багато його земляків, залишив значний слід в науковій спадщині України. В некролозі на його смерть, надрукованому в другому номері журналу «Проблемы туберкульоза» за 1954 рік, сказано так: «Светлый образ Ноя Самуиловича Морозовского – ученого, педагога, общественного деятеля навсегда останется в памяти всех знавших его». І ми з повним правом гордимося олександрійцем, який врятував життя багатьом нашим співвітчизникам.
Н. Жахалова, зав. відділом Олександрійського краєзнавчого музею
Чоловіка, якого зафіксували на відео у момент вивезення сміття в […]
В Олександрійському пабліку https://t.me/hyevuy_alex опублікували відео, як чоловік та жінка […]
Вчора, 22 березня, в Олександрії біля танка сталася дорожньо-транспортна пригода. […]
Залишити коментар