Байдак, Байдаківка, Байдакове, Байдаківський

Байдаки у першій світовій війні, Добровольчій армії і РВА

Син олександрійського Артемія Байдака Олексій (? – 11.08.1922) у першій світовій був поручиком 1-го кінно-артилерійського дивізіону. У Добровольчій армії служив у 1-му уланському полку. Після емігрував у Югославію, де і помер у 1922 році.

Його брат Андрій Артемович Байдак у 1908 році закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище, штабс-ротмістр. У Добровольчій армії з 1918 р., у 12-му уланському полку. Спочатку — командиром  ескадрону, потім — начальником штабу 1-ї кавалерійської дивізії, полковник. Нагороджений орденом Святого Миколи Чудотворця. Галліполієць. У 1931 р. старший кадру 12 уланського полку в Румунії.

А в списках втрат у роки Першої світової війни знаходиться і Байдак Дмитро Артемович – загинув у 1915 р. Можливо, це також один з синів олександрійського Артемія Дмитровича Байдака.

Байдак Микола Миколайович (10.04.1867 – 2.07.1915)  – з дворян Катеринославської губернії. Підполковник. Довгий час служив на Далекому Сході у прикордонних військах. У 1914 р. разом зі своїм Заамурським прикордонним піхотним полком прибув на фронт Першої світової війни. Загинув у 1915 р. Похований біля церкви с.Торськ. Нагороджений орденами Св.Станіслава 2 і 3 ст., Св.Анни 2 і 3 ст., Св.Георгія 3 ст.

Наступні Байдаки, про яких йтиме мова – з катеринославської та полтавської гілок роду.

Байдак Володимир Аристархович (1864-1920) – полковник,  з 1902 року — офіцер-вихователь Полтавського кадетського училища, де і навчався (тоді це була воєнна гімназія). До речі, це училище закінчили кілька курсантів на прізвище Байдак, серед яких — і брати Олексій та Андрій Байдаки, про яких йшла мова вище. У 1912 р. Володимир Аристархович був звільнений від служби з правом носіння мундиру та пенсією. Та це не звільнило його від страшної долі, яку довелось мати Байдакам після 1917 р. В. А. Байдака більшовики розстріляли в Криму в 1920 р.

Байдак Дмитро Аристархович (1859-1896) теж закінчив Полтавське кадетське училище, потім – Єлисаветградське  кавалерійське. Похований у Києві на військовому кладовищі.

У Добровольчій армії (1918-1919) також служив і Байдак Святослав Володимирович, корнет. На жаль, детальніших відомостей про нього не вдалося знайти.

Та найбільше прославився під час Першої світової війни та післяреволюційного протистояння серед  представників цього роду авіатор Байдак Леонід Іванович (1894-1970).

Про його життя можна знімати фільми та писати романи. Він був одним з перших російських військових льотчиків. Закінчив Чугуївське військове училище, Гатчинську військову авіашколу. З 1916 року  служив у  5-му винищувальному  авіазагоні. У Добровольчій армії воював у складі Слов’яно-Британського Авіаційного корпусу, Російських військах Північної області, армії Врангеля. Здійснював  завдання у надзвичайно важких умовах. Наприклад, 12 січня 1919 р. у 20-ти градусний мороз на низькій висоті під обстрілом здійснив глибоку розвідку і добув цінні дані для командування. Під час цього завдання дуже обморозив обличчя. А в червні 1920 р. у складі загону з  6-ти літаків брав участь у розгромі 3-х тисячного  червоного кінного корпусу Жлоби. Під час цього бою Байдак здійснив 10 вильотів і скинув 135 бомб вагою 85 пудів.

Нагороджений багатьма російськими орденами. Йому вдалося евакуюватися з Криму спочатку в Галліполі, а потім у Королівство сербів, хорватів і словенів. Король  країни Олександр прийняв емігрантів і надав їм можливість служити і працювати. Леонід Іванович поступив на службу у королівські ВПС. Тут було створено Товариство Російського військово-повітряного флоту у Королівстві СХС, до якого входив і Байдак. Йому довірили випробування нових літаків. І скоро він прославився у Королівстві настільки, що його вважали національним героєм. Він першим здійснив подвійний переліт Бєлград- Бомбей-Бєлград. Удостоївся численних югославських нагород і особистої дружби з королем Олександром.  В Югославії Л. Байдак одружився з донькою відомого громадського діяча графа В.Бобринського.

Під час другої світової війни Л.Байдак вступив до Російського корпусу, маючи надію потрапити на Східний фронт. Та цей корпус до кінця війни залишався на Балканах, до того ж, не мав  військово-повітряних підрозділів. І в 1943 р. Л.Байдак вирішує вступити до антибільшовистської армії генерала Власова (РВА), в якої була  і своя авіація. Полковник Л.Байдак очолив 1-й авіаполк ВПС РВА, основу якого складали колишні радянські полонені льотчики (були і добровольці, які хотіли воювати проти сталінського правління – у 1943 р. на німецьку сторону перелетіли 66 літаків, а у 1944 (!) ще 203).

У квітні 1945 р. російські льотчики РВА здались американським військам. Шляхи багатьох з них пролягли у різні кінці світу. Л.Байдак  опинився у США. Помер георгіївський кавалер і учасник трьох воєн 16 вересня 1970 р. у Сан-Франциско. І саме  участь у власівській армії стала причиною замовчування його авіаційних героїчних подвигів.

Служили Байдаки і в армії УНР, про це є згадки в деяких публікаціях. Але детальної інформації про них знайти не вдалося. (Байдак Петро, адм. хорунжий, в.к.с. — адм. сотник Байдак Святослав, юнак, кіннота — хорунжий).