Про виконання роботодавцями обов’язкової квоти інвалідів на підприємстві

У державній політиці щодо соціального захисту інвалідів особливе місце займає діяльність щодо забезпечення зайнятості інвалідів та підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Норматив працевлаштування інвалідів для всіх роботодавців – 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на рік, а якщо на підприємстві працюють від 8 до 25 осіб – для інваліда потрібно передбачити одне робоче місце. Фактично підприємству, середньооблікова чисельність штату якого не перевищує 37 осіб, достатньо працевлаштувати одного інваліда (37 х 4% ? 1). Визначається середньооблікова чисельність штатних працівників відповідно до Інструкції № 286.

Згідно ч. 5 ст. 19 Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», працевлаштувати інваліда потрібно тільки за основним місцем роботи. Тільки в цьому випадку норматив вважається виконаним.

Спеціальні вимоги до робочого місця інваліда повинні бути визначені в індивідуальній реабілітаційній програмі. Іншими словами, робоче місце інваліда створюється під конкретну особу з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК).

Необхідно мати на увазі, що відповідно до вимог КЗпП інваліди мають право на додаткові пільги та привілеї в порівнянні з іншими працівниками. Факт їхнього порушення розцінюється як порушення законодавства про працю та може стати причиною притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.

Зокрема, інвалід має право на:

працевлаштування без випробувального терміну (при направленні на роботу МСЕК);

неповний робочий день або робочий тиждень (встановлюється за бажанням інваліда);

відмову працювати в нічний час і понаднормово;

надання щорічної відпустки у зручний для нього час;

основну відпустку мінімальною тривалістю 30 (для інвалідів I і II груп) і 26 календарних днів (для інвалідів III групи);

неоплачувану відпустку тривалістю 60 (для інвалідів I і II груп) і 30 календарних днів (для інвалідів III групи);

розірвання строкового трудового договору (якщо стан здоров’я інваліда став перешкоджати виконанню трудових обов’язків).

Відповідно до ст.2 Закону № 875 інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності та до необхідності соціальної допомоги й захисту. Інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи МОЗ. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації, яка є обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами, установами та організаціями. Іншими словами, кожен інвалід повинен мати документи, що підтверджують його статус (видаються МСЕК), а саме:

довідку про присвоєння групи інвалідності;

індивідуальну реабілітаційну програму.

Ці документи інвалід повинен подати роботодавцю при працевлаштуванні, оскільки саме вони є підставою для надання відповідних пільг знову прийнятому працівнику. При цьому інвалід зобов’язаний періодично підтверджувати присвоєну йому групу інвалідності. Причому дана вимога не стосується осіб, яким група інвалідності присвоєна без зазначення строку переогляду.

Згідно з чинним законодавством розірвати трудовий договір з інвалідом можна на тих же підставах, що і з звичайним працівником. Разом з тим, слід мати на увазі наступне:

якщо працівник є інвалідом війни, то відповідно до ст.42 КЗпП у разі скорочення чисельності або штату він має переважне право залишитися на роботі (за умови, що такий інвалід має таку саму кваліфікацію, як і решта працівників);

в разі якщо стан здоров’я інваліда став перешкоджати виконанню його службових обов’язків, він має право розірвати строковий трудовий договір.

Головний спеціаліст відділу інформаційних систем Олександрійського міськрайонного центру зайнятості Лісовська Ю.В.