«Олександрійський район: пам’ять століть. Рік дві тисячі шістнадцятий»: патріотизм і історична правда

Коли ми звертаємось до минулого, то бачимо нові обрії майбутнього. Це не істина, але чимало подій сьогодення дійсно мають певні аналогії у минулому. І, на жаль, це не завжди позитивні події. Як зрозуміти, наприклад, створення фейкової Донецько-Криворізької республіки початку XX століття? Чому киримли (саме так називають себе кримські татари) стали «ворогами» українців, але потім, чомусь, пішли за стягами Хмельницького і врятували на століття українство, а нині чимало кримчаків відстоюють Незалежність України? Чому комплекс меншовартість, малоросійство, яке наш земляк Євген Маланюк влучно характеризував як моральне каліцтво, виник і продовжував розповзатись як невиліковна хвороба на терені українського сходу? Відповідь на це питання очевидна: якщо люди стають без роду і племені, якщо вони не шанують своїх предків і зрікаються рідної мови, то перетворюються у типових зрадників і людей нецікавих, пустих, таких, де є лише оболонка із шкіри, м’язів і крові. Але немає жодної краплі того, що ми всі називаємо душею.

Відповіді на питання, як зупинити «малоросійство» і гірше – «новоросійство», лежать на поверхні. Все треба починати з пояснення людям того, на якій вони землі живуть, чиїх батьків вони діти і яке майбутнє вони хочуть бачити у своєму житті і житті своїх нащадків. А це – історія рідного краю.

На вістрі інформаційної війни не тільки боротьба з пропагандою і політичними міфами, але боротьба за душу кожного українця, за його минуле, яке намагаються наповнити зотлілими імперськими міфами, зачарувати гіркими паралелями минулих поразок, не звертаючи увагу на численні яскраві перемоги у битвах військових, змаганнях наукових, спротиві етичному і релігійному.

Ми підішли до межі, коли зупинити війну можна, перед усим, відновлюючи межу здорового патріотизму навіть у тих, хто загубився. Нині в Олександрії та Олександрійському районі потужно відроджується патріотичний рух, гуртуються патріотичні сили, формується порядок денний для цього руху. Для того, щоб почати спілкуватись з цих питань з людьми, ми маємо прийти до них з готовими рецептами, текстами про славне (чи трагічне) минуле краю, де будуть правдиві описи минулого, а не пропаганда під виглядом історичного краєзнавства, чим нас всіх тривалий час намагались наситити.

Нині час нового, історичного краєзнавства, де зникають стереотипи і виникають нові обрії пошуку історичної істини. Вона, ця істина, не схожа на те, як нам її змальовували раніше у «залізобетонних» текстах шкільних підручників: є тільки чорна та біла сторона, немає людей, є вороги, або свої. Нині ми розуміємо, що історична правда, побудована на правді, на відтінках і балансі думок, міцніша за цемент глобальної історичної брехні. Спроба побачити спільну, об’єднану мільйонами тонких зв’язків історію міста Олександрії та громад Олександрійського району, всієї землі, яку ми нині називаємо Олександрійщина, і є нова книга, яка незабаром вийде у світ під назвою «Олександрійський район: пам’ять століть. Рік дві тисячі шістнадцятий». Як ми повідомляли у одному з попередніх випусків, сьогодні до вашої уваги ми пропонуємо фрагменти з книги, які розповідають про цікаві події та особистості краю. Спочатку про подію, яка найближче до нас – 16 березня.

Віктор Голобородько