Олександрія після нацистсько-фашистської окупації: Майже воєнне життя без хлібу, але з театральними перспективами

Правобережна кочегарка

Саме у 1946 році, про який ми так багато нині розповідаємо, відбулась визначна подія – місто Олександрія перестало бути просто районним центром і отримало власну міську владу. Щоправда це був цілком виважений крок, адже вищі органи влади вирішили збільшити фінансування буровугільної галузі: «В законі про п’ятирічний план відбудови і розвитку СРСР на 1946-1950 роки було записано: «Широко розгорнути розробку вугільних родовищ у правобережних і західних областях України. Довести загальний видобуток вугілля по Українській РСР в 1950 році до 86,1 мільйона тонн, в тому числі видобуток бурого вугілля до 6 мільйонів тонн». Всі ці 6 мільйонів тонн припадали на вугільні родовища правобережної України»[19]

[19] А.Помятунов, Ф.Бєлявін, II. Олександрія буровугільна, Ленінський прапор, 31 січня 1967 року, стор. 3

Ці рішення влада ухвалювала через значний дисбаланс наявних енергетичних потужностей та необхідного енергозабезпечення: криваві рани війни давалися взнаки. Причому все це було пов’язано не тільки із необхідністю забезпечити електроенергією громадян, скільки з потребою відродити промисловість. Одразу після 20 пункту згадуваного закону “Про п’ятирічний план відновлення і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 роки” що стосується України, записано пункт 21, яким передбачається відновити машинобудівну галузь, пунктом 22 – хімічну галузь, пунктом 23 — цукрову галузь, м’ясопереробну галузь, консервні заводи, 24 – провести розвідку криворізьких запасів залізних руд, марганцю, калію, графіту та гіпсу[20].

Окремо зазначено також необхідність проведення розвідувальних робіт з підготовки промислових дільниць для буровугільних розробок в правобережних та західних областях України.

[20] Заседания Верховного Совета СССР (первая сессия) 12-19-го марта 1946 г. стенографический отчет, издание Верховного Совета СССР, 1946, стр 407.

Це рішення треба було реалізовувати не тільки ресурсно, але й організаційно, тому фактично відбулось розділення міської та районної влади і Олександрія отримала окрему систему управління містом саме під виконання грандіозних завдань зі створення буровугільного комплексу.

«Для кращого керівництва буровугільною промисловістю в червні 1946 року створено міську партійну організацію (відокремлено від районної)»[19].

[19] А.Помятунов, Ф.Бєлявін, II. Олександрія буровугільна, Ленінський прапор, 31 січня 1967 року, стор. 3

Семенівсько-Головківський розріз, 1958 р.

Про те, що фактично діяльність міської влади була вже відокремлена влітку, говорить і цікавий документ, що зберігається у обласному архіві.

Як зазначено у ньому, є потреба організувати власну, районну систему харчування працівників районного апарату «радпартактиву», оскільки «під час організації і відділенні міської території м. Олександрії як окремої адміністративної одиниці» відтепер з’явились труднощі із видачею хліба та харчуванням саме районних співробітників.

У документі прослідковується і дата – 1 червня 1946 року[21].

Однак офіційне оформлення нової влади відбулось лише 14-15 грудня, коли відбулась перша Олександрійська міська партійна конференція, на якій були обрані перший секретар міськкому партії М.К. Кульбашний та голова міського виконавчого комітету Н.Х.Луценко.

[21] Державний архів Кіровоградської області, фонд Р-1302, опис 2, справа 11, протокол №20, постанова виконкому райради Олександрійського району “Об организации столовой совпартактива и магазина по снабжению хлебом работников районных организаций Александрийского района” від 3 липня 1946 року.

Щодо техічного виконання поставлених завдань, то виконувати його почав трест “Укрбурвугілля”, який у 1945 році був переданий Міністерству вугільної промисловості СРСР і перейменований у Всесоюзний трест по розробці буровугільних родовищ. У 1946 році трест був підпорядкований комбінату “Украинуголь” Мінвуглепрому Радянського Союзу і перейменований у державне Байдаківське будівельно-монтажне управління міністерства[19].

Всі ці внутрішні переміщення по вертикалі чиновницького аппарату мали на меті підвищити статус вугільної галузі, яка стала відігравати домінуючу роль у житті міста.

[19] А.Помятунов, Ф.Бєлявін, II. Олександрія буровугільна, Ленінський прапор, 31 січня 1967 року, стор. 3

Під виконання завдання зі створення “правобережної кочегарки”, як стали називати Олександрію [22], у 1946 році відновили інфраструктурні підприємства міста: рудоремонтний завод (підприємство для забезпечення ремонту та виготовлення гірничого обладнання), брикетну фабрику, цегельний завод № 2, маслозавод, міськпромкомбінат та чотири промартілі, відновлено мережу лікувальних та культурно-освітніх закладів[19]. Все це, звісно, робилось не тільки для людей, а для того, щоб привабити робочу силу, якої катастрофічно не вистачало для будівництва та експлуатації вугільних родовищ.

[22] А.Кохан, Развитие здравоохранения в городе Александрия за годы советской власти, Врачебное дело, №9, 196

[19] А.Помятунов, Ф.Бєлявін, II. Олександрія буровугільна, Ленінський прапор, 31 січня 1967 року, стор. 3

Наприклад, у другому кварталі 1946 року тресту “Углебрикетстрой” дозволили провести організований набір “робочої сили” по селах району — 270 чоловік. І це до речі тоді, коли робітників не вистачало і в селі[23].

[23] Державний архів Кіровоградської області, фонд Р-1302, опис 2, справа 10, протокол №13, постанова виконкому райради Олександрійського району “Про забезпечення тресту “Углебрикетстрой” робочою силою в II кварталі 1946 року” від 13 травня 1946 року.

А на селі складалась катастрофічна ситуація із забезпеченням населення найнеобхіднішим. І хлібом в першу чергу.

Голод

Ще рік тому, у 1945 році, колгосп імені імені Леніна Олександрійського району був нагороджений перехідним Червоним прапором за виконання 162% плану весняної сівби та посів ранніх культур за 10 днів.

За свій труд селяни отримали не тільки моральну відзнаку — згаданий Червоний прапор, але й грошову премію виконкому обласної Ради депутатів трудящих у сумі 10 тисяч карбованців [24].

[24] Сільське господарство Кіровоградщини (1944-1975): Зб. Документів і матеріалів / упор. Л.О.Білаш, Є.І.Горбунова, Г.Ф. Турчаніна, та ін., Дніпропетровськ, Промінь, 1987, с.26

Але ситуація із забезпеченням хлібом змінилася буквально за лічені місяці. Кіровоградщина була однією з тих областей України, яка дуже сильно потерпала від голоду. Як вважають історики Кіровоградщини, причиною голоду, що охопив повоєнну Кіровоградщину, стали не війна, не післявоєнна розруха, а методи хлібозаготівель, коли, як і в 30-их роках, держава знову забирала у селян майже весь хліб та інші продукти харчування

[25] Кіровоградщина. Історія рідного краю, ред. І.Козир, Кіровоград, Імекс-ЛТД, 2012, стор. 231.

За планом хлібозаготівель планувалось отримати 29  548 тисяч пудів хліба або 4,7 млн. центнерів. Цей план двічі зростав і став чи не найбільшим в Україні. До того ж в Кіровоградщині зібрали лише 3,5 млн. центнерів хліба, тобто менше ніж вимагала сталінська влада. Були урізані пайки, а з колгоспів вилучено навіть посівне та фуражне (для корму худоби) зерно, тобто селян фактично прирекли до голодної смерті.

А партійні органи рапортували про організацію та проведення свят, присвячених 29 роковинам жовтневої соціалістичної революції та про проведення “червоних обозів” для здачі хліба[24].

[24] Сільське господарство Кіровоградщини (1944-1975): Зб. Документів і матеріалів / упор. Л.О.Білаш, Є.І.Горбунова, Г.Ф. Турчаніна, та ін., Дніпропетровськ, Промінь, 1987, с.31.

Весна 1946 р. Повінь р. Інгулець

Один з колгоспників Ново-Празького району у розмові з селянами заявив: «З якого часу існує радянська влада, то народу життя немає й очікувати його немає чого. Що зберемо то все вивезуть, а народ знову буде голодати. Далі існувати ми так не можемо, а при комунізмі ще буде гірше». За своє висловлювання колгоспник отримав ув’язнення.

«Коммунисты забрали весь хлеб, а теперь мы умрем с голода» «…на одного работника, производящего материальные ценности, приходится 10 тунеядцев – работников облисполкома, обкома партии, комсомольских и профсоюзных комитетов и других, все они, не производя ничего, кушают в пять раз больше тех людей, которые добывают уголь и хлеб. И такое положение по всей стране… Они поделали из нас бродяг, превратили весь народ в скот…»

Люди стали попри терор влади, яка продовжувала практику жорстких каральних дій проти інакомислячих, відверто висловлювати свій протест у зв’язку із критичним становищем на селі. Секретар Кіровоградського обкому КП(б)У, інформував у серпні 1947 р. секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича про активізацію під час виконання плану хлібозаготівлі «ворожих елементів з числа колишніх куркулів, націоналістів, колишніх німецьких помічників, сектантів, які в деяких районах і колгоспах проводили ворожу агітацію і прихований саботаж, а в окремих випадках чинили активні дії, а також намагалися у своїй антирадянській роботі використовувати окремих відсталих, з низьким рівнем політичної свідомості з середовища робітників, селян і службовців».

У кінці вересня міністр держбезпеки УРСР Савченко доповідав ЦК КП(б)У про виявлення 44431 листа із скаргами населення на посуху, несплату за працю й голод. Зокрема, з Кіровоградської області було надіслано – 6751 лист такого змісту. Для порівняння: у Київській області – 15507, Вінницькій – 13011, Чернігівській – 2924[25].

[25] Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х – середина 1950-х рр.): Колективна монографія / Відп. ред. В. М. Даниленко. НАН України. Інститут історії України. – [Кн. 2], ч. 3. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010. – 336 с

На початок 1947 р. в особливо тяжкому становищі, як свідчать документи архіву МВС УРСР, знаходились сім’ї колгоспників, загиблих на фронті, багатодітні та сім’ї інвалідів війни Червоно-Кам’янського, Олександрійського, Піщано-Бродського та інших районів області. Станом на 20 червня 1947 р., за даними архіву МВС України, у Кіровоградській області було зареєстровано 19 тис. 797 дистрофіків. Муки виснаження заставляли голодуючих вживати у їжу траву, різні сурогати, гризунів тощо. «Селяни змушені були їсти щавель та кропиву. Але від споживання цих рослин діставали водянку і вмирали. Першими вмирали чоловіки і діти. Люди від голоду втрачали розум», – згадувала Г.І.Михайлова, – збирали різне коріння. Не було чим топити. Піч топили перекотиполем, або гнилою соломою»[26].

Наостанок додам один із найважливіших для автора джерел – спогади бабусі та прабабусі, які були корінними олександрійками та розповідали про те, що після війни був голод і все, про що ми можемо сьогодні говорити і мовою архівних джерел, було правдою.

[26] Веселова О. Голод 1946 – 1947 рр. в Кіровоградській області УРСР / О. Веселова // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки: міжвід. зб. наук. пр. – 2005. – Вип. 14. – С. 433-441.

Податки і видатки

1946 року Олександрія теж затверджувала бюджет і теж вишукувала способи економити на видатках. Звісно, що за планової економіки все було значно простіше, однак фіскальні служби працювали на певні політичні завдання, тому місцевий бюджет (місто і район разом) мав і тоді певну спрямованість.

За загальної суми видатків, що дорівнювала доходам 8 мільйонів 655 тисяч карбованців, місто отримувало у своє розпорядження 3,427 млн., а район — 5,228 млн. крб.

Доходи місцевого бюджету складались з дещо незвичних нині статей. Наприклад, плати за навчання у старших класах. Специфічна система, що об’єднувала надходження до комунальних підприємств, кошти громадських структур і суто податкові надходження до місцевого бюджету, формувало своєрідну бюджетну політику регіону.

До надходжень бюджету на 1946 рік належали, крім згаданої плати за навчання, відрахування від нагромадження комунально-житлового господарства, плати за послуги на ринках, різні місцеві неподаткові надходження, місцеві податки і збори, відрахування від державних податків та державних прибутків, держподатки і держмито, рештки бюджетних коштів, надходження від громадських організацій через обласний фінвідділ.

Спробуємо проаналізувати якими були пріоритети місцевого бюджету, та на що в першу чергу витрачались кошти для народу і з кого та як збирались.

Найбільшою статтею доходів місцевої казни зразка 1946 року були відрахування від державних податків – 48,16%. Значно менше – лише 16,43% складали місцеві податки і збори.

Надходження від громадських організацій – 15,46%. Більш-менш значною статтею доходів бюджету були рештки бюджетних коштів (фактично не використані «віртуальні» гроші) – 6,19% та сплата держподатків та мита – 6,18%.

Інші податкові надходження були незначними: відрахування від нагромадження комунально-житлового господарства – 3,53%, неподаткові надходження – 1,94%, послуги ринків – 1,73%, плата за навчання – 0,34%.

Витратна частина бюджету була розподілена не рівномірно. Майже половину бюджетних асигнувань витрачали на освіту – 44,82%. На охорону здоров’я – 21,78%. Третю позицію у витратах складають відрахування в обласний фонд – 14,5%. 10,05% витрачали з бюджету на утримання органів державного управління та 8,29% на народне господарство.

Інші статті видатків були мізерними: соціальне забезпечення – 0,32%, інші видатки – 0,13%, фізична культура – 0,08% [27].

 [27] Державний архів Кіровоградської області, фонд Р-1302, опис 2, справа 11, протокол №20, постанова виконкому райради Олександрійського району “Про затвердження бюджету на 1946 рік” від 3 липня 1946 року.

Складно з точки зору сучасного бюджетного планування оцінювати дії попередників місцевої влади, адже видаткова та дохідна частина бюджету мали певні відмінності, іноді статті ці, маючи схожу назву, не завжди повністю відповідають сучасним бюджетним позиціям. Проте вражає кількість коштів, які асигнувала держава на освітню галузь, імовірно розуміючи, що, без отримання знань, справа зміцнення держави буде марною.

Прикметно, що структура доходів дещо до цих пір схожа на післявоєнну, де левову частку складають саме державні податки і лише долю від них – місцеві. Не зовсім зрозумілою є спроба отримувати кошти за навчання у старших класах, адже реально це давало навіть не тільки у відсоткових, але й в реальному грошовому вимірі мізерні кошти – 30 тисяч карбованців. І це тоді, коли видатків на всю освітню галузь було 3 мільйони 880 тисяч карбованців по району та місту.

Чи вистачало реально коштів на всі необхідні видатки? Офіційні документи свідчать, що проблема забезпечення необхідними видатками була і в 1946 році.

Місцевому бюджету були необхідні чималі гроші, як свідчить про це, як би ми нині сказали, толерантний текст документу під промовистою назвою “претензії по бюджету”.

Чиновники одним з перших претензій щодо бюджетування зауважили, що райком партії, районна лікарня та прокуратура не мають замощених вулиць. Серед інших претензій — необхідність профінансувати відновлення електропідстанції, бані, водокачки. Без дії останньої місто залишалось без централізованого водозабезпечення.

Потрібно було також фінансування багатьох інших поточних видатків, зокрема ремонту та утримання бюджетних установ[28].

[28] Державний архів Кіровоградської області, фонд Р-1302, опис 2, справа 11, протокол №14 від 22 травня 1946 року, Претензии по бюджету на 1946 год по Александрийскому райфинотделу.

(далі буде)

Віктор Голобородько