Перші роботи на конкурс для дітей «Новорічні мрії»

Перші дві роботи на конкурс «Новорічні мрії» надіслали дві дівчини: Каріна Володько та Ольга Павлів. Дівчата вже вигравали у конкурсах, які проводила наша медіагрупа, тому знають, що все по-чесному і подарунки у нас цікаві та потрібні.

Каріні Володько 15 років. Вона учениця 10- В класу Олександрійського колегіуму. Каріна відвідує школу моделей «Ольга» і виготовляє чудові прикраси для волосся.

Каріна надіслала свою роботу для участі у номінації «Лист», а точніше ­? до вашої уваги її новорічна історія.

Віра у Діда Мороза

Я хочу розповісти вам невелику новорічну історію про дівчинку, яка щиро вірила в існування Діда Мороза та як ця віра зіграла велику роль у житті цілого міста. У маленькому містечку під назвою Олександрія жила з батьками маленька дівчинка Оленка. Вона була дуже добра, гарна, розумна. А ще вона вірила в диво. Її улюбленим святом був Новий рік. Вона вважала, що саме в цей час відбуваються дива. Оленка обожнювала прикрашати новорічну ялинку, розвішувала по хаті блискучий дощик, гірлянди. Зима взагалі була для неї улюбленою порою року.

Кожного разу на Новий рік Оленка сідала біля ялинки і, дивлячись на гірлянди та іграшки, довго мріяла. Вона чекала Діда Мороза, який прийде і принесе їй подарунок. Оленка сиділа аж до самої ночі, і не помічала, як засинала. Прокинувшись вранці, вона знаходила під ялинкою бажані подарунки. Дівчинка була дуже скромною, їй не потрібно було багато.

Коли Оленка розповідала іншим дітям про Діда Мороза, то вони з неї сміялися. Але Оленка не переставала вірити і не засмучувалася. Їй тільки було трохи прикро, що інші діти не вірять у Діда Мороза. Оленка сподівалась, що скоро вони все зрозуміють і теж повірять. Вона була дуже доброю, тому просила у Діда Мороза, щоб він не ображався на дітей і їм також приносив подарунки.

Одного дня у їхній сім’ї напередодні Нового року сталася неприємна подія, Оленчиного тата забрали на війну. Оленка з мамою дуже засмутилися, але тепер вона зрозуміла, яке бажання треба загадати на Новий рік. Вона побажає, щоб війна швидше закінчилася і її тато повернувся додому. Оленка розказала про своє бажання іншим дітям, батьків яких теж забрали на війну, але у відповідь вона знову почула тільки насмішки. Тоді Оленка сказала: «Я вам доведу це! Ось побачите!».

Нарешті настав довгоочікуваний день Нового року. Оленка, як завжди, сіла біля ялинки, довго пошепки проговорювала своє бажання і не помітила, як заснула. Поки вона спала, їй наснився чудовий сон. Ось біля її будинку зупиняються сани, з них у червоному кожусі виходить Дід Мороз. «Вставай, Оленко, вставай, вже час вставати та отримувати подарунки. Ти хороша дівчинка, тож прокидайся і отримуй свій подарунок», – чує дівчинка крізь сон теплий чарівний голос. Оленка одразу прокинулась і раптом пролунав дзвінок у двері. Дівчинка кинулася до дверей, відчинила їх, а на порозі стояв її тато. «Донечко, війна скінчилася – і ось я вдома». Дівчинка зраділа, вибігла на подвір’я і кричала: «Дякую! Дякую! Дякую!». І тут Оленка побачила листівку, яка летіла з чистого неба, вона підставила рученята, щоб її спіймати. У листівці було лише два слова: «Будь ласка». Та зраділа не тільки сім’я Оленки, а і сім’ї інших дітей, які згадали Оленчині слова. Адже саме її віра врятувала їхніх батьків. До цього випадку вірила у Діді Мороза одна Оленка, а зараз в нього вірить вся Олександрія та з нетерпінням чекає Нового року. Вірте, вірте попри те, що ніхто не вірить, мрійте і хто знає, можливо, ваше бажання здійсниться, як і Оленчине, адже не спробуєте – не дізнаєтесь.

Каріна Володько

Ользі Павлів 15років. Її хобі – малювання та гра на гітарі. На електронну скриньку редакції вона надіслала свою новорічну історію.

Новорічна мрія

Хіп-хоп,  брейк-данс, дабстеп, джаз-фанк  залишились лише в снах – таких близьких і водночас занадто далеких. Вона пам’ятає й досі, як тривожно билося її серце, коли вийшла вперше на сцену аби протанцювати з колективом танець новорічних Сніжинок. Вона була такою наївною та маленькою, що ніхто навіть не міг подумати  настільки грандіозними були плани на майбутнє цього невинного янголятка.

Дівчина вже стала дорослою, але жоден з її планів так і не здійснився. «Лінива», – скажете ви. А от і ні. Просто не може танцювати. Кожного Нового року  вона пише на папірці «хочу навчитися танцювати». За традицією спалює й кидає у келих з шампанським, а потім випиває під бій курантів. Але, на жаль, не допомагає.

Сьогодні 31 грудня, але дівчина вже не чекає його так, як тоді, лише вагається чи спалювати знову той безкорисливий папірець, який окрім надії та марних сподівань не дає більше нічого.

У цей день вона сиділа поблизу будинку й милувалася красою зимового ранку, такого свіжого й прохолодного, що хотілося тепло вдягнутися й пити гарячий шоколад, сидячи коло хати й підгодовуючи спритних синичок крихтами хліба, що залишились від вчорашньої вечері. Раптом у ворота хтось постукав і промовив: «Відчиніть, будь ласка. Я дуже замерз, впустіть погрітись».  Дівчина лишила пташкам хліба, а сама пішла відчиняти, адже більше не було кому, бо її рідні поїхали обирати новорічну ялинку. Вона лагідно й спокійно сказала: «Зачекайте  трошки, я не можу швидко підійти». Дійсно, їй було важко, адже сніг коло хати був втоптаний та слизький, тому її милиці скобзалися, що дуже ускладнювало її пересування, але вона молодець. Дійшла! Проте, коли вона відчинила хвіртку – не побачила нікого. По її щоці потекла сльоза, яка була настільки гарячою, що, здавалося, розтопила б у ту мить  найкрижаніше серце. Вона вигукнула: «Навіщо так знущатись?! Ви ж знаєте, що я … ». Її монолог-повчання невідомій особі різко обірвався і дівчина так заплакала, що аж скрикнула від образи. Але раптом її погляд зупинився на поштовій скриньці, у якій лежала гарна листівка, скоріш за все – привітання від друзів з Новим роком. Дівчина підійшла та взяла її до рук і почала читати: «Твоє життя вже скоро зміниться, ти цього заслужила, Настусю». «Знову ще один невдалий прояв підтримки» – подумала Настя й викинула листівку геть.

Свято. Уся родина за столом. За сімейною традицією, мама принесла папірці і ручки, аби роздати кожному для того, щоб члени родини написали свої побажання, спалили й о 12 годині ночі випили попіл разом із шампанським. «Я не буду писати», – тихо сказала Настя. «Чому?» – запитав тато. «Бо не вірю», – відрізала дівчина й так швидко, як тільки змогла, повернулась до себе в кімнату. На письмовому столі, за яким Настуся старанно робила уроки, стояла її маленька прикрашена кімнатна ялинка, а під нею знову та листівка, така ж гарна, та от тільки слова зовсім інакші: «Не можна казати, що не віриш. Вір завжди !».

а чий це невдалий і надокучливий жарт?», – подумала дівчина й лягла спати, навіть не зустрівши Нового року.

Але Новий рік – це такий гість, якого не потрібно кликати. Він приходить сам, без запрошення. «Нахабний», – скажете ви. «Деколи треба бути й таким, аби принести кардинальні зміни в життя тих, хто заслужив цього», – відповім я.

Ранок був таким гарним, на підвіконні стрибали синички. Діти каталися на ковзанах, санках, кидалися сніжками. «Якби я теж могла так швидко бігати», – подумала Настуся. Вона потягнулася за милицями, але їх там не було. Раптом вікно запітніло і стало видно напис: «Не шукай їх – вони вже не потрібні». Настя зрозуміла, що це не був жарт ні з листівками вчора, ні з вікном і милицями сьогодні. Ніхто з оточуючих так не жартував би. Настуся знову повірила у чудо. Вона встала, зробила крок, ще один, таке незвичайне відчуття, як ніби ти якийсь велетень, це чудове відчуття свободи й самостійності, яке неможливо передати словами.

А Настуся йшла і йшла, і це вже був не сон. Здійснилася її новорічна мрія … вона дійшла до вітальні, а під головною сімейною ялинкою лежав конверт з такою ж яскравою листівкою, у якій було написано наступне: «Ти завжди була доброю і чуйною. Коли я попросив пустити погрітися, ти підійшла й відчинила мені, хоча тобі було важко. Нехай твої мрії здійсняться. P.S.: Танці – твоє покликання.  Дід Мороз».

По Настусиній щоці знову потекла сльоза, але це вже була сльоза радості.

Нехай мрії кожного здійсняться цього Нового року! Треба вірити у Діда Мороза та у новорічне диво.

Ольга Павлів