Демографічна криза в Україні: правда і міфи

Демографічна криза в Україні: правда і міфи

В чому полягає ця криза і як її можна подолати, про це на семінарі для журналістів, котрий відбувся наприкінці минулого року у Львові, говорила Ірина Курило, завідувач відділу досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України.

Демографічна проблема у глобальному масштабі, згідно з традиційним її тлумаченням, полягає у суперечливо швидкому зростанні чисельності населення Землі та диспропорціях його складу.

Саме ХХ століття увійшло в демографічну історію як період безпрецедентного зростання чисельності населення світу. Одним із основних досягнень минулого сторіччя стало повсюдне значне зниження рівня смертності населення, яке у поєднанні зі збереженням високої народжуваності в країнах Африки, Азії та Латинської Америки призвело до «демографічного вибуху». Особливо прискорилися темпи зростання чисельності населення у другій половині ХХ століття, у 1960-1970-ті роки, а надалі зростання чисельності жителів планети вже йшло з уповільненням темпів.

Ряд фахівців вже тривалий час наголошують, що планета перенаселена і вважають, що подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Однак значна частина демографів (серед них – і експерти ООН), з огляду на тенденції останніх років схиляються до думки, що прискорене зростання чисельності населення світу – явище порівняно короткочасне і незабаром припиниться. Нині країни, які розвиваються, все більш широко визнають необхідність подальшого зниження темпів зростання їх населення як умови для ослаблення тиску на природне довкілля, джерела енергії, для досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку, тощо.

Поряд з проблемою надзвичайно високої народжуваності, якою звично опікувались міжнародні організації, у світовому контексті з’явились її антиподи – проблема надмірно низької народжуваності, подекуди – на тлі низької тривалості життя, поширення депопуляційних тенденцій у ряді країн світу. Зокрема, на європейських теренах депопуляція вже перестала бути екстраординарним явищем: більше третини європейських держав на сьогодні фіксують природний убуток населення.

Специфіка демографічної ситуації в Україні за період її незалежності полягає у поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням певних якісних характеристик населення (насамперед, його здоров’я), що дає підстави характеризувати її як затяжну демографічну кризу.

В останні десять років в Україні відбувалось підвищення народжуваності, зумовлене дією комплексу чинників (вплив «демографічної хвилі», компенсація відкладених народжень). Воно супроводжувалось певними змінами у структурних характеристиках народжуваності – збільшенням частки народжень поза зареєстрованим шлюбом, «постарішанням» материнства – які наближають її до моделі народжуваності, притаманної більш розвинутим європейським країнам і, очевидно, будуть спостерігатися і у перспективі.

Демографічні міфи

Виникла низка демографічних міфів, які необхідно розвінчувати.

Міф І:  про те, що скорочення чисельності населення – це безумовне зло, з яким слід боротися (причому переважно – шляхом підвищення народжуваності). Звісно, прискорене зменшення чисельності населення – небажане явище, яке зумовлює втрату місця країни в світовій і європейській демографічній ієрархії, уособлює собою скорочення демографічної бази відтворення трудового потенціалу тощо. Однак у світі вже давно економічна міць країни, її соціальний розвиток та політичний авторитет визначаються не чисельністю населення, а його інтелектуальним потенціалом, реалізацією сучасних інноваційно-технологічних можливостей для розвитку, тощо. 

Для України поновлення зростання чисельності її населення нині можливе лише за рахунок інтенсивної імміграції. Так, для досягнення до кінця поточного десятиріччя (у 2018-2020 рр.) славнозвісної чисельності 50 мільйонів осіб потрібно було б, щоб за наявного рівня народжуваності всі жителі помирали не раніше, ніж по досягненні 110 років. Або наявного рівня смертності частота дітонародження зросла б у 2-2,5 рази (тобто, з урахуванням рівня безпліддя, жінки народжували б по 4-5 дітей). Або, щоб в Україні стало 50 мільйонів за наявних рівнів народжуваності й смертності та відсутності еміграції, Україна щорічно приймала б від 615 до 770 тисяч іммігрантів ( при цьому 1/6 її жителів через 10 років буде представлена іммігрантами).

Міф ІІ:  про можливість швидкого подолання депопуляційних тенденцій. В Україні підвищення рівня оновлення поколінь можливе лише за нереалістично вагомого зростання народжуваності. За менш значного її підвищення, а також досяжного зниження смертності депопуляція в країні триватиме через доволі високий рівень постаріння населення.

Міф ІІІ: про несприятливий процес старіння населення, з яким теж слід боротися. Старіння населення – закономірний глобальний процес, демографічна ознака й наслідок цивілізаційного прогресу, зниження дітородної активності населення та результат досягнутих людством успіхів у подовженні тривалості життя. З цим процесом марно боротися, до нього суспільство має адаптуватися (бажано – підготуватися заздалегідь), реагувати на його виклики, повсякчас враховувати старіння та його особливості у соціальній політиці і тоді негативні соціально-економічні наслідки старіння можна буде мінімізувати.

Міф IV: про переважно економічну обумовленість динаміки народжуваності у сучасному суспільстві, а також вагомий вплив релігійного чинника на неї. По-перше, абсолютизація впливу економічних факторів на народжуваність суперечить очевидності: адже й історично з підвищенням рівня економічного розвитку народжуваність у світі падала, й нині високою народжуваність лишається далеко не в економічно розвинених країнах. По-друге, з розвитком суспільства втрачається безпосередня прив’язка репродуктивної поведінки до фактора матеріального добробуту – на передній план виходять такі перепони до народження великої кількості дітей, як брак часу на їх виховання, потреба насамперед у професійній реалізації, підвищені запити до умов навчання і виховання дітей. Що ж до релігійності, то вона зберігає свій вплив на народжуваність у низько- і середньорозвинутих країнах (зокрема, і в Україні) та вже втрачає – у більш розвинутих країнах світу.  

Міф V: про те, що проблему низької народжуваності можна вирішити шляхом заборони абортів. Як показує вітчизняний досвід (майже 80-річної давності), підвищення народжуваності після заборони абортів стає короткочасним, а от негативні наслідки (криміналізація абортів, погіршення репродуктивного здоров’я жінок, підвищення рівня материнської смертності внаслідок «підпільних» абортів) можуть бути вельми довготривалими.

Міф VI: про поглиблення кризи сім’ї та швидке відмирання інституту шлюбу. Згідно з результатами дослідження для України, традиції сімейного способу життя у нас в основному збережені: переважна більшість населения (понад 90%) живе у складі сім’ї (частка одинаків значуща лише серед овдовілих літніх людей). Україна й наразі відноситься до країн Європи з високими рівнями шлюбності населення. Сім’я та діти посідають лідируючі позиції в ієрархії життєвих цінностей населення.

Міф VII: про величезні масштаби зовнішньої трудової міграції. За результатами першого всеукраїнського обстеження з питань трудової міграції (2008 р.), чисельність мешканців країни, які працювали за кордоном протягом 3,5 років, що передували обстеженню, становила 1,5 млн. осіб, а це не так багато, щоб говорити про величезні масштаби трудової міграції.

Міф VІІІ: про те, що високу передчасну смертність та значну чоловічу надсмертність в Україні можна подолати лише зусиллями медицини. При тому, що нині в країні покладаються великі надії на медико-демографічну результативність запланованих заходів по реформуванню системи медичного обслуговування населення. Все ж значну частку посідають причини, скорочення смертності внаслідок яких насамперед залежить від змін у способі життя населення, рівні його санітарної культури, самозбережувальній поведінці. Саме вони уособлюють собою найбільш вагомі, очевидні резерви скорочення смертності, які до того ж легше реалізувати.

Міф IХ: про те, що алкогольна смертність загрожує лише алкоголікам (тобто це смертність від алкогольних психозів, хронічного алкоголізму, алкогольного цирозу печінки, отруєнь алкоголем). Насправді демографічні втрати від зловживання алкоголем включають в себе також непрямі втрати, «приховані» під іншими причинами смерті, від яких помирають не алкоголіки, а «звичайні люди» в результаті надмірної дози алкоголю, тобто побутового пияцтва. Значна частина передчасних смертей у трудоактивному віці обумовлена комбінованим впливом алкоголю та інших причин смерті, де саме алкоголь зіграв роль «пускового мехазіму» у смерті, спровокував раптове загострення хронічної хвороби з летальними наслідками або призвів до нещасного випадку або травми. Найбільша частка алкогольно залежних смертей характерна для вбивств, самогубств, утоплень, пневмонії, виразки шлунку та 12-палої кишки, ішемічної хвороби серця. 

Як бачимо подолати демографічну кризу в Україні можна, але на це потрібен час, вагомі заходи на державному рівні, а також внесок кожного особисто – здоровий спосіб життя, вчасне звертання до лікаря за необхідності і просто для обстеження, планування сім’ї та інше.

Підготувала Катерина Карпенко