Паливо майбутнього

Паливо майбутнього

Перебуваючи в Кіровограді наприкінці січня, Президент України Віктор Янукович на прес-конференції заявив про повернення нашої промисловості, зокрема кіровоградської, до інтенсифікованого вугледобування. «Ми прийняли програму енергозбереження, диверсифікації джерел поставок газу в Україну і заміщення голубого палива іншими енергоносіями. Це торкається використання вугілля, причому в різних напрямках і за різними технологіями. З вугілля можна виробляти газ, рідке пальне, мазут і таке інше.

Це органіка, з якої можна робити різну продукцію. Колись у нас була дуже розвинута вуглехімія, потім її відсунули, але ми до неї повертаємося. Життя нас повертає, і тому вуглехімією займатимемося», – сказав Президент.

Наміри гарні й потрібні, проте як вони співвідносяться з правдою життя? Адже переведення енергетики з одного носія на інший вимагає великих грошей й тягне за собою інші важливі проблеми.
За словами Януковича, державні й місцеві органи влади останнім часом ведуть переговори з іноземними інвесторами про можливості добутку бурого вугілля. «Великий інтерес виявляє Китай. Я вважаю, що рішення цього питання покаже шлях, як ми використаємо буре вугілля. Що торкається відновлення видобування на Кіровоградщині – то воно цікаве для економіки області, для нових робочих місць, для отримання додаткових джерел фінансування бюджету. І ми будемо це робити», – підкреслив Президент України.

Ще в січні китайська компанія China Coal Technology and Engineering Group Corporation заявила про наміри вкласти 50 мільйонів доларів на першому етапі в будівництво у межах Кіровоградської області заводу з переробки бурого вугілля в рідке паливо.

Очільник Міністерства енергетики і вугільної промисловості дещо раніше повідомив, що впродовж року планується перевести всі українські ТЕЦ з газу на вугілля. «Тільки-но буде ухвалено закон про виведення їх із таких, що не підлягають приватизації, ми їх віддаватимемо в концесію або на приватизацію з однією умовою: переведення на водно-вугільну технологію», – уточнив міністр. Він мав на увазі спільні розробки з китайськими партнерами, за допомогою яких зможемо заощадити близько 6 мільярдів кубометрів газу на рік.

Що ж то за чудо таке, що врятує всю хвору економіку країни? Виявляється, фахівцям-вугільникам воно давно знайоме. Ще за часів СРСР зразки цього незвичайного енергоносія були таємно вивезені нашими Штірліцами з Італії. Заглянути в «нутрощі» екзотичного «вугільного холодцю» вдалося в одному з київських науково-дослідних інститутів. Склад горючої суміші геніально простий: тонко змелений вугільний пил, вода та хімічний препарат, що не дає часткам вугілля осідати під власною вагою. Отриману суміш можна транспортувати в трубопроводах чи перевозити залізничними й автомобільними цистернами, як нафтопродукти. Навіть з такими плюсами: водно-вугільне паливо пожежобезпечне, не дає отруйних випарів і практично не реагує на коливання зовнішньої температури. Водно-вугільне паливо (ВВП) виділяє при згорянні значно менше шкідливих речовин, ніж просте вугілля чи мазут. Крім того, зола після згоряння виявилася ідеальним наповнювачем бетону для будівельних конструкцій.

А й справді, чим не «паливо майбутнього»? Чому не розробляти власні вітчизняні аналоги? Киньмо звичну думку, що в топки парових котлів пропонують закачувати воду, вічного антипода будь-якого горіння. Уже з’ясовано: вода в даному випадку є каталізатором інтенсивного тепловиділення.

Уперше у промислових обсягах ВВП випробувано на Кузбасі в часи горбачовської перебудови. Багатокілометровий трубопровід подавав від місцевої шахти на сусідню ТЕЦ паливну суспензію. На жаль, незвичне паливо зіграло злий жарт із споживачами. У магістралі, надовго зупиненій чи то через аварію, чи з приводу тривалих свят, вугільна суміш загусла, намертво забивши просвіт труби. Експеримент припинили, а широку трубу не можуть «дістати» навіть всюдисущі «металісти».

Водно-вугільне паливо особливо привабливе, коли продукується з так званих «хвостів» вуглезбагачення. Згідно зі статистикою, в шламових накопичувачах українських вуглезбагачувальних фабрик міститься 140 мільйонів тонн придатних до переробки відходів. За твердженням фахівців у цій сфері, собівартість водно-вугільного палива, виготовленого зі шламів, становить приблизно 100 гривень за тонну, а замінює 500 . Цифри говорять самі за себе. Ще більші вигоди обіцяють при використанні каналізаційних стоків замість чистої води. Нашим дослідникам вдалося розробити оригінальні технології подрібнення вугільної складової за допомогою кавітації, що значно здешевлює процес.

Та, як кажуть, водно-вугільна технологія зіткнення з українськими реаліями не витримає. Найперше тривожить якість вугільної сировини. Адже ВВП включає до 70 відсотків вугілля, отже, чорне золото має бути якісним, аби жарко горіти в котлах. Між тим, на тому ж Донбасі якість нині здатні забезпечити лише дрібні копальні, де працюють допотопними відбійними молотками. І що вже казати про якість нашого бурого вугілля, яке значно поступається кам’яному?

Нині, запалюючи газову плиту, бачимо червоний вогонь замість синього. Це значить, що в мережу помпують компресорами зовсім не теплотворний газ, а повітря. На 99,9 відсотка впевнений, що й шахти відвантажуватимуть вугілля впереміж з пустою породою, щоб отримати більшу фінансову віддачу. Наступне питання: де взяти кошти на переобладнання теплоенергетичного господарства під використання водно-вугільної суміші? Бо те, що каже пан Бойко, дуже віддалене від того, що бачить пан Пересічний українець.

Єдине, на чому перетнуться їхні думки, це те, що при переобладнанні великих теплоелектроцентралей рахунок йтиме на сотні мільйонів у валюті. Для держави такі суми, за словами посадовців, зависокі, та й серед приватних інвесторів охочих ризикнути заради новації знайдеться не надто багато (навіть за перспективи швидко відбити витрати за рахунок підвищення тарифів на тепло й електрику). «Майже 70 тисяч котлів треба буде перевести на нове паливо, – підраховують аналітики. – А ще замінити комунікації. Україні за десять років цього не зробити, не те що за один рік, як планує уряд».

Не останньою є проблема екологічна, бо з природним газом без додаткових очисних споруд новому паливу все одно не конкурувати. Екс-міністр палива й енергетики Юрій Продан не менш категоричний, ніж теперішній Юрій Бойко: «Системи очищення для таких технологій коштують дорого. Фінансові ресурси для втілення цього проекту, який був би не шкідливим для екології, зараз Україні знайти неможливо».

То що ж, водно-вугільне паливо стане черговою технологічною примарою в новітній економічній історії України та Кіровоградщини? Світовий досвід дає підстави для оптимізму. Зокрема, Китай (де ми збираємося купувати технології ВВП) будує зараз кілька заводів з виробництва таких сумішей, плануючи експортувати енергоносій у сусідні країни. Галузь розвивають США, Росія, Австралія, Індія, Південна Африка. А хитрющі японці сконструювали потужний самоскид, який заправляється очищеним ВВП і вже бігає й працює!

Перспектива є. Інша річ, настільки серйозно ставиться до неї нинішня влада. У заяві Юрія Бойка неспроста згадано про зняття заборони на приватизацію вітчизняних ТЕЦ та подальший продаж цих стратегічних об’єктів у приватні руки чи передачу в концесію. Бо недавно з’явився урядовий законопроект, яким пропонується якнайшвидше виставити на продаж понад дюжину ТЕЦ практично у всіх областях країни.

А тим часом на сесії Олександрійської міської ради, що відбулася 24 лютого, депутати затвердили стратегічну програму розвитку Олександрії. Там фігурує впровадження новітніх технологій у видобуток та переробку запасів бурого вугілля Костянтинівського, Морозівського, Березівського та Миронівського родовищ, розробка покладів, супутніх бурому вугіллю, будівельних матеріалів; розробка інвестиційної програми та відновлення роботи потужностей Олександрійського рудоремонтного заводу.

Це не перша, і не остання програма, що містить такі оптимістичні види на розвиток буровугільної галузі Олександрії, хоча видобуток сьогодні повністю зупинено, вугільні розрізи затоплюються, а обладнання розпродується.

Та останню крапку в лютому ніби поставив Віктор Янукович-молодший. Він, приїхавши у Кіровоград, у вузькому партійному колі теж сказав кілька вагомих слів про олександрійський провал. А з іншого боку, твердити про «крапку» ще рано, бо інший засіб масової інформації заявив буквально таке: «Що ж до однієї з найболючіших проблем області – подальшої долі буровугільної галузі, то син Президента зазначив: «Про цю проблему я не чув, а так би ми її давно вирішили». Хочеться піймати на слові.

Микола Лисогор,

Кіровоградська правда