Віктор Голобородько: «Газети перестануть існувати тоді, коли зникнуть паперові гроші»

22 серпня газета «Городской курьер» відзначила ювілей – 20 років в інформаційному просторі Олександрії. Що змінилося за ці роки, які смаки нині у читацької аудиторії та коли «помре» газета, відповіді на ці запитання дає редактор газети «Городской курьер» – Віктор Голобородько.

– Віктор Валентинович, коли і чому ви прийшли працювати в газету «Городской курьер»?

– Це було у 2005 році. Тоді я працював на комунальній телестудії «Олександрія», яка підпорядковувалась міській раді. Ми тоді намагалися зробити місцеве телебачення, але особисто я не зміг залишитися там працювати, бо був не згодний з редакційною політикою і з тими вимогами, які ставилися перед працівниками телеканалу. Хоча колектив був цікавий і хороший. Не хочу вдаватися в деталі, які причини піти ще були, але головна мета, чому я пішов працювати в інший засіб масової інформації – це спроба все-таки робити чесну, аналітичну і народну журналістику. Тобто писати про те, що хвилює людей, не займатися пропагандою і таким чином заробляти гроші своєю інтелектуальною працею. До мене надійшла пропозиція від тодішнього редактора, засновника і керівника редакції Олександра Ступака перейти працювати у газету «Городской курьер» і я погодився.

– Що приваблювало вас у газеті «Городской курьер»?

– «Городской курьер» – це незвичайне видання, адже воно існує вже 20 років в інформаційному просторі Олександрії. Майже стільки, скільки Україна є незалежною. Фактично близько 20 років тому почало формуватися щось схоже на професійну журналістику і саме це мене приваблювало. До цього були які завгодно професійні, партійні, профспілкові, комуністичні газети, але не було тих газет, які б були щирими до своїх читачів і заробляли б гроші завдяки якості інформації, а не завдяки дотаціям. Тому газета «Городской курьер» приваблювала  мене тим, що тут завжди зберігалася свобода думки. Ти обмежуєш себе лише тим, що не можеш подавати інформацію яка буде не цікава чи не потрібна твоєму читачеві.  Такі обмеження ­— це правильно, так і повинно бути.

За роки незалежності України в Олександрії було чимало періодичних видань, але до сьогодення збереглися одиниці і лише ті, які з самого початку орієнтувалися на смаки і потреби читача.

– Коли прийшли працювати у газету чи все було легко?

– Дуже складно не було, адже газета вже була сформована, були окреслені принципи роботи, визначені рубрики, була своя редакційна політика. Спочатку я писав замітки, вчився у редактора майстерності і взагалі мені було цікаво відчути суттєву різницю між роботою у комунальному виданні і у приватному. Згодом я обійняв посаду редактора і, так як газета на той час вже була сформована, мені лишалося тільки керувати цим інформаційним кораблем. Складність роботи  полягала лише в тому, що ми не мали тих великих технічних можливостей, які маємо зараз. У нашій редакції тоді було лише два комп’ютери. Ми викликали спеціаліста, щоб нам встановив на комп’ютери «Windows – 2000» і тоді для нас це було великою подією. Адже без цієї програми ми не могли нормально зверстувати газету. Пригадую, ми дуже тішилися, коли купили принтер, на якому можна було друкувати газетні плівки. Ми самі їх друкували, монтували. Тобто робили більшу частину газети власними зусиллями. Можливо така кропітка робота відволікала від творчих завдань, проте одразу було видно помилки і якісь недоліки – поганої якості картинка чи не той шрифт, які ти не побачив на комп’ютері чи на роздрукованому папері. Зараз стрімко розвиваються комп’ютерні технології і ми займаємося лише наповненням газетних сторінок цікавою, корисною і актуальною інформацією, а все решта – робота поліграфії.

– Ви зазначили, що комп’ютерні технології стрімко рухаються уперед, а чи не витіснять вони газети з інформаційного простору назавжди?

– Я вражаю, що газети перестануть існувати тоді, коли зникнуть паперові гроші. Адже цінність паперу, як документу, залишається і досі. Хоч зараз є багато розмов про те, що газети і телебачення зникнуть і інформація буде існувати лише в Інтернеті і на пристроях, я в це не вірю. У кожного засобу масової інформації є своя аудиторія. Нині журналісти стали працювати одночасно з кількома засобами інформації і доносити до аудиторії одні й ті ж новини через газету, телебачення та Інтернет-ресурси. І газета «Городской курьер» не виключення. Журналісти нашого видання тісно співпрацюють з телеканалом «Контакт-ЛТД» та Інтернет-порталом «Олександрійскі новини». Але це не означає, що газета перестане існувати найближчим часом. Ми просто підлаштовуємося під потреби нашої аудиторії. Люди отримують інформацію так, як їм зручно і не варто говорити, що усім треба тільки телевізор чи Інтернет. Є багато людей, які звикли і хочуть читати новини на папері, чи слухати новини по радіо у перервах між піснями. І добре, що ці засоби масової інформації існують.

– Ви працюєте у газеті «Городской курьер» вже більше 10 років. Чи змінився читач протягом цього часу?

– Оцінити це на 100 відсотків дуже складно. Ми не проводили соціологічних зрізів, але ми постійно проводимо опитування серед тих людей, котрі приходять до нас у редакцію, передплачують газету чи телефонують нам. Можна говорити про зміну політичного вподобання, зміну соціального статусу людей, змінилися зовнішні речі, а глибинні – залишилися. Наприклад, бажання отримати достовірну інформацію – це не змінилося. У читачів збереглося бажання отримати повну і аналітичну інформацію з приводу подій чи проблем. Всі ці уподобання читача залишилися і мабуть залишаться й надалі.

– Вагома частина ваших читачів – це люди пенсійного віку, чиє дитинство і юність пройшли у радянські часи. І деякий відсоток цих людей досі вважає, що редактор, журналіст і газета можуть вирішити чимало нагальних проблем звичайних людей. Чи так це насправді? Наскільки ви, як редактор, всесильні?

– За радянських часів періодична преса була такою, як це було потрібно владі, і там працювали теж «свої» люди, котрі знали що варто писати, а що потрібно приховувати. І зазвичай журналістами там працювали чиновники і часто не маленького рівня. Тому люди, які працювали в газеті, фактично мали владні повноваження. І критична публікація в газеті могла закінчитися звільненням керівника підприємства, про яке написали. Зараз преса відіграє зовсім іншу роль. Ми не чинимо правосуддя. Ми намагаємося розповісти про події, які відбулися. А вже люди на них реагують і дають свою оцінку. Хочу зазначити, що наші публікації у газеті «Городской курьер» не тільки читаються владою, але й конспектуються. Я це точно знаю. Підтвердження цьому надійшло на електронну пошту нашої редакції. Один з чиновників випадково надіслав лист кільком редакціям міста. У листі зазначалась назва видання, наприклад, газета «Городской курьер» і поряд було п’ять знаків оклику і було написано про те, що надрукували критичну публікацію про діяльність влади. Так само були розписані й інші періодичні видання. Цей лист я зберігаю і досі – як свідчення того, що нас не лише читають, а і за нашими публікаціями ухвалюють рішення. І, на мою думку, у цьому сенсі газета має більший вплив, аніж, наприклад, телебачення. Паперові видання існують довго і люди можуть до них повертатися у будь-який час, адже підшивки газет зберігаються у бібліотеках чи у деяких людей вдома. І це грає злий жарт з тими політиками, чиновниками, які обіцяють одне, а роблять інше. Я «за» те, щоб читачі зверталися до редакції зі своїми запитаннями і проблемами суспільного характеру, аби разом ми намагалися їх вирішити чи хоча б розповісти про них. Ми неодноразово допомогли людям, але не хизуємося цим, бо це просто наша журналістська робота. Ми відкриті до діалогу з нашими читачами.

– Останнім часом газета «Городской курьер» змінила зовнішній вигляд і наповнення. З чим це пов’язано?

– Є така приказка, що не все те, що було раніше – було погане. Колишній голова Національної спілки журналістів України, нині покійний, Ігор Лубченко, казав: «Якщо засадити редактора за річну підшивку його газети і якщо він долистає її до кінця – значить він нормально робить свою справу». Тобто газета повинна завжди бути цікавою, а щоб підтримувати її такою необхідно вводити нові рубрики, чи повертатися до колишніх, вже забутих, шукати нові формати, нових людей. Таким чином за останній час газета «Городской курьер» повернулася до телепрограми з розширеними анонсами. Для чого ми це зробили? Для зручності читача. Людині вже не потрібно шукати в безмежному Інтернеті, який цікавий фільм подивитися. Анонс цікавого фільму, що транслюється у цей день на телебаченні, є у газеті, поряд з програмою.

Серед нововведень – на третій сторінці газети друкуються інтерв’ю, профільні інтерв’ю з фахівцями своє справи. Наприклад, з лікарями, митцями чи зі мною, як редактором газети «Городской курьер». Ми хочемо відобразити Олександрію в образах живих людей, які бачать наше місто по-своєму, але як спеціалісти своєї справи.

На другій сторінці газети ми друкуємо аналітичні матеріали, а також поточні новини.

Для читачів на 6-й сторінці ми намагаємося урізноманітнити цікаву та корисну інформацію, таку як поради, довідкові дані, кулінарні рецепти та інше.

На останній шпальті видання ми публікуємо комерційні оголошення. Хочу сказати, що раніше вони і знаходилися на 8-й сторінці, просто ми повернулися до цієї ідеї. І, на мій, погляд, оголошення, які тепер мають яскравий колір, привертають до себе більше уваги читачів.

Ми частково повертаємося до старих форматів газети, частково застосовуємо щось нове, газета буде змінюватися й надалі потому як будуть змінюватися смаки наших читачів. Але незмінними залишаться наша редакційна політика і якість наших матеріалів.

– Напевно, серед читачів є ті, хто був поруч з виданням ці два десятиліття. Щоб ви хотіли сказати постійним читачам?

– Я хотів би подякувати читачам за підтримку і повторити слоган нашої газети — «Газета для добрих людей». Я вважаю, що читачі нашої газети є саме такі добрі люди. Попри те, що ми друкуємо кримінальні новини, критичні публікації, все одно наш читач залишається добрим всередині. Ми публікуємо матеріали для людей розумних, ввічливих, інтелігентних. Я впевнений, що наші постійні читачі саме такими і є. Хочу підкреслити, що наш інший слоган «Вчасно, цікаво, відверто» – ми будемо виконувати, аби читач залишався з нами й надалі.

Катерина Карпенко