Олександрійські вибори: строката міська рада і мер без більшості

У нас будуть дуже строкаті місцеві ради депутатів. Це дуже важливо, тому що депутати тепер будуть стежити один за одним, щоб не крали. Уже не буде таких ситуацій, як було раніше, коли регіонали між собою змовлялися і дерибанили місцеві ресурси. Це вже буде зробити набагато складніше. Водночас за політичною боротьбою депутати не зможуть забути про нагальні проблеми, які треба вирішувати на місцях – народ їм просто не дасть цього зробити. Вже завтра-післязавтра до них почнуть ходити люди зі своїми реальними проблемами, тож глобальні гасла про контрактну армію або пенсії їм доведеться лишити до наступної виборчої кампанії. Саме такий коментар щодо підсумків виборів дав один з відомих політологів України. І це дуже точна характеристика того, які результати матиме місто Олександрія після підведення підсумків виборчої кампанії.

Перше, що спочатку видається дивним: майже однакова кількість голосів за партію влади на рівні президента і парламенту і за партію влади на місцевому рівні: «Солідарність» і «Опозиційний блок» відповідно. Однак насправді це показник того, що вища влада має значну довіру олександрійців, проте не безмежну і олександрійці вимагають змін. Саме тому чимало олександрійців проголосувало за «Опоблок», намагаючись вказати на те, що люди на високих державних посадах повинні звернути увагу на щоденні турботи громадян. Такий рівний розподіл голосів з різницею в межах менше 1% між двома явними лідерами міських виборчих перегонів: «БПП «Солідарність» та «Опозиційного блоку» – з одного боку дивує, а з іншого вказує на серйозні зміни світогляду олександрійців.

Згадаємо, що наше місто завжди входило у так званий «червоний пояс», а потім у лінію зіткнення проукраїнської та проросійської орієнтації суспільства, адже в Олександрії на минулих виборах місцевої влади регіонали набирали до 60% голосів. Зрозуміло, що був і тиск, і адмінресурс. Але ж багато олександрійців дійсно свідомо голосували виключно за Партію Регіонів. Сьогодні екс-регіонали, що згуртувались під новим партійним брендом «Опозиційний блок», не можуть вже вільно почувати себе, адже не отримали перемогу на виборах в міськраду. Що в такому разі робити меру Степану Цапюку, який фактично є їх лідером, хоча пішов на вибори самовисуванцем і знову отримав перемогу? Звісно, його першочергове завдання – спробувати зібрати нову промерську більшість. Без цього йому буде дуже складно управляти досить різноманітним міським парламентом. Тому не виключено, що вже сьогодні, коли виходить у світ газета, йдуть активні пошуки компромісу і створюється нова більшість.

З іншого боку Степан Цапюк завжди грав саме на себе і завжди підкреслював власні лідерські рішення. Команда, існування якої завжди ставилось під сумнів, постійно залишалась у його тіні і тому відрив С. Цапюка від найближчого конкурента на 10-15% по різним округам може бути «Пірровою» перемогою, тобто перемогою, рівнозначною поразці.

Зрештою ситуація в Олександрійській міській раді сьогодні нагадує ту, яка була у 2006 році за часів мерства Олексія Скічка. Тоді меру було дуже складно збалансувати інтереси різних партій, що мали «контрольний пакет» депутатських голосів. Саме тоді довелось змінювати не один раз склад виконкому і конфігурацію більшості. Не секрет, що тоді навіть і думок не було створювати «монолітний» виконком чи промерську більшість, як кажуть з «запасом». Таким чином вдавалось зупинити тотальний тиск грошей і корупціонерів на владу. Конкуренція змушувала політиків діяти обережно та озираючись на можливі наслідки.

Не виключено, що і тепер доведеться робити щось схоже. І ще одне важливе зауваження – відтепер немає однієї тотальної партії влади, а є коаліція різних людей, що можуть діяти як незалежні один від одного гравці. Тобто монопольна сила провладної системи зламана. Принаймні поки що.

Ще один важливий результат виборів. Якщо дійсно копія парламентської коаліції буде повторюватись на рівні міської влади, тоді у нової коаліції з «Солідарності», «Батьківщини», «Самопомочі» і «Укропу» є всі шанси на власний розсуд вимагати сформувати виконком і ухвалювати інші рішення. Посада секретаря міської ради взагалі стане ключовою – адже це потенційно тимчасово виконуючий обов’язки мера в разі гострого конфлікту між новою більшістю і мером, який відтепер ототожнюється з меншістю. Якщо конфлікт дійсно зайде за межі розумного і Степан Цапюк не буде прислухатись до більшості депутатів, він може опинитись у замкненому колі і депутати можуть позбавити його посади двома третинами голосів. Це все теорія і навряд чи на такий конфлікт піде як одна, так і інша сторона, проте хто може спрогнозувати досить емоційні вислови і дії одіозної фаворитки олександрійського мера Людмили Давиденко, яка не бажає, звісно, втратити свого впливу на міську владу і з суто особистісних мотивів може не забажати домовлятися та підбурюватиме до цього С. Цапюка.

Власне кажучи, сьогодні в разі того, що мер пропонуватиме власні кандидатури на посаду заступників та на посаду членів виконкому, а депутати бажатимуть бачити інші – станеться відвертий конфлікт. Перевагу матимуть депутати міськради, які мають право виносити остаточне рішення. Врешті, якщо мер і депутати не дійдуть спільної домовленості, тоді депутатський корпус матиме право вносити власні пропозиції і голосувати за них. Власне, майже так і сталось в сусідньому Кіровограді. Мер за цих обставин був фактично людиною без влади, але з номінально високою посадою. До речі, тоді йому не доведеться пояснювати своїм прихильникам, чому депутати проголосували саме за таку пропозицію, а не за іншу, бо тоді він формально до цього не матиме відношення. Тож конфлікт, що закладено сьогодні початково у відносини між мером та депутатами матиме, імовірно, навіть дивні форми. В той же час поєднання чи утримання від голосування за, наприклад, заступників мера, які будуть від «Опозиційного блоку», є фактично блокуванням на рівні міської ради тих, хто захищав свободу і незалежність країни із відвертими ворогами державності. Таке підґрунтя довго не витримає і матиме руйнівні наслідки, адже це буде фактично обмін життя героїв боротьби за незалежність країни та мир на нашій землі на «жирні» посади в міськраді.

Несподіванка партії з назвою «Укроп» з іншого боку цілком свідомо показує, що партія набрала в місті свої голоси в основному через вплив зовнішньої та телевізійної реклами на центральних ЗМІ, але не потрібно знімати з рахунків і певні патріотичні настрої городян. Звісно, «укропівцям» доведеться досить серйозно працювати, щоб засвоїти непросту азбуку основ роботи місцевого самоврядування. Проте чому б, зрештою, їм цього не зробити?

А от показник партії з демократичного табору «Сила людей» у підсумку в межах майже 9% голосів виборців міста і як максимум з 3 депутатами в міській раді – це певний провал. Що вплинуло на це – чи невдалий вибір лідера місцевої організації в особі Володимира Дожджаника, якого асоціюють за прямим зв’язком зі Степаном Цапюком і його екс-регіонівским оточенням та їх спільними маніпуляціями щодо комунального майна? Можливо ж і те, що проекти В. Дожджаника є елементарними спробами копіювання інших за принципом «папуги», а тому просто невдалими? Згадаємо, як сподівались отримати і В. Дожджаник, і його помічники заледве не перемогу на парламентських виборах, а у підсумку – нищівну поразку. І тепер – сама рання в місті масована рекламна кампанія, зовнішня реклама, білборди і сітілайти, листівки всіх видів і кольорів. І все це знову з такою ж його нищівною поразкою у мерських перегонах та представництвом в міській раді лише декількох голосів, які нічого всерйоз не вирішують? Проте не треба скидати з рахунків здатність В. Дожджаника пристосовуватись до ситуації і «перефарбовуватись». Враховуючи це, не виключена можливість, що він зі своїми колегами-новообраними депутатами запропонує і свої голоси депутатській більшості нової міської ради, зрадивши своєму «авторитету» С. Цапюку.   

Досить несподіваним є високий показник міської «Самопомочі» – в межах 13%. Тим більше, що декілька невдалих акцій та не настільки високі рекламні витрати партії не давали таких надій.

А от хто дійсно сподівався на перемогу – так це протестна Радикальна партія. До речі, склад невеликої фракції чи групи радикалів буде просто унікальним для мера. Там і Олександр Ходак, і члени минулої команди С. Цапюка з екс-регіоналів Сергія Гриценка і Миколи Смакули, які відверто не завжди знаходили спільну мову з мером. Тим більше, що ці люди за словом у кишеню не полізуть і можуть досить чітко формулювати свої вимоги.

Цілком сподівався на перемогу в Олександрії і партійний проект Юлії Тимошенко – «Батьківщина». І зрештою партія отримала непоганий результат, хоча сподівалась на явно більший, про що напередодні виборів відверто заявляли її міські керівники.

Чи не найбільшою проблемою для місцевих виборів зразка 2015 року буде те, що декілька округів матимуть по два депутати, а один, можливо, навіть – три, а декілька округів – жодного. Здається це взагалі несправедливо, але якщо згадати логіку закону про місцеві вибори, то нічого неправильного не відбулось. Дійсно підрахунок голосів, встановлення квот і, зрештою, визначення конкретного кандидата, який стає депутатом, прямо не пов’язано з виборчим округом. Тож чим більше відсотків голосів набрав кандидат від партії та чим вище він виявився у внутрішньопартійному ранжуванні, тим більше у нього шансів стати депутатом. Але ж тепер виявляється, що якщо виборці округу віддавали свої голоси за різних кандидатів певних партій або партій, які не подолали 5% бар’єр, то вони просто розпорошили свої голоси і таким чином їх інтереси за великим рахунком ніхто не буде представляти. Така невідповідність політичної системи очікуванням виборців нині спровокує певне розчарування щодо результатів виборів, адже виборці шукатимуть у списках своїх депутатів, що стали переможців на округах. І не будуть їх знаходити, адже попри перемогу на окрузі вони до міської ради не потраплять. Що ж у такому випадку доведеться зробити? Звісно, партіям, що набрали більшість голосів, якимось чином опікувати і ці округи, не втрачати зв’язок з цими виборцями – жителями округу. До речі, 2 роки спливуть дуже швидко. І про це забувати не варто.

Є декілька зауважень щодо загальних результатів. Перше і найважливіше – виборці відверто шукають і голосують за тих, хто, можливо, і не має конкретних справ, але хто, на їх думку, має високий рівень довіри. Так, не без того, що голоси намагались збирати відвертим підкупом і навіть наливанням келихів горілки чи передачею грошей. Але це спрацьовувало як додатковий «аргумент». І до речі, правоохоронцям треба, звісно, миттєво реагувати на такі випадки. Адже це дає тоді змогу зупиняти такі процеси. І тут ні про яку політику мова не йде, а йдеться про звичайне шулерство.

Чималу долю перемоги у більшості тих, хто отримав підтримку виборців, зіграв принцип «тут живу чи працюю – тут і балотуюсь». Проте не завжди і навряд чи у більшості випадків. Тож дійсно виборці стали значно перебірливішими. І нині Олександрійська міська рада стане зовсім іншою та матиме внутрішню конкуренцію. А ще на неї чимало сподівань у всіх олександрійців.

Віктор Голобородько