«Авторитарний» мер, який безсилий перед законом, але прямує до власного обожнювання

Олександрійський міський голова Степан Цапюк, схоже, ввійшов у стан апофеозу. До речі, з грецької мови це слово перекладається, як обожнювання, і стосується саме тих часів, коли володарів не тільки перетворювали на керівників з безмежними правами на життя і смерть підлеглих, але й часів, коли авторитарних володарів перетворювали на живих богів. Так було вигідно і владі, і жерцям. Останні завдяки цьому вирішували чимало питань з фінансуванням храмів.

Статусність і реальність

Але до чого тут, спитаєте ви, паралелі з давньогрецькою історією і тим більше обожнюванням? А от виявляється, що не зникли з тих далеких часів чиновники, які інакше ніж «авторитарними» себе не вважають, а обожнювання керівника мусить бути, за їхньою думкою, чи не єдиною рисою характеру підлеглого. Мова саме про Олександрійського міського голову С. Цапюка, який своїми діями черговий раз підтверджує неповагу до закону, до рішень суду, до прав громадян.

Якби це не шкодило справі нормального управлінням містом, то нехай би і бавився «князьок» у власну вигадану «статусність». Але тут якраз все навпаки – відвертий цинізм і є перешкодою у збереженні миру та спокою в міській громаді, а програні суди доводять одне – мер не в змозі захистити ні себе, ні своїх підлеглих від небезпечних ілюзій, завдяки яким вони можуть стати фігурантами зовсім не примарних, а реальних справ, які доведеться розслідувати правоохоронцям.

 Акредитація це як…

Одним з поширених у Степана Цапюка марень є, наприклад, бажання самостійно акредитувати журналістів. При цьому ті, хто працює у ЗМІ, на думку мера, мусять ледве не все своє приватне життя, як і комерційну інформацію про підприємство, на якому вони працюють, витягти і віддати йому в руки.

Насправді, журналісти, як, до речі, будь-які інші громадяни України, можуть без отримання будь-якої акредитації спокійнісінько приходити на офіційні заходи – сесії міської ради, засідання виконавчого комітету, і так далі, і тому подібне.

В той же час акредитація потрібна для того, щоб допомогти журналісту потрапити на ці заходи, побачити і почути те, про що там говорять, і зробити власні висновки, розповісти про подію читачам чи глядачам. Але олександрійський мер затято вірить у зворотне. Адже за текстом документу, який склала Олександрійська міська рада у вигляді положення про акредитацію журналістів, зазначено, що журналісти мусять  оприлюднити власні персональні данні, які до акредитації, тобто допомоги у висвітленні діяльності влади, не мають жодного відношення.

Про протиправність цих вимог міської влади Олександрії говорить і суд в своїх рішеннях, і прокуратура у перевірках, а не тільки журналісти і громадськість.

Закон є закон

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду скасувала цілі розділи затвердженого міською радою згадуваного нами Положення. Скасовано і довжелезний пункт 2 розділу Положення, в частині зазначення у заяві про акредитацію відомостей про засновників ЗМІ, номерів телефонів головного редактора (директора) ЗМІ, даних про освіту (назва навчального закладу та спеціальність), стажу роботи в ЗМІ, номеру мобільного телефону, необхідності додавання копії статуту ЗМІ тощо. В судовому рішенні говориться і про те, що протиправними та незаконними є і інші пункти горезвісного Положення про акредитацію журналістів, народженого  олександрійською владою.

Суд виніс ухвалу ще 2 липня 2014 року. Однак міська влада до цих пір вважає скасовані судом рішення про акредитацію журналістів… чинними. Про це повідомив секретар Олександрійської міської ради Геннадій Лоцман, за інформацією якого «міською радою не приймалось рішення про скасування будь-яких рішень виконкому та міської ради щодо акредитації журналістів, кореспондентів та засобів масової інформації при Олександрійській міській раді».

До речі, Геннадій Лоцман нещодавно підтверджував свою «статусність» серед ворогів преси і захисту незалежності тим, що намагався всіма силами не реєструвати проект рішення міської ради про визнання помилковим горезвісного звернення деяких міських депутатів до Януковича.

Протиправний мер і влада, що зачаїлась

Стаття Регламенту міської ради, яка частково дублює всі згадувані «драконівські» заходи до журналістів, теж, виявляється, є чинною в Олександрії. До речі, хто автор всієї цієї дурні з акредитацією? А виявляється, що вносив проект рішення по журналістам особисто міський голова Степан Цапюк. Нагадаємо, суд чітко визначив, що чимало позицій рішення є протиправними і незаконними і підлягають скасуванню.

А тепер увага – «вищий» пілотаж чиновницьких викрутасів: «Станом на 17.01.2015 року засоби масової інформації не подавали заявки на акредитацію при Олександрійській міській раді на 2015 рік». Абсурдність, до речі, усього цього в тому, що насправді офіційно ніхто про проведення акредитації і не повідомляв. Принаймні таких публікацій знайти не вдалось.

Гірше ж те, що мабуть місцеві журналісти навіть вже і не хочуть спілкуватись з міською владою, тому і подавати документи не поспішають. Влада тихенько сидить собі і визирає у віконечко – а може ніхто і не прийде на сесію чи виконком і не проконтролює, не буде дізнаватись, куди витрачають гроші, як використовують комунальне майно? Рай для влади!

Повний апофеоз

І про повний апофеоз. Спочатку цитата, що більше схожа на діалог мера з ідеальним, мабуть, з точки зору «акредитатора» ЗМІ, журналіста. Насправді це фрагмент останнього інтерв’ю зі Степаном Цапюком у комунальному виданні:

– Степане Кириловичу, як би ви самі охарактеризували свій стиль управління містом, адже ви чиновник зі стажем?

– Більше авторитарний…

На цьому можна поставити крапку. Адже якщо міський голова не розуміє елементарних речей і ототожнює займану ним посаду з місцем, де у демократичній країні можна управляти авторитарно, тоді він і дійсно є прихильником минулої влади, і отриманий ним декілька років тому антититул «Ворога преси» від Національної Спілки журналістів України підтверджено остаточно. Як, до речі, і позицію НСЖУ про неможливість перешкоджання діяльності журналістів шляхом обмежень у вигляді олександрійського варіанту акредитації журналістів.

Незрозумілим зараз залишається те, чому прокуратура не вимагає відновити законність, на відновлення якої було витрачено і час, і зусилля, і державні кошти, в т.ч. самою прокуратурою? Може, наша стаття стане нагадуванням про те, що права журналістів в Олександрії треба відновити?

Одне тільки жаль, що далеко не всі журналісти міста вірили у перемогу над владою і озиралися на мера та його кліку, для якої найкращим варіантом є повна відсутність журналістів в місті, як лояльних так і з критичними поглядами. Адже тоді влада спокійно може розкрадати гроші та майно громади. Чи не тому міська влада і діяла так відверто незаконно?

Тож настав час схаменутися і перестати тремтіти перед тим, хто знищує свободу слова і явно натякає на те, що справжня, критична журналістика йому не до душі.