Успішні олександрійки у «чоловічих» видах спорту

Троє успішних олександрійських спортсменок щодня руйнують стереотип, що існує поділ на жіночі та чоловічі види спорту. Вони свідомо обрали рукопашний бій, карате кіокушинкай та силові види спорту, наполегливо тренуються у залах, беруть активну участь у чемпіонатах та здобувають призові місця. Але чи все так легко? Яка ціна виснажливих тренувань і гірких поразок на чемпіонатах? Та чи почувають вони себе «білими» воронами серед хлопців і чоловіків, з якими тренуються? Про все це ми запитали їх у інтерв’ю.

Карате кіокушинкай

21- річна Світлана Лагно – 16 разова чемпіонка України, 3 разова чемпіонка Європи, майстер спорту України з карате. І це не всі досягнення олександрійської каратистки. Сьогодні Світлана навчається на 4 курсі в Миколаївському національному університеті ім. В.С.Сухомлинського на факультеті педагогіки та психології. І разом з навчанням вона поєднує роботу тренера з карате.

– Світлано, скільки вам було років, коли ви почали займатися спортом?

– Спорт завжди був у моєму житті, я була дуже активною з дитинства. А ось саме карате я почала займатися з 10 років і займаюсь до тепер. У клуб кіокушинкай карате «Спарта-17» я записалась сама, батькам все розповіла тільки після першого тренування. Вони не стали забороняти ходити на тренування, мабуть, думали, що я сама покину, бо це не жіночий вид спорту. Та зараз у нас це вже майже сімейний спорт, бо моя молодша сестра також займається карате.

– Ви сказали, що батьки, мабуть, думали, що ви покинете карате, бо це не жіночий вид спорту. Часто чули від них та від знайомих нарікання, що дівчині не варто вчитися битись?

– Так, чула все. Особливо від бабусь, коли вони бачили мої синці та збиті кулаки, але я завжди відчуваю підтримку від них. Зараз вся рідня вболіває за мене, коли я на серйозних змаганнях, телефонують, підтримують, вітають з перемогами. Якщо так і говорять, «ти станеш схожа на хлопця і жоден з чоловіків не захоче з тобою бути, бо буде боятися, що ти будеш його бити», то тільки жартуючи, тому що, не дивлячись на те, що в мене десь трохи войовничий характер, і я можу зараз за себе постояти, я завжди залишаюсь жіночною і намагаюсь вирішувати свої проблеми діалогом.

– Світлано, ви розділяєте спорт на чоловічий і жіночий?

– Особисто я не розділяю. Кожен має право на те, щоб займатися тим видом спорту, який йому подобається, і не варто звертати увагу на те, що думають інші.

– Чи багато сьогодні дівчат займається кіокушинкай карате у клубі «Спарта-17»?

– Звісно, що в карате більше хлопців, але в нашому клубі «Спарта-17» є дуже багато дівчат, близько 40% від загальної кількості. Наш клуб один з найбільших в Україні по кількості дівчат. Кожного року в місті Ірпінь перед 8 березня проводять змагання серед дівочих команд, і ми 5 років поспіль перемагаємо.

– Які ваші найвагоміші досягнення у карате за весь час спортивної кар’єри?

– Я 16-тиразова чемпіонка України, 3-разова чемпіонка Європи, майстер спорту України, володарка 1-Дан (чорний пояс), багаторазова чемпіонка і призерка міжнародних змагань з карате, володарка кубку Кавказу 2016 року, бронзова призерка кубку Європи серед жінок 2015 року. Я 4 роки поспіль була у складі молодіжної збірної команди України. У цьому році стала срібною призеркою чемпіонату Європи в Болгарії. У 2015 році була визнана спортсменкою року Кіровоградської області, у 2012 році отримала нагороду «Олександрієць року».

– У вас так багато досягнень, але все ж не кожен чемпіонат завершувався перемогою. Чи були моменти, коли хотілося залишити спорт і тренування?

– Мої близькі люди не дають мені опускати руки, коли бувають такі моменти, але я сама беру маленькі паузи після важких змагань, щоб зібратися з думками, відпочити. Під час підготовки до чемпіонатів, а також під час змагань моєю головною підтримкою залишається мій тренер Сергій Слинько. Тому йому напевно найважче, він завжди допомагає мені впоратися з переживаннями перед поєдинками, він перший, хто заспокоює мене після невдач, перший, хто вітає мене з перемогою. Я думаю, що йому навіть важче, ніж мені, тому всі мої перемоги – наша спільна робота.

– Як часто ви тренуєтесь, і що, окрім підготовки до чемпіонатів, дають вам тренування?

– Коли я готуюсь до змагань, то маю 2 тренування на день 6 днів на тиждень. Взагалі я вважаю, тренуватися потрібно для душі і тіла. Спорт виховує гарні риси характеру, вчить постійно працювати над собою, покращує самооцінку та робить людину впевненою у собі та у власних силах. Також регулярні тренування покращують самопочуття, зміцнюють здоров’я та підтримують тіло в гарній формі. Саме про цю користь я розповідаю на тренуваннях своїм юним підопічним. Я рада, що працюю тренером з карате і вже маю перших чемпіонів України.

Силові види спорту

18-річна Карина Шевченко рік займається силовими видами спорту, що активно розвиває громадська організація «Сильна Олександрійщина».

Карина навчається на 4-му курсі Олександрійського педагогічного коледжу ім. В.О. Сухомлинського і у майбутньому стане вчителем з фізичного виховання.

Карина Шевченко успішно виступає на чемпіонатах із силових видів спорту, завойовує медалі та піднімає вагу вдвічі більшу за вагу власного тіла.

– Карино, ваші рідні і друзі здивувалися, коли ви повідомили їм, що будете відвідувати тренування з силових видів спорту? Чи не говорили вони вам, що дівчині піднімати спортивні залізні снаряди не варто?

– Так, звичайно, були такі розмови на рахунок цього. Але ніхто мене не міг переконати в тому, щоб залишити тренування. Батьки зажди мені говорили, що це не моє, що краще б я пішла на якусь більш легку секцію,чи на гурток вишивання, щось більш дівоче, але я все одно стояла на своєму і продовжила займатись силовими видами спорту.

– Скільки жінок і чоловіків тренуються з вами в одній залі у силових видах спорту?

– Зазвичай на тренування приходить 6 жінок та 12 чоловіків, можна сказати, що ця кількість є стабільною на тренуванні, але буває, кількість спортсменів змінюється.

– Яких результатів ви досягли у силових видах спорту?

– Протягом мого перебування в організації «Сильна Олександрійщина» я брала участь у 4 чемпіонатах. У чемпіонаті України з армліфтингу я змагалась у двох дисциплінах: Rolling Thunder та Apollon’s Axle (читається, як Роллінг Тандер та Аполлон Аксель – прим. ред.), але, на жаль, призових місць не посіла, бо були більш досвідчені та сильні суперниці. Це був мій перший чемпіонат, попри поразку я стала більш впевненою у собі і поставила собі ціль – досягати нових вершин. Наступним був чемпіонат Кіровоградської області з багатоповторного жиму. На жаль, і на ньому я не здобула перемоги, але це був гарний досвід для мене. Далі вже був успішний для мене чемпіонат України з жиму лежачи та станової тяги. На цьому чемпіонаті я змагалася в найлегшій ваговій категорії спортсмена – до 44 кг. У дисципліні станова тяга я посіла перше місце з результатом підняття грифу вагою 90 кг. Тобто вага, яку я підняла, була вдвічі більшою за вагу мого тіла.

Також я добре виступила на чемпіонаті Кіровоградської області з армліфтингу. Я виступала у двох дисциплінах: Rolling Thunder та Apollon’s Axle у категорії юніорки. У дисципліні Apollon’s Axle я посіла перше місце, а у вправі Rolling Thunder я взяла срібло. Зараз у моїй спортивній скриньці знаходяться три медалі та три диплома, а також є посвідчення, яке підтверджує, що я є кандидатом в майстри спорту зі станової тяги.

– Після невдалих для вас чемпіонатів чи замислювались ви над тим, щоб залишити виснажливі тренування і більше не брати участь у змаганнях?

– Були такі випадки, що після невдалого чемпіонату чи тренування хотілось опустити руки, закинути все, але я цього не робила, а навпаки ще більш наполегливо та старанно готувалася до кожного чемпіонату.

Я не хочу і не буду покидати спорт ні в якому випадку. Можна сказати, що я цим живу, мені це дуже подобається, і я хочу цим займатись й надалі.

Рукопашний бій

17-річна Дарія Ярошевська досягла значних успіхів у рукопашному бої. Рукопашний бій – це один із найдавніших способів ведення бою. Особливість його в тому, що це бій між суперниками голіруч, лише з використанням можливостей власного тіла.

Не всі рідні підтримують Дарію у виборі цього виду спорту, але дівчина продовжує наполегливо йти до своєї мети – здобути золоті медалі та звання майстра спорту.

Дарія Ярошевська вже 4 роки відвідує військово-патріотичний спортивний клуб «Захист». У групі, в якій тренується Дарія, дівчат небагато, лише двоє – вона та її подруга Єлизавета.

– Дарія, коли спорт прийшов у ваше життя?

– В 8-9 років я почала займатися спортом, розпочала з гімнастики, потім займалась рукопашним боєм разом з волейболом та тенісом. Я сама хотіла займатися спортом, і мої рідні мене підтримували, але не завжди. Наприклад, вони були згодні з моїм рішенням відвідувати секції гімнастики та тенісу, а щодо рукопашного бою і волейболу у родичів були певні сумніви, адже є ризик на тренуваннях і змаганнях отримати травми і зашкодити здоров’ю. Але я все ж не жалкую про свої рішення стосовно вибору видів спорту.

– Ви відчували себе «білою» вороною у рукопашному бої, де більшість хлопців та чоловіків?

– Спочатку так, було незручно, але минуло кілька місяців, і мені стало набагато легше, я відчувала підтримку тренера. Тепер я спокійно займаюсь з хлопцями і не маю дискомфорту.

– Чи чули ви колись від родичів або знайомих, що рукопашний бій – це для хлопців, а дівчатам варто відвідувати танці чи гуртки з рукоділля?

– Так, звісно, неодноразово, мені це говорять не тільки рідні, а й незнайомі люди. Мої друзі вже звикли, що я займаюсь цим спортом, рідні також, але не всі. Мама та бабуся не розділяють зі мною захоплення цим видом спорту, кожен раз, коли я виїжджаю на змагання, то чую: «Ти дівчинка, навіщо тобі це, я за тебе хвилююсь, піди краще на танці, або ходи тільки на свій волейбол». Але я щоразу їх переконую, що рукопашний бій мені подобається, і він потрібен, адже я навчилася, як захистити себе.

– Які ваші здобутки у спортивній кар’єрі?

– Нині я маю 7 медалей, 12 дипломів, 1 розряд з рукопашного бою та волейболу. У минулому році могла здобути кандидата у майстри спорту з рукопашного бою на чемпіонаті світу, але програла і посіла 2 місце. Буду намагатися це реалізувати в цьому році на чемпіонаті України.

– Ставлення ваших рідних до рукопашного бою змінилося після того, як ви стали успішною спортсменкою і завоювали чимало нагород?

– Змінилась тільки мамина думка, бабусина – ні. Це сталося, коли я на перших своїх змаганнях, це був Відкритий чемпіонат області з рукопашного бою, перемогла і посіла перше місце. Та все ж мама й досі не може дивитися сам хід бою з моєю участю.

– Особисто ви, як спортсменка, розділяєте спорт на чоловічий і жіночий?

– Скоріше не розділяю, бо вважаю, що зараз у будь-якому виді спорту може займатися як дівчина, так і хлопець, і вони можуть на рівних досягати спортивних успіхів.

– Як часто ви тренуєтесь, і що дає вам спорт?

– Кожного дня, крім неділі, у мене тренування з рукопашного бою та волейболу. Спорт виховує в мені наполегливість, витримку, впевненість у собі та бажання досягати успіху.

– Були такі моменти, коли хотілося покинути тренування і взагалі відпочити від спорту?

– Я покинула рукопашній бій в 10 років, причиною було потрапляння у лікарню. Лікарі заборонили займатися спортом, але через кілька років я повернулася у спорт. Зараз не думаю покидати рукопашний бій, бо хочу вдосконалювати набуті навички та перемагати на змаганнях.

– Які у вас плани на майбутнє, і чи входить у них спорту?

– Зараз я навчаюся на другому курсі Олександрійського державного політехнічного коледжу за спеціальністю математик-програміст. Після закінчення коледжу планую переїхати в інше місто чи країну та далі продовжити навчання. А щодо спорту, то я його не залишу.

Катерина Карпенко