«Я не знаю – діти мене навчають, чи я їх, але нам класно навчатися разом!»: Юлія Янкевич про свою групу з бебі-фітнесу

Навчає малечу за цією програмою  олександрійка Юлія Янкевич, яка є також тренером місцевого спортивного клубу «SportMax». Юлія має освіту практичного психолога, яку здобула у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова. За освітою зараз працює у дитячому садочку № 16. Детально про те, як молодий успішний тренер вирішила створити бебі-фітнес в Олександрії та чим займаються маленькі олександрійці на цих заняттях, розказала Юлія Янкевич.

– У нашому місті бебі-фітнес це щось нове.  Як виникла ідея створити таку групу для малечі?

– Програму бебі-фітнесу я створила не сама. Була в Києві на курсах, і не на одних, отримала не один сертифікат з цього приводу. А розпочалося все дуже банально – моя маленька донька доросла до трирічного віку, і я шукала організацію, яка б займалася такими маленькими дітьми і розвивала б не тільки якийсь фізичний потенціал, а й вчила дитину спілкуватись, бути активною, комунікативною, веселою, не боятися ні дорослих, ні однолітків. Такої організації не знайшлось, тому довелось створити її самостійно.

– Яку підготовку проходять діти на заняттях з бебі-фітнесу і де в майбутньому вони зможуть застосувати ці знання?

– Це можуть бути бойові мистецтва,  спорт, танцювальні гуртки, а також організації, які займаються спортивною гімнастикою чи художньою гімнастикою для діток, тому що база у бебі-фітнесі, це вправи, які забезпечують повноцінний гармонійний фізичний, а також духовний розвиток людини.

– У якій формі проводяться заняття та які навички здобувають діти? 

– Дуже класно працюють у програмі бебі-фітнесу такі напрямки, як розвиток комунікативної сфери, розвиток соціальної сфери. За освітою я практичний психолог, тому знаю, як це зробити вигідно для тренера і цікаво для дітей. Ми з ними граємося, в наших заняттях немає нічого складного. Кожне заняття – це перелік певних ігор, які забезпечують методичну складову, тобто це ті навчальні матеріали, які я хочу вкласти в голівки, ручки, ніжки моїх дітей. А по суті для дітей це ось така весела програма, веселий час для спілкування зі своїми друзями. Вони знайомляться не тільки з бойовими мистецтвами, а граються та вивчають різні види спорту. Взагалі у цій групі контактної роботи немає, тому не треба боятися. Дітки дуже маленькі, і я розумію, що роблю, тому вони знайомляться із футболом, баскетболом. Це групові ігри, індивідуальна робота, вміння керувати колективом в ось такому маленькому віці, вміння працювати в парі, вміння знаходити пару не тільки з тим, з ким ти товаришуєш вдома, а й з іншими дітьми – подобаються вони тобі, чи ні. Ми вчимося спілкуватися і сприймати один одного такими, які ми є. Тому весело і мені, і їм.

– Дітки якого віку можуть займатися бебі-фітнесом?

– Беру діток, починаючи з 3,5 років, але дуже часто батьки просяться ще раніше. Я б взяла мабуть всіх дітей, тому що дуже люблю з ними працювати, навіть більше, ніж з дорослими. З ними фізично важко, але емоційно це така собі батарея на цілий тиждень! З ними один раз попрацюєш – і гарний настрій на цілий день забезпечений. Але для дітей, молодших 3,5 років, просто немає можливості забезпечувати методичну складову заняття. Діти ще не розвинені координаційно настільки, щоб виконувати складні вправи, які складаються з багатьох елементів, тому це просто недоцільно. Звичайно, є спеціальні програми, які розраховані на дітей і меншого дошкільного віку – це 2-3 рочки, тобто ясельна та молодша група, але для таких дітей повинні бути організовані спеціальні умови, і найчастіше ця робота у великих містах забезпечується разом з батьками, тому що емоційно дітки ще нестабільні і їм дуже важко сприймати такий матеріал. 

– Скільки триває одне заняття і що за цей час ви встигаєте зробити?

– Для дітей такого віку доцільно проводити заняття 15-20 хвилин, але за 15 хвилин ми не встигаємо награтися, наспілкуватися. Тому ми трішечки збільшили тривалість і граємося 45 хвилин. Цього часу більш ніж достатньо для того, щоб я могла з ними вивчити той матеріал, який запланувала. А плануємо ми перспективно, час від часу повторюємо, тому що дітки ще маленькі і постійно потрібно повертатися до попереднього матеріалу. Часу вистачає вдосталь, щоб настрибатися, погратися з різним спортивним інвентарем. Для кожного виду вправ ми придумуємо якісь назви, діти виконують різні рухи, імітуючи тварин і людей різних професій. Тому в кожну гру, яка має на своїй меті розвиток якоїсь фізичної якості, я вкладаю ще й соціальну сферу, її розвиток, знайомство з навколишнім середовищем і т.д. Робота непроста, але якщо підходити до неї з креативом, то виходить дуже весело. Часто діти самі  вигадують нові ігри. Я собі щось напланую, вигадаю перелік тварин, яких ми маємо імітувати, а вони придумують щось інше або зовсім відмінне виконання цієї вправи. І я так собі думаю – вони краще придумали, ніж я. Тобто, можна сказати, це таке автодидактичне навчання. Я навіть не знаю – діти мене навчають, чи я їх, але нам класно навчатися разом.

– Чи є в вашій групі бебі-фітнесу особливі дітки?

– Так. Є в моїх групах (і не тільки бебі-фітнесу) діти з особливими освітніми потребами. Це мабуть такий місточок між моєю першою роботою практичного психолога і одним з видів фізичної реабілітації для таких дітей. Все з’явилося саме по собі. Батьки приходили до мене, зверталися з такою пропозицією. Вони дуже довго не могли озвучити, що відбувається з їхньою дитиною, а потім, коли дитинку приводили, я просто розуміла, що це особлива дитина. Навіть якщо у неї є певні фізичні вади, вони зовсім не заважають дитині  бути такою ж веселою, як і всі інші малята, і в неї є можливість виконувати усі вправи на тому рівні, на якому дозволяє їй тіло та розумовий розвиток. Крім того, в мене є дівчата-помічниці – це тютори, які забезпечують готовність дитини до завдань, адаптують кожне завдання до того розуміння, яке має дитина. 

– Зараз ви працюєте вже не з першою групою бебі-фітнесу. Чим займаються зараз ваші маленькі випускники? 

– Це вже третій набір дітей, з якими я працюю у програмі бебі-фітнесу. Вже є певні результати тих діток, які випустилися два роки тому. Вони частково перейшли в мою організацію, яка займається бойовими мистецтвами, а частина дітей пішла в танцювальні гуртки, у художню гімнастику. У нас маленьке місто і є можливість спілкуватися з батьками, які вже не працюють в моїй організації, але я думаю, що вони із вдячністю згадують те, що було тут, тому що, найголовніше, діти виросли комунікабельними. Вони вміють спілкуватися, і отримали знання і навички які необхідні для гармонійного  розвитку.