Iсторiя

на попередню сторiнку

«Серед голубів, бур’янів і курей...»

«Серед голубів, бур’янів і курей...»

Трапляються іноді просто фантастичні знахідки. І трапляються вони, як правило, завжди своєчасно. Такі собі — невипадкові випадковості.

“Як жаль, що Джек Лондон не був знайомий з моїм батьком — Кіндратом Малошийченком”. Так написав у своїй біографії один з найвидатніших олександрійців — Леонід Чернов (Малошийченко).

При всій яскравості його мови і особистості, при всіх сюжетних сюрпризах його життя — ой, як непросто зрозуміти, що саме він мав на увазі. Бо спогадів та документальних свідчень як про Леоніда, так і про його сімейне коло залишилося дуже мало.

“Від діда перебралися в нову хату на Березівці — велику і свіжу. Пекучий сонячний день. Мати з батьком перекидаються кавунами. Сонце, мати і батько регочуть. Я верещу і плаваю на хвилях невимовного блаженства.”*

Бачите, не посміхаються, не сміються — регочуть. Не тільки батько й матір, але й Сонце — регоче. І відчуваючи щастя дорослих — малий верещить. А поруч же немає ні моря, ні аквапарку, ні морозива, ні льоду, ні “Мохіто”. Тільки Олександрія, що “задрімала серед запеклих, одчайдушних, жагучих південноукраїнських степів.”

Звідкіля ж взялося таке стійке відчуття щастя, що і дорослим, вже побачивши моря, океани, тропічну Індію, Цейлон, Сомалі, Єгипет — Малошийченко згадує як вершину блаженства саме олександрійське дворище, і себе в ньому, “серед голубів, бур’янів і курей”?

Може все це — тільки художні образи? Може все придумано пізніше, а насправді жили вони зовсім не так? Відповіді на ці питання дає  нещодавно знайдений документ. Від дозволяє зазирнути у домашні “секрети” родини Малошийченків.

***

Колектив галереї “Vashart” вже другий рік веде відновлювальні роботи в одному з приміщень колишньої “пуговичної фабрики”. Паралельно, для майбутньої музейної експозиції, поступово збираються різноманітні артефакти. Минулого тижня галерейщики придбали декілька документів початку ХХ століття. Серед них опинилася й копія документу про продаж будинку, власноручно засвідчена Кіндратом Малошийченком, батьком нашого легендарного земляка.

Навіть попередній аналіз віднайденого тексту дозволяє зробити цікаві висновки. Йдеться про менталітет, майновий стан, особливості домашнього господарства Малошийченків (братів Кіндрата і Миколи), а також про їхніх сусідів та й саму атмосферу повітового містечка. З дозволу колективу галереї “Vashart” наводимо текст цього унікального документу.

“Город Александрия. Июня девятого дня тысяча девятьсот одиннадцатого года. Мы нижеподписавшийся мещанин Кондрат Федосиевич Малошийченко как поверенный брата своего Николая Федосиевича Малошийченко — с одной стороны, а с другой — Канцелярский  Служитель Евсевий Семенович и жена его Фекла Евсевиевна Пиллецкие, заключили между собою  настоящее условие в следующем: 1/ Я, Кондрат Федосиевич Малошийченко, запродал Пиллецким, в общее их владение собственно вверителю моему  Николаю Федосиевичу Малошийченко  принадлежащий дом с флигелем и всеми службами и усадебным местом под ними, находящийся Херсонской губернии, в городе Александрия по Центральной улице за сумму ДВЕ ТЫСЯЧИ ВОСЕМЬСОТ рублей, включая  в эту сумму и числящийся на этом имуществе долг Александрийскому Городскому Общественному Банку переводимый на покупщиков.  2/ В задаток и в счет покупной суммы по этой запродаже получено от покупщиков Пиллецких сполна до подписания сего ВОСЕМЬСОТ рублей, а все остальные деньги Пиллецкие обязаны внести так: при совершении купчей одну тысячу рублей, а все остальные деньги, за вычетом долга банку по утверждении купчей крепости. 3/ Купчую крепость условились мы совершить на расходах покупщиков у Александрийского нотариуса Павлова не позже двадцатого августа сего года, а по обоюдному желанию и ранее этого срока. 4/ Продавец обязан заплатить все налоги и повинности по первое Января тысяча девятьсот одиннадцатого года.  5/ Все доходы с  имущества с первого Июля сего года принадлежат покупщику по день утверждения купчей крепости. 6/ Имеющийся при входе во двор с правой стороны курятник и с левой стороны ватерклозет продавец оставляет за собою. 7/ Я Малошийченко обязуюсь предоставить в распоряжение покупщиков безоплатно с 20 сего Июня по день утверждения купчей две комнаты с кухней в большом доме. и 8/ запродажняя эта должна быть выполнена в точности за нарушение—же ея в чем либо виновная сторона платит правой неустойки пятьсот рублей и запродажная эта уничтожается.»

  

Автентичність знайденого документу не викликає сумнівів. Про це свідчить стан самого паперу, і потертості на ньому, і тиснення у верхній частині аркуша, і колір вицвілих чорнил та особливості почерку, каліграфічні та стилістичні штампи ХІХ—ХХ століть.

Отже, малий Леонід до 1911 року мав в Олександрії не один “острів скарбів”. Крім батькової і дідової хати на Березівці, крім будинку діда—мірошника (по матері), він регулярно бував на вулиці Центральній, де жив рідний брат його батька — дядько Микола. При такій вдачі не міг не бувати. Бував до свого 13-ліття, до того, “коли батько вперше посадив мене на мотоцикл, відштовхнув і наказав: “Їдь”. З того часу і на все життя я закохався в мотоцикл.”

Дитинство Леоніда багате на переїзди і яскраві враження. Спочатку сім’я жила в Олександрії, разом з дідом. “Звертаючи погляд до блакитних берегів мого запашного дитинства, я бачу в рожевому мареві дідову хату, двір, порослий буйним бур’яном, дірявий позеленілий тин. Тут, серед голубів, бур’янів і курей я вперше пам’ятаю себе. (...) Знайдений документ уточнює олександрійські адреси Малошийченкової рідні, і відповідно Льончиних маршрутів.

За його власними спогадами, він грався не тільки з однолітками, а й зі старшими хлопцями. “Шура (гімназист, дядько, на чотири роки старший за мене, штукар і проводир в околишніх пущах) — це і є початок мого свідомого життя, мої перші неясні ліричні захоплення. (...) найбільше любив ганяти з Шурою на батьківських ковзанцях...” Це вже спогади про життя у Крилові (Новогеоргієвську).

Але вернемося на подвір’я рідного дядька, на Центральну вулицю Олександрії. Судячи з документу, дядько був небагатий, більш того, мав такі борги, що змушений був продати навіть хату.  Проте, незаперечно, був оригіналом! Чого вартий  тільки пункт шостий з нововідкритого документу.

“6/ Имеющийся при входе во двор с правой стороны курятник и с левой стороны ватерклозет продавец оставляет за собою.» Зайшов в центрі у колишній двір, зробив свої справи спокійно, сипнув зерна курям, глянув на квочок, зібрав у кошик з десяток яєць (можна і півника прихопити молоденького) — та й живи собі далі спокійно, з голоду і незручностей не помреш!

Центральна вулиця збереглася майже незайманою до нашого часу і носить ім’я Шевченка. Саме на ній було розташоване земство (нині будинок дитячої і юнацької творчості), і найвідоміша олександрійська типографія, і ... Статусна вулиця. І коло знайомств, яке відкривалося там, відкривало нові можливості. Номер дядькового будинку ще не встановлено, проте, не така вона довга, та вулиця, щоб не дружити там з усіма!

Саме на розі Центральної і Бульварної вулиці, у 1904 році батьки Дмитра Чижевського придбали і облаштували “по—своєму” житловий будинок. З садом, колодязем, полем для гри в крокет... Дмитрику було тоді близько 10 років. Льонці Малошийченку — п’ять. До 1911 року залишалося ще сім років. Тож перезнайомитися, нагулятися на вулиці з дітьми, і надружитися з ними ще й у гімназії було коли. А судячи зі стилю життя сім’ї Чижевських — вони не цуралися простолюду. Тож не відкидаємо можливості, що двоє видатних олександрійців могли бути знайомими ще з дитинства.

Малошийченко був талановитою дитиною. Мало того, що до семи  років  “мати навчила мене читати й писати, таблиці множення — і 1907 року я став учнем підготовчої кляси Олександрійської хлоп’ячої гімназії”. Задовго до Жоржа Філянського, з яким вони подружилися у гімназії, Леонід Малошийченко вже став Особистістю. І в колі тих, хто позитивно впливав на нього, хто підсунув йому книжку про пригоди Фрітьофа Нансена, з якою він засинав, хто зацікавив його власним ляльковим театром, без сумніву були його найближчі родичі.

І серед них — дивний дядько Микола, що тримав на Центральній вулиці власний курник і ватерклозет. Але не мав власної хати. Можливо й гроші на Льончин мотоцикл не “з неба впали” і з дому йому хтось втекти допоміг, і хтось допоміг закінчити гімназію в Кишиневі, після вигнання з гімназії Олександрійської...  Пошуки свідків, документів та спогадів про видатних людей нашого міста тривають і, сподіваюся, читачів ждуть нові захоплюючі відкриття.

Валерій Жванко

*Тут і далі “Автобіографія” з книжки Леонід Чернов—Малошийченко Л.К. Кобзар на мотоциклі: вірші, гуморески, оповідання, листи, спогади про письменника / Упоряд., передм. приміт. І.М.Задої.  — Одеса: Барбашин, 2005

Фото Леоніда Чернова – litmir.me

0    4809     06.07.2017


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!