Олександрійці-учасники параду перемоги 1945 року

До нас у редакцію надійшов лист від представника міської громадської організації «Союз захисників Вітчизни» А.Мовлява. Він розповідає про наших земляків-олександрійців, що брали участь у історичному Параді Перемоги на головній площі СРСР. Варто відзначити, що участь у цьому заході вважалась ледве не головною нагородою для солдатів та офіцерів Червоної армії, які нарешті мали надію розпочати мирне життя у своїй країні та повернутися до рідних домівок. Як склалось життя визволителів від нацистської окупації у наших замітках, написаних за інформацією дописувача. З семи земляків, які були учасниками того параду, разом з нами сьогодні тільки Іван Назарович Мажара, розповіддю про якого ми і почнемо нашу публікацію

Іван Назарович Мажара. Учасник Другої Світової війни, інвалід. Ветеран згадує, що той день, а парад відбувся 24 червня 1945 року, здався самим кращим, значимим днем у житті. Святковою та світлою здавалась і Красна площа. Рівними колонами йшли солдати та офіцери Карельського, Прибалтійського, Білоруського та чотирьох українських фронтів. «Як зараз пам’ятаю обличчя солдат і офіцерів, – у всіх світилась радість і святковий настрій. Гриміла мідь оркестрів, де грало 1400 музикантів. У цьому параді відчувалась сила і міць армії переможців. Коли розпочався парад, пішов дощ, але ніхто з учасників параду навіть і не думав вкритись від негоди. А ще дуже хотілось оглянутись. Щоб побачити як за останньою колоною нашого фронту йшли спеціально підібрані солдати, кремезні богатирі, які несли 200 знамен розгромлених нацистських дивізій, щоб кинути їх на площі до мавзолею. Наступного дня мені разом з іншими офіцерами та солдатами випала честь бути присутніми на святковому прийомі, де перший бокал ми підняли за перемогу! Пройшли роки, а я і зараз пам’ятаю ті незабутні дні бойової дружби своїх товаришів. Після демобілізації проживаю у місті Олександрії, працював на підприємствах міста. На заслужений відпочинок пішов з електромеханічного заводу». Сьогодні полковник Мажара є членом Олександрійської міської громадської організації «Союз захисників Вітчизни». Незабаром Івану Назаровичу виповниться дев’яносто років. Побажаємо йому міцного здоров’я, радості від дітей та онуків, а також мирного неба над головою.

Ілля Андрійович Голишев – визволитель Олександрії. Почав воювати з 27 червня 1941 року, а завершив – 9 травня 1945 року у Чехословаччині на посаді командира дивізіону. 

Батьківщина високо оцінила бойові заслуги артилериста та нагородила його двома орденами Червоного Прапора, Орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни, двома – Червоної зірки та багатьма медалями.

Іллі Андрійовичу випала честь брати участь у Параді Перемоги на Червоній площі.

Олексій Дмитрович Барвінський Герой Радянського Союзу. Він народився 4 квітня 1924 року у селі Замфірівці Олександрійського району. Юність Олексія пройшла у Харкові, де він закінчив 7 класів та артилерійську спецшколу. Згодом Олексій Барвінський закінчив Ленінградське артилерійське училище.

Іспит на зрілість артилерист складав у боях у Курську, першому та четвертому українських фронтах. Особливо відзначився лейтенант Барвінський під час форсування Дніпра в районі села Гребінки Київської області. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року Олексію Барвінському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Великий життєвий шлях пройшов Дмитро Олексійович Бєлолапотков. Виріс у селі. Працював головою сільської ради. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна пішов на захист батьківщини. Він пройшов з боями до Берліна і повернувся з Перемогою. Батьківщина нагородила його орденами Вітчизняної війни та Червоної Зірки, медалями. Після війни працював на Головківському вуглерозрізі. За вагомі трудові досягнення йому присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

Хоробрий воїн-зв’язківець Анатолій Анатолійович Терещенко особливо відзначився в бою під час заволодіння важливого опорного пункту противника. За це був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

Коли постало питання кого відрядити на Парад Перемоги – обрали стрункого зв’язківця Анатолія Терещенко.

Після війни Анатолій навчався у дніпропетровському гірничому інституті. Після закінчення якого був направлений в Олександрію на завод ПТО.

Андрій Михайлович Безпальченко у 1942 році був зарахований в 10-й учбовий артилерійський полк. В січні 1943 року достроково закінчив навчання та був направлений в 68 артилерійську дивізію. Пройшов з боями до Берліна. В 1949 році старшина Андрій Безпальченко продовжив службу в Олександрії, звідки демобілізувався.

Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, Червоної Зірки, багатьма медалями.

Микола Олександрович Король – старший лейтенант гвардії, командир розвідроти дивізії. За роки війни з глибокого тилу ворога привів 23 людини, що знали німецьку мову. Це була міцна, фізично здорова людина, яка в критичний момент самостійно приймає рішення, щоб виконати бойове завдання. Його нагороджено трьома орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Орденом Олександра Невського, Орденом Червоної Зірки, багатьма медалями.

Після війни Микола Король був заступником керуючого трестом «Олександріябуд».

А. Мовляв, член міської організації «Союз захисників Вітчизни»