Iсторiя

на попередню сторiнку

22 червня: продовження війни, початок агресії чи поділ світу

22 червня: продовження війни, початок агресії чи поділ світу

До чого готувались в СРСР?

22 червня почалась Велика Вітчизняна війна і вона була повною несподіванкою для Радянського Союзу. Саме тому були численні втрати і лише у 1942 році почався серйозний перелом у ході війни. Цей образ початку військових дій на території Радянського Союзу залишається поширеним стереотипом. Ідеологи дуже ретельно відділяли від цієї події поділ Польщі, переформатування територій на півдні України та фінську війну, сутичку Японії з СРСР на Халхин-Голі.

Цей міф розвінчується дуже просто - Радянський Союз імовірно теж готувався до агресії, причому її масштаби могли бути значно більшими, враховуючи колосальні ресурси СРСР та можливості мобілізації величезної ідеологізованої, налаштованої на перемогу, армії.

Складно навіть уявити наслідки такого повороту подій, але 1941 рік радянські люди зустрічали під гаслом «Збільшимо кількість республік у складі СРСР». Або ось які віршовані рядки писала офіційна газета вищих органів влади «Правда»:

«Наш каждый год – победа и борьба

За уголь, за размах металлургии!..

А может быть – к шестнадцати гербам

Еще гербы прибавятся другие…»

Даценко В.В. Щоб пам’ятали. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945). Історико-публіцистичний нарис, Кіровоград, Імекс-ЛТД, 2010, С. 18

Прикметно, що у випуску видання від 1 січня 1941 року, з’явився фотоколаж із озброєними солдатами, що виступали вперед на фоні земної кулі та тримали нагорі прапор із зображенням Сталіна. А поруч була замітка із назвою «В зимовому лагері», де детально пишуть про те, як тренуються червоноармійці, чому їх навчають і яку мету ставлять перед ними.

«Будут действовать и в отрыве от части... Пусть посидят в лесу, так сказать, сами по себе. Пищу извольте готовить в котелках, — да укрыто, умело, чтобы неприятельская разведка ни на залах, ни на дым, ни на огонек не набрела. А то и не поужинаешь... На лыжах будут ходить все, в том числе и южане...Втянемся немного, затем начнем двухстороннее занятие, — вот и узнают, что значат в бою хитрость, напор и внезапность...».

Недавно батальон был поднят по тревоге. Ему был задан маршрут на 25 километров — местами по лесу, по целине. Батальон был предупрежден, что возможны нападения противника и засады. Это было трудное и интересное занятие. Батальон двигался форсированно, огрызаясь от небольших групп, которые налетали с разных сторон, открывали огонь из автоматического оружия и быстро скрывались. Надо было уметь раскусить замысел налетчиков, их численность, чтобы какая-нибудь пара автоматчиков не «подпутала» и, допустим, не заставила бы развернуться для принятия боя с воображаемой ротой противника... Старые, условно-маневренные привычки искореняются. Часть выходит в поле ранним утром. Холодный серо-синий рассвет... В такое время, кстати, удобно совершать внезапные налеты на еще не совсем проснувшегося врага.

Сначала на укрепленную позицию противника, где были вырыты окопы полного профиля, поставлены проволочные заграждения и размещены стрелки с холостыми патронами, наступали молодые бойцы. Они действовали с рвением, по способности, лихо преодолели проволоку, прошумели «ура» и взяли позицию. Они уже ждали похвал. Их не последовало. Взамен этого на ту же укрепленную позицию на глазах молодых бойцов начали наступать младшие лейтенанты… Прорвавшись по ходам сообщений, все время держа связь, не сбиваясь в кучу, укрываясь, младшие лейтенанты усилили темп наступления. Слева их поддерживали ручные и станковые пулеметы, которые били со скрытых огневых точек. Противник понял, что дело — серьезное. В окопах завязался молчаливый бой накоротке. Этот тип боя надо изучать непрестанно. Здесь приходится пускать в ход то гранату, то автомат, то лопату, то нож... Здесь приходится хитрить, ползать, врываться в блиндажи, ДОТы, иногда имитировать одним—двумя бойцами целое соединение и все время помнить об одном: натиск, натиск и натиск!».

Вишневский Всеволод, В зимнем лагере, Правда, 1 січня, 1941, № 1

Цей текст є типовим для більшості видань радянської преси того часу і говорить про підготовку наступальних дій, а не оборонних. Тож наміри про імовірну агресію СРСР на територію не тільки підконтрольну Третьому Рейху, але й іншим державам є цілком імовірним, хоча здається більшості до цих пір фантастичним поворотом подій.

Повна несподіванка: 25 разів

У 1940 році виробництво боєприпасів у Німеччині та підконтрольних їй територіях знизилось до рівня 1939 року. Третій Рейх був не готовий до війни або міг лише блискавично захопити територію, бо ресурсів загарбника вистачило б на два місяці, зокрема палива для моторизованих підрозділів.

Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть. Том 2, глава 11-20/ Переклад з англійської Н.Пальцева, Н.Бочкарьової, Н.Казакової, В. Артемова, А.Фельдшерова, Русич, 1994, С.330

Напередодні війни про дату, час і навіть орієнтовну лінію фронту повідомляли десятки разів, зокрема український розвідник Микола Глущенко. Всього історики нарахували 25 попереджень про 22 червня як імовірну дату вторгнення військ вермахту та підконтрольних нацистам, військових підрозділів. У середині травня Микита Хрущов, тоді очільник партійної влади в Україні, отримав розгорнуту доповідь про приготування нацистської армії до агресії. Такі доповіді та попередження були численними і говорили про одне - угода про ненапад – фікція, яка використана нацистами для відновлення економіки та підготовки до нової війни, цього разу проти колишнього союзника.

Сергій Рябенко, Міф 12. Нацистська Німеччина напала на СРСР «віроломно, без оголошення війни», постійна адреса статті: http://www.ww2.memory.gov.ua/mif-12-natsystska-nimechchyna-napala-na-srsr-virolomno-bez-ogoloshennya-vijny/

Кількість солдат та офіцерів Червоної Армії у 1939-1941 роках збільшилась у 2,5 рази і була значно більшою ніж всі військові підрозділи Третього Рейху. СРСР мали найбільші у світі військово-повітряні сили. Військове виробництво зростало, війська та матеріальні ресурси передислокувались на західний напрямок, 100 000 людей працювало на будівництві фортифікаційних споруд. І ця вся сила виявилась нездатною знищити невеликі за кількістю і не завжди добре озброєні нацистські підрозділи, що перешли кордон СРСР 22 червня 1941 року.

Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть. Том 2, глава 11-20/ Переклад з англійської Н.Пальцева, Н.Бочкарьової, Н.Казакової, В. Артемова, А.Фельдшерова, Русич, 1994, С.341

Окупація за лічені дні

Але ще більшою несподіванкою для радянських людей є те, що окупація виявилась дуже швидкою. Буквально за декілька місяців нацистські війська окупували практично всю Україну. Місто Олександрія не було стратегічним пунктом окупантів. Танкові підрозділи моторизованої піхоти Клейста швидко просунулись з-під Умані, де одразу дві радянські армії опинились у оточенні та зрештою були знищені. Залізні корпуси окупантів не жалкували пального – вони мчали степовими просторами і за лічені дні підкорили собі тодішній Кіровоград і на хвилі блискавичної перемоги, де ще залишались окремі території опору «уманського котла», швидко просувались до Дніпра. Мотоциклетні та танкові підрозділи хотіли форсувати Дніпро за допомогою моста, який був біля Кременчука. Проте зробити це не встигли - його було знищено.

Мало відомо, але не Діброва, чиє ім’я закарбоване як організатора та провідника руху опору на Олександрійщині, був першим, хто почав протидіяти окупаційній владі. Керівником олександрійського підпілля був Олександр Кустов. У цей підпільний гурток входили Василь Пащенко, Свирид Шорох, Петро Колос, Федір Кокін, Микола Турик, Борис Гайчук, Катерина Даценко, Ірина Королус, Онуфрій Настусенко, Іван Сидоренко, Трохим Мороз. В селах Олександрійського району створено було (принаймні за звітністю), одинадцять підпільних груп, а також підпільні групи на всіх промислових підприємствах, в тому числі «Бурвугілля», залізничній станції міста. Всього кількість підпільників мало сягнути більше 80 чоловік.

Петренко Іван, Комуністичне підпілля Кіровоградщини на початку німецько-радянської війни/Між Дніпром і Бугом. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України, випуск VI, - Центрально-Українське видавництво, Кропивницький, С.179

Але вся ця розгорнута підпільна робота була зведена нанівець досить швидко – окупаційна влада за допомогою колоборантів та власних ресурсів придушила цей опір і змогла за досить короткий час встановити «новий порядок» на окупованій території. Спочатку  нова влада виявилась не гірше попередньої. Принаймні з перших місяців порядкування, адже головна вимога, яка ставилась до населення – працювати та не протидіяти державним інститутам Третього Рейху.

Саме тому, імовірно, лише після показових репресій та початку інтенсивної експлуатації, масових розстрілів, нацисти отримали гідну відсіч народу. 1943 року насильно накинута нацистська влада була переможена в місті. Проте почалась інша сторінка життя радянських людей.

Тепер ширити владу Сталіна вирішили за допомогою армії народа-переможця, який вистраждав мільйонними жертвами перемогу і намагався завершити війну швидше. Та далекосяжні плани сталінської держави змушували продовжити війну не тільки після розгрому рейху. Армія ще багато років майже у повному складі готувалась до наступних бойових дій, які ледве не почались, коли Берлін опинився у ізоляції і треба було вирішувати питання або нової війни, або встановлення світового порядку. Сталін не наважився відкрито піти у наступ і почати нове кровопролиття. Через багато років, вже у 21 столітті, російські ідеологи панування над усім світом зламали вибудувану мільйонами жертв післявоєнну архітектуру світу. Але історія говорить, що компроміс та мир буде встановлений. Але не виключено ціною ще багатьох жертв.

Віктор Голобородько,

член Національної спілки краєзнавців України

0    323     29.06.2017


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!