Iсторiя

на попередню сторiнку

Конференція про область, що зникає, і місто, що є рекордсменом по зміні назв

Конференція про область, що зникає, і місто, що є рекордсменом по зміні назв

Конференції для краєзнавців, особливо з міст, які не обтяжені університетами чи музеями де проводять наукові розробки, є найважливішими подіями. Бо саме тут можна побачити на відстані витягнутої руки науковців, колег, що саме зараз працюють на видноколі краєзнавчих дослідів і мають прямий доступ до джерел. Цінність таких зустрічей складно переоцінити. Скажу за своїм досвідом: якби не пряме спілкування на таких конференціях, то третя частина власної книги з історії міста формувалась довше і мала б значно гіршу якість. Саме тому традиційна «архівна» конференція, яка відбувається наприкінці осені у Державному архіві Кіровоградської області, стала знаковою подією. Цього разу – історичною. Для цього є причини.


Історична, об’єднавча, репрезентативна

Перша – конференція присвячена 80-річчю утворення Кіровоградської області. Завершується процес перейменування області. І незабаром, вислів «Кіровоградщина» стане історичною, а не реальною назвою краю. І саме тому, важливо зафіксувати найцікавіше із напрацювань істориків і краєзнавців, щодо цього, дещо еклектичного адміністративно-політичного утворення. За майже століття свого існування у нинішніх межах, Кіровоградщина стала не тільки синонімом «центрально-українського краю», але й несе в собі певний набір ментальних ознак.

Друга важлива особливість конференції – вона об’єднала в собі не тільки традиційних учасників краєзнавчого руху, що гуртуються навколо педагогічного університету, де є чимало талановитих істориків і географів, а також музейників, архівістів, дослідників з регіонів. Цього року вперше долучились і наукові сили Центральноукраїнського національного технічного університету.

Є і третя особливість конференції, яка відрізняє її від попередніх. На мою думку, вона стала реально найбільшою та найрепрезентативнішим «консиліумом» істориків та краєзнавців Кіровоградщини. Заявили про участь біля 40 учасників. Виступили із промовами – трохи менше двадцяти. І це не весь потенціал, бо часу для повномасштабного представлення і обговорення банально не вистачало. Варто лише згадати філософську іронію Віктора Білоуса, організаторську мудрість Олега Бабенка, унікальні дослідження Марини Долгіх, полеміку Олександра Чорного і Юрія Митрофаненка, премудрості географічного краєзнавства Анатолія Кривульченка і щемливу тему усної історії Голодомору від Світлани Проскурової. Та детальніше про перебіг конференції.


Шукаємо цікаве і нове

Унікальною для олександрійців є доповідь Юрія Митрофаненка – про єлисаветградських рятівників під час григор’євського погрому. Тема української революції у нашому краї взагалі маловивчена і до дотепер рясніє «білими плямами» серед яких і об’єктивна, з усіма позитивними і негативними сторонами, оцінка діяльності повстанського ватажка який намагався з Олександрії зробити столицю своєї квазі-республіки. Опонент пана Юрія у питанні найменування обласного центру – Олександр Чорний – відтворив прикметну хроніку перейменування Єлисаветграду у Зинов’євськ. Він розповів про невідомий факт стимулювання створення першої із серії кон’юнктурно-партократичних назв Кропивницького партійними номенклатурниками, що прикривались «простим народом».

Про трагічну долю тих, хто створював більшовицьку владу і сам потрапляв під дію молоха цієї ідеології, про перші роки утвердження більшовиків у краї та застосовувані при цьому методи, мав доповідь Віктор Сергеєв із Світловодчини. Він дав штрихи до змалювання повсякденного життя «нової влади» у Кременчуцькій губернії, куди включали свого часу і Олександрію.

Ретельний виклад фактів про заснування і перші роки життя фортеці Святої Єлисавети запропонував відомий краєзнавець Костянтин Шляховий. Межі дослідження – перші, «темні», системно не досліджені часи появи цього імперського форпосту краю – 1751-1754 роки.

Цікаву інформацію про особливості розбудови інфраструктури обласного центру у другій половині XIX століття надав Артем Безшкуренко. Реалізацію більшовицької ідеології у часи Голодомору на прикладі усної історії позначила Світлана Проскурова. Про те як створювався та трансформувався Маловисківський район розповів місцевий дослідник Борис Шевченко.

Представником технічного університету на конференції став Ігор Скловський з доповіддю про громадську надійність захисту гідності людини у Кіровоградщині.

Своєрідним відкриттям для автора рядків стала доповідь Олега Юрченка про талановитого художника часів соцреалізму Володимира Федорова. Він романтично, але дуже талановито зображав Кіровоградщину у своїх творах, зокрема має чимало робіт, присвячених краєвидам Олександрії.

Позитивну оцінку традиціям виховання хліборобської зміни відомим аграрником Олександром Гіталовим дала Надія Калініченко, а про войнівського Героя соціалістичної праці Луку Дубового – його прямий нащадок – Лариса Філоретова.

Для тих, хто хоче заглибитись у географічне краєзнавство варто було послухати про структуру, напрями і тенденції розвитку географічного краєзнавства у Центральній Україні Анатолія Кривульченка. Не можна не згадати цікаве дослідження наукової діяльності літературознавця І.Романченка та розповідь про творчу та громадську діяльність народного художника України М. Надєждіна.

Автор рядків намагався представити дослідження змін майданів Олександрії від первинного їх значення як ринкових площ до територій пропаганди і новітньої сакралізації.


Біографії, як дзеркало минулого

Серед біографістики вирізнялась оригінальністю подачі і глибиною пошуку, незвичайною формою розвідка-портфоліо С.Мейтуса від Марини Долгіх.

Багато подробиць про відомих і маловідомих видатних олександрійців – діячів культури і мистецтва розповіла музеєзнавець і краєзнавець Надія Жахалова.

Заслуговує на увагу ґрунтовне дослідження про долю заслуженого лікаря України, почесного громадянина міста Юрія Осмоловського від Ольги Божко, завідуючої краєзнавчим відділом Олександрійського музейного центру.


Не всі змогли виступити за один деньпрооведення конференції і тому з нетерпінням очікуємо публікацію поданих заочно чи не виголошених за браком часу, робіт дослідників. Єдине що залишається сказати – пошук істини у історичному краєзнавстві на Кіровоградщині не припиняється. І це має продовжуватись у вигляді оригінальних форм і класичних краєзнавчих конференцій. Це допомагає здобути зерно історичної правди.

Віктор Голобородько, член Національної спілки краєзнавців України

Скріншот сторінки "Городской курьер"



0    246     23.11.2018


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!