Приютівська громада: виникнення населених пунктів, їх походження і історія

В новостворювану громаду об’єднуються різні села і селища, що створювались багато століть тому. Звідки різні назви і звідки походять вони? Наша перша розповідь про Користівку.

Користівка

Дослідження краєзнавця, історика Надії Жахалової говорять, що цей населений пункт мав за свою історію декілька різних історичних назв: Фугарово, Коростовка, Коростява. Цей населений пункт розміщено на правому березі річки Інгулець. Видатний дослідник історії краю Василь Нікіфоров в узагальнюючій праці про географічні особливості краю пише: «Користовка, в народі – Коростява, витікає з Коростявих байраків; впадає в Інгулець з правої сторони біля села Користівка, має протяжність 13 верст».

Час заснування Користівки – середина XVIII століття. «Назва походить від Коростівської (Коростявої) балки і довгий час, навіть в офіційних документах, село називалось «Коростовка». Першими власниками села стали майор Жигит і його дружина. Певну кількість землі ця сім’я мала і в шанці Бечея (нині – Олександрія) у 1771 році», – пише у дослідженні Н.Жахалова. Леонтій Жигит був одним із перших представників місцевого органу самоврядування повіту. У 1806 році, коли створено новий повіт та Олександрія повторно отримала статус повітового міста, Леонтій Арсентійович Жигіт, що мав тоді звання штаб-капітана, дворянським засідателем у земському суді. Це була висока місцева посада із реальними механізмами впливу на існуючі події. Як зазначає Енциклопедія історії України, земські суди які були відновлені на землях колишньої Гетьманщини 1796 року, розглядали цивільні та кримінальні справи.

У XIX –на початку XX століття Користівка входила у спільну із навколишніми селами та іншими населеними пунктами, адміністративну одиницю – Олександрівську волость. Войнівка, Користівка, Березівка, Приютівка мали статус «олександрійського передмістя», хоча були окремими населеним пунктами. Імовірно, що незначна відстань від міста додавали певної ваги населеним пунктам, що виокремлювались на тлі інших сіл волості.

Автори словника назв України виданому у 2014 році Інститутом мовознавства України, дають відповідь на питання звідки така немилозвучна назва. Насправді, назв із таким коренем чимало в Україні. Це – видозмінені назви від давньоруських слів, що позначали «нерівну, горбисту місцевість» або «купиння і ряску на воді».

У багатьох назвах міст, річок, сіл є схожий корінь. Не виключено, що назва віддзеркалює давню історію краю, адже річки і водні артерії степу зберігають дуже давні назви, чиє коріння торкається найдавніших часів, коли Інгулець був не лише географічним, але й реальним кордоном між степом та лісостепом, між кочовиками і осідлими цивілізаціями.

Н.Жахалова розповідає і про перших власників земель навколо нинішньої Користівки. «Межування села відбувалося в 1781, 1805 і 1810 роках. Тоді його власниками були “надворный советник” Дмитро Григорович Проколов і дружина його Мотрона Степанівна уроджена Добровольська. Майже тисячею десятин в Користівці, яка тоді входила до Бандурівської волості, в кінці 19 ст. володів губернський секретар Олексій Михайлович Орлай. А ще пів тисячі він мав у Войнівці».

Користівка має важливу особливість і саме тому особливий рівень розвитку – вона є залізничною станцією. Будувалась станція Користівка у XIX столітті, як частина Харківсько-Миколаївської залізниці із гілкою на Катеринослав – нині, місто Дніпро.

Віктор Голобородько

(Продовження у наступному номері)