Спогади про війну від колишньої працівниці пожежної частини Марії Шквирі

Напередодні свята Перемоги колектив 2-го Державного пожежно-рятувального загону ДСНС України в області вітав всіх ветеранів, колишніх працівників пожежно-рятувальної служби – учасників ВВВ. Розповідь про своє минуле колишньої бійця-телефоніста Шквирі Марії Тарасівни не змогла не задіти серця сьогоденних працівників.

В чистенько прибраній однокімнатній квартирі живе жінка, якій виповнилося 92 роки, яка в свої 18 років почала працювати в пожежній частині бійцем-телефоністом. Розповідь її була зі сльозами на очах про те, як вона два рази тікала з ешелону, який відправлявся в Німеччину. Перший раз зі Львова, а другий – з Миколаєва пішки верталася в рідну домівку. Яких тільки злиднів та голоду довелося пережити 17-річній дівчині, скільки гіркоти було в тій розповіді. Коли повернулася  Маруся вдруге  додому, говорить, що ніколи не забуде цей день тому, що рівно через тиждень було визволено її рідне, улюблене місто Олександрію. З яким жалем вона розповідає,  що німці зруйнували 3-х ярусний театр, який він гарний був, а їй довелося до війни лише один тільки раз побувати в ньому і  все через брак коштів.

Після другого повернення пішла працювати в пожежну охорону. Працювали тяжко доба через добу, тобто добу гасили пожежі (яких було чимало), а на наступний день працювали на підсобному господарстві, де вирощували ячмінь, жито, картоплю. Дві третини врожаю відправляли на фронт, 1\3 зоставалася на обід особовому складу. Ні, не жалілася Марія Тарасівна на свою долю, тільки і говорила – війна… всім було тяжко, всі жили в злиднях, всім не було чого одягнути та поїсти. У чергових караулах в бойових розрахунках було по два відділення, тобто 12 чоловік, до речі, майже половина з них – жінки, які рятували людське життя та майно.

На сьогоднішній день Марія Тарасівна вже давно пенсіонерка, але ніколи не забуває службу пожежної охорони, а все тому, що віддала кращі роки свого життя цій праці. Присвятила себе цій професії – диспетчер 11 ДПРЧ,  її онука Вузлова Марина. І все, що відбувається в рідній частині, Марію Тарасівну хвилює, все її цікавить. Радіє, що бійці пожежно-рятувальної служби одягнуті в красивий формений  одяг, що збільшилася зарплатня, що не забувають її. І найбільша гордість – це її онука.

Шановна наша Шквиря М.Т., шановні наші ветерани: Баранова А.О.,  Богданов І.С., Трибунський М.Д., Коваленко П.П.! Ми низько вклоняємося до землі. Спасибі Вам за те, що Ви рятували наше рідне місто в такі тяжкі часи, не жаліли ні свого здоров’я, ні свого часу для того, щоб сьогодні наше красиве місто буяло свічками каштанів та майоріло червоними тюльпанами, щоб у домівках чувся веселий сміх дітвори.

А ми, працівники Служби порятунку, продовжуємо Вашу справу – рятуємо людське життя і майно.

С. Шабанова, фахівець 2 ДПРЗ