50 років олександрійському ЦУМу. Історія першого олександрійського радянського супермаркету

Продовження, початок тут і тут…

Але часи змінювались і, як свідчить статистика, магазини самообслуговування стали крокувати по країні Рад, зокрема в Україні, оскільки давали суттєві прибутки державі. Якщо у 1958 році в УРСР було 418 таких магазинів, то у 1964 році, тобто за декілька років до відкриття ЦУМу в Олександрії, аж 909, тобто в два рази більше.

Мороз И. А. Применение прогрессивных форм торговли в СССР в 50-60-е годы XX века // Вестник Брянского государственного университета. 2013. №2 С.55-61.

Торгівельна галузь в місті у 1967 році значно розширилась і пропонувала городянам інший рівень комфорту. Розвиток промисловості стимулював і розвиток торгівлі. Остання переходила на новий етап розвитку. Це вже не були традиційні закриті приміщення, де товари дбайливо охоронялись продавцями у шафах, а сучасні і на той час дуже прогресивні у обслуговуванні заклади. Своєрідні міні-маркети і спеціалізовані заклади торгівлі доповнювали величезні супермаркети на зразок «Ювілейного» і мали демонструвати досягнення держави за часи комуністичного правління, зокрема напередодні 50-річчя встановлення радянської влади.

Для того, щоб підкреслити інший рівень розвитку держави, в центрі міста у тому ж 1967 році відкрито магазин «Українські ковбаси». Магазин було обладнано сучасним холодильним обладнанням та ажурними вітринами з пластмаси і скла. Стіни магазину були облицьовані білими кахлями. В ніші було вмонтоване «денне освітлення», тобто спеціальні лампи, а вітрини були вигадливо, зі смаком оформлені у нетиповому для шаблонного «продмагівського» підходу стилі. Відвідувачам пропонували асортимент місцевого виробника – Олександрійського м’ясокомбінату. Власне, це був фірмовий магазин з торгівлі м’ясопродуктами цього найбільшого підприємства харчової промисловості міста. Як інформувала тоді преса, у магазині можна було придбати близько тридцяти найменувань ковбас, зокрема «Буковинську», «Одеську», «Краківську». Цікаво, що у оглядовій статті про відкриття магазину автор пише нетипові для радянської торгівлі твердження: «Беруть не те, що трапляється, а що облюбовують, що до вподоби. Ось товар перед очима на виду, купуйте, будь ласка!». Все це схоже було вже на рекламу, а не на спробу повідомити та пропагувати. У перший день роботи магазину його відвідали сотні городян, а виторг склав 2000 карбованців – солідну на ті часи суму.

Спеціалізований магазин «Риба» теж розташувався у центрі міста. Особливістю цього магазину стало те, що у магазині був величезний акваріум для продажу свіжої риби. Ось рядки із публікації 1967 року, яка є своєрідною прихованою рекламою цього торгівельного закладу із описом акваріуму: «Біля нього подовгу затримуються відвідувачі. Особливою популярністю користується акваріум у дітей. Доки мама вибере покупку, можна помилуватися сріблястими карасями». Схоже на те, що в часи становлення і відбудови держави за повоєнні роки, коли у громадян  з’явилась можливість заробляти гроші, держава стала запрошувати ставати їх активними споживачами, щоб кошти повертались у вигляді придбання створених іншими громадянами цієї ж централізованої економіки, товарів. Варто звернути увагу на те, що форма реклами, способи приваблення покупців абсолютно не відрізняються від креативних ідей сьогоднішніх гіпермаркетів, що рекламують себе всілякими цікавинками саме для дітей, в тому числі тими ж акваріумами та дитячими куточками.

Повернемось до опису рибного магазину. Як свідчить місцева преса, в ньому у 1967 році городяни могли придбати свіжу, свіжоморожену та копчену рибу, а також рибні консерви. Щодня магазин продавав до 500 кілограмів свіжої риби.

У віддалених районах міста відкривали і невеликі магазини, які мають схожість із сучасними мінімаркетами універсальних наборів продуктів першої необхідності: «…вони нагадують невеликі гастрономи. Обладнані холодильниками, гігієнічними прилавками».

Р.Мещерський, Нові магазини, 16 червня, Ленінський прапор, стор. 3

Проте весь цей розквіт торгівлі, звісно, наповнювався тими товарами, якими спроможні були наситити місцевий ринок торгівельники. А виготовляли тоді не завжди якісні товари та дуже часто одноманітні, які випускались за застарілими зразками через зарегульованість економіки та її неспроможність задовольнити попит покупців. Про ці недоліки, які, імовірно, були масовими, не мовчала навіть офіційна преса, хоча, звісно, повідомляла про це вкрай акуратно та дозовано. Наприклад, чоловічі брюки місцевої швейної фабрики однієї повноти і розраховані на так би мовити «стандартного покупця». Є повідомлення і про хліб, який мав нестандартну вагу. Говорилось і про скупий асортимент безалкогольних напоїв. Були проблеми і з випуском будівельних матеріалів, що реалізовувались через торгівельну мережу: бімітом і пічним литвом.

М.Степанченко, О.Авраменко, М. Барабаш, І.Турбаївський, Чим невдоволений покупець, 11 липня, 1967, Ленінський прапор, стор 3

Разом з тим, вся ця міць радянської економіки була досить умовною, а новації були лише одним з елементів звітності. В реалізації цих економічних рушіїв та постійній їх діяльності, розвитку було небагато зацікавленості. Показовим у цьому сенсі є фейлетон на тему роботи місцевих магазинів, який опубліковано у 1967 році. В ньому говориться про те, що дива торгівельного обладнання, якими облаштували місцеві магазини, виявились безсилими перед неуважністю, а іноді просто байдужістю керівництва і рядових продавців.

Наприклад, у магазині «Ромашка» кавовий апарат для самообслуговування не працював, як і електром’ясорубка для приготування свіжого фаршу (прообраз відділів з продажу напівфабрикатів). Так само бездіяльним дивом техніки був автомат з продажу цукерок у центральному гастрономі на вулиці «Жовтневій» (нині Соборний проспект, приміщення магазину секонд-хенду). Проте в цьому ж магазині працював автомат з продажу вина. Як говориться у фейлетоні, в інших магазинах були встановлені автомати з продажу газованої води, сірників, приготування коктейлів.

Бугайченко В, Екскурсія в автоматику//Ленінський прапор. – 1967. – 4 січня. – С. 4

Часи розквіту СРСР, в які, власне, і був споруджений магазин із прикметною назвою «Ювілейний», що мав уособлювати перемогу комунізму та велич радянської економіки, поступово змінювались часом занепаду. Продовольча програма СРСР була провалена, військово-промисловий комплекс збільшував оберти, а забезпечення товарами широкого вжитку скорочувалось. Наближались 90-ті роки XX століття, коли такі величезні торгівельні заклади заповнювати вже не було чим.

У часи економічної кризи, з величезної споруди із скла, бетону та кераміки зробили філію центрального комунального ринку, де продавали різноманітні товари дрібні підприємці, включно із м’ясом, складною побутовою технікою та різноманітним крамом. Проте поступово торгівельний центр занепадав – занадто дорогим було його обслуговування, а крім того він міг коштувати чималих грошей.

З комунальної власності, в якій опинився колишній державний міський ЦУМ «Ювілейний», його продали у приватну. Власне, це стало рятівним колом для завеликого по розмірам кишень олександрійців магазина дрібної торгівлі. На першому поверсі нові власники організували роботу великого сучасного супермаркету з продажу різноманітних товарів, який частково відродив колишню славу «Ювілейного», зокрема завдяки відновленню власного виробництва певних видів продуктів. Частину асортименту заповнили орендарі-підприємці. Другий поверх перетворено у маркет з продажу побутової техніки.

Сьогодні зовнішня і навіть внутрішня оболонка не нагадує колишній «Ювілейний», який перетворився у магазин, створений за зразком та за вимогами сучасних торговельних мереж, зникли старомодні мозаїчні підлоги, немає довгого ряду окремих відділів. Проте на вході покупців зустрічають автоматичні скляні двері, а для зручності покупців речі можна залишати у спеціальних камерах схову. Загалом, суть торгівельного центру залишилась і сьогодні. Як і новації, що захоплювали усіх 50 років тому, коли до кожного покупця завчасно ставляться із довірою та пропозицією прийти, вибрати товар на власний смак. І це, погодьтесь, дуже зручно. Тож олександрійський ЦУМ, у зміненому вигляді і під новою назвою, продовжує працювати і нині. Ось такою була історія одного із найбільших торгівельних закладів міста Олександрії, яка продовжується і нині.

Віктор Голобородько