50 років олександрійському ЦУМу. Історія першого олександрійського радянського супермаркету

24.03.2017 00:00:000 переглядівАвтор: admin
/history/chronology/10487-50-rokiv-oleksandrijjskomu-cumu-istoriya-pershogo-oleksandrijjskogo-radyanskogo-supermarketu

(продовження, початок тут)

Те, чому з’являлись нові магазини і почалось грандіозне будівництво закладів торгівлі навіть у невеликому місті центральної України розповідає цікава замітка, яка написана напередодні дня радянської торгівлі у тому ж році, коли відчинив свої двері «Ювілейний»: «У Тезах ЦК КПРС «50 років Великої Жовтневої Соціалістичної революції» записано: «В нинішній п’ятирічці на основі зростання економіки і підвищення продуктивності праці здійснюються заходи по подальшому піднесенню матеріального добробуту народу… підвищується рівень культурно-побутового обслуговування трудящих, вживаються заходи по поліпшенню торгівлі та громадського харчування». Тобто всі заходи були директивними і не були викликані ініціативою, бажанням влади поліпшити умови праці торговельників та умови обслуговування громадян. Це була вимога керівництва, яку хочеш не хочеш, а мусиш взяти до виконання.

Матвєєв А, Щоб покупець сказав спасибі //Ленінський прапор. – 1967. – 22 липня. – С. 3

Є і ще одна цікава деталь історії цього торгівельного закладу. Про нього написано у історико-краєзнавчому нарисі «Олександрія – місто гірників», який довгі роки був єдиним джерелом про історію та сьогодення міста. Хоча видання вийшло у світ напередодні того ж самого 50-річчя «Великого Жовтня» у дніпропетровському видавництві «Промінь» 1968 року, проте цензурно-бюрократична система не встигала за подіями. І саме тому авторам книги довелось писати про все дуже заздалегідь і згадати про те, що «незабаром місто збагатиться універмагом на 100 робочих місць», хоча у рік виходу книги універмаг працював. Звісно, мова йде про «Ювілейний».

Бєлявін Ф.К. Олександрія-місто гірників: короткий історико-краєзнавчий нарис/Ф.К. Бєлявін, А.С.Помятунов. – Дніпропетровськ: Промінь, 1968. – С.102

До речі, автори видання згадують побіжно розміри тодішньої торговельної галузі міста, що за їх підрахунками складала 213 торгових місць,  в тому числі 10 магазинів на центральній площі міста, комбінат побутового обслуговування, що надає 32 види послуг.

Та повернемось до «Ювілейного».

Про відкриття центрального міського універмагу, за час підготовки статті у світ, ми дізнались трохи більше, ніж з відомих джерел. У нас з’явились спогади живого свідка тих подій – Євгенії Андрієнко, яка працювала з початку роботи олександрійського супермаркету завідувачем трикотажного відділу. До міста вона потрапила по розподілу після навчання у 1957 році, закінчивши Могилів-Подільський технікум, за фахом – товарознавець. Коли пишуться ці рядки, свідку подій сповнилось 79 років, проте жінка у своєму листі досить точно передає тодішню Олександрію, спираючись на враження 19-річної дівчини, що потрапила до міста, яке бурхливо розвивалось, ставало центром індустріально-вугільного регіону Центральної України.

Згадуючи день відкриття, авторка листа говорить про те, що захід зібрав чимало олександрійців. Варто сказати, що керівником олександрійського супермаркету призначили тодішню очільницю торгвідділу відділу робітничого постачання А.Мороз. Імовірно, роботі цього торгівельного закладу влада приділяла посилену увагу, адже на керівну директорську посаду призначили свого представника – очільницю відділу торгівлі.

Багатьох вражали дзеркальні вітражі, що були у новому магазині, бо такого дива ще не бачили в місті. Як згадує Є.Андрієнко, до ЦУМу заходило чимало городян після відвідин широкоекранного кінотеатру, тобто кінотеатру імені Кірова, який був збудований на місці зруйнованої Покровської церкви та став найбільшим культурно-масовим закладом повоєнної Олександрії. Як згадує колишня працівниця місцевого ЦУМу, через використання вітражних вікон використовувалась охоронна сигналізація, а не тільки звичне запирання дверей на замки.

Приватний лист Евг. Вас. Андрієнко редактору газети «Городской курьер» Віктору Голобородько, від 12.02.2017 року з міста Харкова.

Універмаг «Ювілейний», який було відчинено у 1967 році, став продовженням спроби стимулювати торгівельну галузь в СРСР, хоча із величезним запізненням. Перший радянський магазин самообслуговування відкрили у культурній столиці Радянського Союзу – Ленінграді (нині Санкт-Петербург Російської Федерації) в грудні 1954 року. Як бачимо, відставання від центру було мінімум десяток років.

Мороз И. А. Применение прогрессивных форм торговли в СССР в 50-60-е годы XX века // Вестник Брянского государственного университета. 2013. №2 С.55-61.

До речі, відставання, в свою чергу, радянської торгівлі від перших американських супермаркетів було як мінімум у півстоліття, оскільки першим такий магазин відчинений був ще на зорі століття у Лос-Анджелесі, а в Європі вони отримали популярність саме у повоєнні роки.

Для того, щоб зрозуміти важливість відкриття ЦУМу для історії міста та відкриття нового етапу розвитку торгівельної галузі, яка потягнула за собою і новий розвиток відносин між людьми, формування вищого рівня економічної культури, варто сказати декілька слів про те, якою була торгівля до 1967 року.

Буквально за десяток років перед початком будівництва найбільшого у місті торгівельного закладу, місцева торгівельна мережа була далекою від зразковості і комфортності. В ній було чимало проблем, навіть на рівні організації роботи. А це тоді багато чого важило, адже все спрямовувалось і скеровувалось не приватною ініціативою, що намагається раціонально організувати роботу торгівлі, а номенклатурною ієрархією, що мусила все розподілити за встановленими нормами та відзвітувати про свою роботу.

Наприклад, проблемою було навіть вирішення питання про відкриття комісійного магазину. Відповідні розмови точились ще з 1950 року, але навіть підтвердження необхідності такого магазину в місті виділенням для нього приміщення місцевою владою, не спонукали керівництво торгівельної галузі міста – Змішторгу (абревіатура – змішана торгівля) розпочати роботу цього торгівельного закладу.

Про комісійний магазин//Більшовицька правда. – 1951. – 10 січня. – С. 4

Якість товарів була невисокою, про це певним чином можна дізнатись хоча б тому, що спроби рекламувати появу у магазинах міськзмішторгу жіночих платтів, пальт та полупальт, говорить про відсутність черг за цими товарами та те, що навіть у повоєнній Олександрії такі товари не були «гарячою пропозицією», бо надходження наприкінці січня великої кількості готового зимового одягу говорить про відсутність сезонного продажу і мізерну турботу про покупців.

Карабет В., В магазинах міста//Більшовицька правда. – 1951. – 21 січня. – С. 4

Постачання товарів у магазинах було більше схоже на відвантаження продукції, вугілля чи дров, а не на задоволення естетичних та фізичних потреб громадян. Ось цитата із замітки про стан справ у торгівельній галузі селищ міста: «Промтоварні та змішані магазини відділу робітничого постачання продали останнім часом трудящим понад 1200 пар чобіт, 2700 ватяних тілогрійок. Зараз магазини одержують велику кількість готового одягу».

Скачков А., В магазинах робітничих селищ//Більшовицька правда. – 1951. – 24 січня. – С. 4

Торгівельна галузь використовувалась владою як елемент пропагандистського впливу на громадян. Варто згадати лише «сталінські знижки» – у 1951 році централізовано було знижено вартість продуктових товарів на 10-15%, солі – на 21%, меблів на 20%, сірників і бензину – на 20%, гасу – на 22%, будівельних матеріалів на 10-20%. У селах району, зокрема Дівочому Полі, було зібрано 100 колгоспників (саме чомусь говориться про таке кругле число), які слухали біля радіоприймача «голос Москви», що повідомляв про зниження цін. Як пише автор замітки, хлібороби, «радісно збуджені», «ділились своїми найкращими почуттями, які наповнили їх серця». Варто лише нагадати, що ці знижки відбувались саме тоді, коли треба було в черговий раз обирати владу, зокрема того самого Сталіна, на найвищі посади у державі та створювати пафосне підґрунтя для зростання інтенсивності роботи у колгоспах та на промислових підприємствах, морально примушувати людей працювати з подвійними чи потрійними нормами виробітку.

Чуприна І., Радісна звістка//Більшовицька правда. – 1951. – 2 березня. – С. 1

До того ж такі знижки зазвичай є стандартним проявом лояльності для покупців у супермаркетах чи торгівельних закладах за «залізною завісою». Коли в СРСР знижки були не більше 10-15%, у інших країнах через повоєнне перевиробництво вони могли сягати 50% вартості товарів і послуг. Для того, щоб поліпшити забезпечення городян сільськогосподарськими продуктами, організовувались на центральній площі передсвяткові ярмарки, які тривали півтори тижні і завершувались напередодні Першотравня – важливої для радянської пропаганди дати.

З метою найширшого задоволення трудящих…//Більшовицька правда. – 1951. – 15 квітня. – С. 4

Хоча ситуація після початку планової перебудови міста і початку капіталовкладень не тільки у промислові об’єкти, але й в початок будівництва торгівельно-побутових закладів, почала змінюватись. На центральному проспекті міста у серпні того ж 1951 року відкрили перші спеціалізовані магазини – молочний магазин Олександрійського маслозаводу та меблевий Олександрійського змішторгу. Чи не вперше городяни мали змогу придбати кефір, молоко, сметану і масло у новому, обладнаному магазині. А також обрати собі до вподоби гардероби, книжкові шафи, письмові та кухонні столи, дивани.

Нові магазини//Більшовицька правда. – 1951. – 10 серпня. – С. 4

Вже за тиждень після цього відкрито було і новий магазин «Динамо» з продажу мисливського та спортивного приладдя, який за перші дні роботи став місцем реалізації трьох мотоциклів та п’яти велосипедів.

Новий магазин//Більшовицька правда. – 1951. – 17 серпня. – С. 4

Розпочав роботу відремонтований книжковий та канцелярсько-письмовий магазин «Укрполіграфвидавництва», де можна було придбати художню, політичну, сільськогосподарську, навчальну літературу, канцелярське приладдя.

Книжкова торгівля//Більшовицька правда. – 1951. – 17 серпня. – С. 4

Але периферійна торгівля залишалась занедбаною. Наприклад, постачання Октябрського селища (нині Байдаківського мікрорайону міста Олександрії) було незадовільним і робітникам вугільних підприємств привозили для придбання лише чорний хліб.

Стеблина М. Ненормальності в торгівлі продовольчими товарами//Сталінський прапор. – 1956. – 6 січня. – С. 4

В селі Мартоіванівці селяни (а це село фактично вже було у межах міста, адже поруч діяв чи не найбільший вугільний розріз) не могли придбати кондитерські вироби, фарби чи навіть пера для письма школярам.

Незадовільне обслужування// Сталінський прапор. – 1956. – 6 січня. – С. 4

Забезпечити городян якісними продуктами влада так і не спромоглася навіть після десятків повоєнних років. Лише у 1956 році на центральній площі (тоді – Революції) нарешті відкрили спеціалізований магазин з продажу сільськогосподарських продуктів від районної споживчої спілки. Тут можна було придбати крупи, цукор, овочі, хлібобулочні вироби, м’ясо і навіть мандарини.

Комісійний магазин//Сталінський прапор. – 1956. – 3 лютого. – С. 4

Варто сказати, що магазин діяв як комісійний. А це означало, що вартість товарів там була значно вищою, адже, ще за часів грошової повоєнної реформи, ціни державні та в кооперативній роздрібній торгівлі встановили на рівні так званих комерційних цін, що, зрештою, давало можливість проводити такі «сталінські знижки», фактично лише повертаючи поступово товарний ринок до попередніх розмірів.

Рогачов А.Г. Исторические особенности сталинской модели государственной и правовой модернизации СССР в 1929-1953 годах // Вестник КрасГАУ. 2014. №8 С. 262.

Проте реально рівень цін на головні продукти харчування залишалась високою, в тому числі на цукор, сіль, олію, рибу, горілчані вироби, масло та м’ясо. При цьому ціни на продукти харчування залишались настільки високими, що це спровокувало спочатку спад споживання, а потім дуже повільне зростання.

Кузнецова Н. В. Снижение розничных цен и материальный уровень жизни населения СССР в 1947-1952 годах // Вестник ВолГУ. Серия 4, История. Регионоведение. Международные отношения. 2008. №1 С.32-42.

Економіка торгівлі як в державі, так і в місті була розбалансованою, бо з одного боку не вистачало якісних товарів, які перетворювались у дефіцит. А з іншого боку промисловість виробляла чимало такої продукції, яка просто ніким не купувалась. Про масовість явища затоварювання, негнучкості та забюрократизованості роботи торгівельних закладів говорить факт наявності у 1956 році на складі одного з магазинів міста непридбаного взуття різних розмірів та фасонів на 72,5 тисячі карбованців. «Лежать товари на сотні тисяч карбованців і в інших магазинах», – стверджував автор замітки у місцевій пресі.

Куринний В, Товари нереалізовані //Сталінський прапор. – 1956. – 10 лютого. – С. 4

Віктор Голобородько

(далі буде)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...
поділитисяподілитисяподілитисяподілитися

Залишити коментар

  Підписатися  
Повідомлення про
Народні новини
Олександрійська сім'я вивозила сміття у «топольки»
Олександрієць, який викинув сміття у «топольках» вибачився і отримав штраф (ВІДЕО)
23.05.2022214 переглядів

Чоловіка, якого зафіксували на відео у момент вивезення сміття в […]

Олександрійська сім'я вивозила сміття у «топольки»
Олександрійська сім’я вивозила сміття у «топольки» (ФОТО/ВІДЕО)
23.05.2022242 перегляди

В Олександрійському пабліку https://t.me/hyevuy_alex опублікували відео, як чоловік та жінка […]

В Олександрії біженці з Харкова потрапили у ДТП з «євробляхою»
В Олександрії біженці з Харкова потрапили у ДТП з «євробляхою» (ФОТО/ВІДЕО)
23.03.2022332 перегляди

Вчора, 22 березня, в Олександрії біля танка сталася дорожньо-транспортна пригода. […]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: