Історія краю на сторінках краєзнавчого вісника «Між Бугом і Дніпром»

У місті із назвою Кропивницький, але зі статусом центру області із назвою «Кіровоградська», 10 березня відбулась знакова подія в культурному житті краю. Вперше були презентовані громадськості чергові випуски науково-краєзнавчого збірника «Між Бугом і Дніпром», над яким працювали історики, літературознавці та краєзнавці. Перед тим, як розповісти про сам захід, зробимо невеликий відступ, який пояснить не тільки важливість і своєчасність презентації цього збірника, але й те, чому ми живемо: у області із назвою «Кіровоградська», із містом з назвою «Кропивницький» та збірником дослідників історії краю, де немає ні однієї, ні іншої назви.

Політики ще не визначились остаточно із новою назвою Кіровоградщини, хоча обласний центр вже поступово звикає до нового імені – Кропивницький. Не виключено, що назва області буде обиратись нейтральною чи не схожою із іменем обласного центру. Але саме у екс-Кіровограді, а нині місті, що назване на честь корифеїв українського театрального мистецтва, розколота політична, культурна та історична еліта не змогли домовитись. Парламент мусив проявити силу волі та вказати на належність степів між Дніпром і Бугом до української землі, а не прихилятись до образів одвічних царських душителів козацької спадщини. Тож саме тут, на межі між Україною «при Дніпрі» – захищеними дніпровськими схилами просторів полтавської Гетьманщини та Україною «за Дніпром» – степами Вольностей війська запорізького та «задніпрських» поселень гетьманських полків, нині формується нове бачення не тільки минулого, але й майбутнього України. І в ньому, місця для конспіративного прізвиська російського революціонера Кострікова-Кірова, чия загадкова смерть стала офіційним початком «великого терору» і яка, не виключено, була інспірована Сталіним, немає. Аж надто мілка з точки зору величезних і важливих подій тисячолітньої історії нашої землі, є біографія чужого українській землі партійного функціонера, який до степових обширів центру України не мав жодного відношення. Та такою є правда життя – всі все розуміють, але змінюються і люди, і держава, дуже повільно, зазвичай – під тиском обставин, які є здебільшого трагічними. Хоча ще 2010 року краєзнавці області, засновуючи власне періодичне видання, позначили його живими орієнтирами, а не ідеологічними приписами партноменклатури. І видання стали називати так, як позначали наш край предки, що осягали територію через водні артерії жаркого степу – межиріччя Дніпра і Буга.

Ось така складна передмова, але без неї складно зрозуміти, чому краєзнавче видання області отримало у 2007 році назву «Кіровоградський краєзнавчий вісник», як локальне видання дослідників саме обласного центру. А потім – трансформувалось у «Краєзнавчий вісник Кіровоградщини», що мало на меті об’єднати зусилля всіх дослідників області. І ця ідея, яка була реалізована К.Шляховим, О.Чудновим, Л. Гайдою, почала рух у майбутнє, рух до пізнання сторінок минулого не з трафаретних образів відцензурованих спецслужбами СРСР, а з пошуків дослідників вже незалежної країни.

Але і час змінився швидко і завдання постали інші. «Не знаю як кого, а мене надзвичайно дратувала назва «кіровоградський». Двадцять років Незалежності України, а нічого не змінилось навіть у назві. Та я переконаний, що якщо була б вчасна зміна суспільної свідомості, ми жили б в зовсім іншій країні і, можливо, не мали б отих катаклізмів, що ми маємо сьогодні всередині держави. Не було б зовнішньої агресії. Бо де починається зовнішня агресія? Там, де люди не в ладу самі з собою. А не в ладу з собою, коли є когнітивний дисонанс – ніби ідемо в один бік, а при тому не хочемо не те що кудись іти, а навіть підводитись», – говорить Олег Бабенко, який і запропонував і реалізував ідею зміни назви і формату краєзнавчого видання області. «Між Бугом і Дніпром» – це не вигадка видавців, а запозичення із літературного часопису «Вежа», що мав в собі розділ із такою назвою. Хоча автор рядків може пригадати і іншу аналогію – мистецько-краєзнавчу, так звану недільну сторінку однієї з популярних і чи не кращих газет області радянських часів – «Кіровоградської правди». Ця сторінка так і називалась «Між Дніпром і Бугом». Як бачимо, багатьох прихиляла і за радянського минулого, і сьогодні, вже за часів Незалежності, інша назва краю, а не ідеологічний багато разів повторюваний штамп.

Та давайте заглянемо під обкладинку, погортаємо сторінки видання з першого випуску, який побачив світ 2014 року і був присвячений річниці утворення (знову іронія долі) Кіровоградської області. Тут безліч інформації для вдумливого читача саме про Олександрію, починаючи від розлогого огляду про створення області та олександрійські територіальні зміни і пересування кордонів районів і центрів до великих біографічних довідок про Героїв Радянського Союзу та Героїв Соціалістичної праці, що народились чи пов’язали своє життя з межиріччям Дніпра і Бугу і серед них чимало олександрійців. А ще – чимало документів про минуле краю, де згадується Олександрія та Олександрійський район, наприклад копія документу про утворення області та публікація архівного документу про кількість населення в Олександрійському районі у 1939 році. Чи інформація про видобування гірниками Олександрії 8,5 мільйона тон вугілля та будівництво міської лікарні. Є цікаві матеріали про події часів проголошення незалежності, зокрема щодо діяльності ДКНС-«ГКЧП». Цікавою є і чимала за обсягом і дуже цікава хроніка найважливіших подій області з 1939 по 2012 рік, де чимало пов’язано і з Олександрією. Унікальним по-своєму є і критичний аналіз пошуків олександрійських краєзнавців про археологічну спадщину краю за підписом Сергія Шевченка, відомого краєзнавця, що нещодавно відійшов у вічність.

У II, IV, V і VI випусках збірника авторами публікацій є олександрійські краєзнавці. Хоча і третій випуск олександрійської тематики не минув, бо в ньому, присвяченому 200-річчю Тараса Шевченка, є олександрійські мотиви – розповідь про увічнення у монументах та масових заходах, пам’яті великого Кобзаря в місті та районі.

У збірках є що почитати і чим задовольнити спрагу пошуковця, людини, що цікавиться історією, культурою, ширше – різними сторонами краєзнавчого руху, який охоплює практично всі галузі знань людини. Але найбільше тут історії. І це не створено зусиллями столичних Геродотів, а віднайдено тими, хто поруч із нами – хто працює в університеті, в музеї, в архіві, хто досліджує минуле краю паралельно із професійним життям викладача, журналіста, музиканта, лікаря, волонтера, вчителя. Тож, крім всього, ці збірники – відлуння часу, по-своєму цікавий зріз думок і прагнень тих, хто живе саме у межиріччі Дніпра і Бугу.

Завершити статтю хочеться словами відомого дослідника краю, Віктора Борисовича Білоуса, який, даючи різноманітні оцінки виданню, відзначив, що можна сприймати його як певний щабель. «І це дійсно черговий щабель на шляху до подолання того аматорського підходу, що зараз панує у країні і невігластва. Я хотів би сказати, що видання дійсно шановане. Бо до редакції вісника входить «всього-навсього» шість докторів наук та сім кандидатів. Не кожна «ВАКівського формату збірка може собі це дозволити. І це ще одна можливість зробити крок уперед, зробити цю збірку «ВАКівською», тобто серйозного наукового рівня».

Вже після презентації, відбулось чимало коротких, але потрібних зустрічей, зокрема з передачі до державного архіву Кіровоградської області 14 відеопрограм із серії «Олександрія: Terra incognita», створених журналістами телерадіокомпанії «Контакт-ЛТД» у 2015-2017 роках. Там же вдалось обмовитись декількома словами із редактором обласного видання «Первая городская» Людмилою Макей, що передала для олександрійців екземпляри обласного видання із тематичною сторінкою, присвяченою лікарю, краєзнавцю і журналісту Анатолію Кохану.

Коли дописуються останні рядки публікації, перед автором рядків лежить поважний ряд краєзнавчих збірок праць краєзнавців. І це чи не найважливіший результат роботи дослідників – увічнити і передати широкому загалу свої знання. Розповісти про найцікавіше для допитливих.

«Ми всі одержимі спільною справою – працюємо на єдиний результат: аби кожен з наших сучасників, пишаючись героїкою минувшини й звершеннями попередників чи сумуючи з приводу драматичних і трагічних сторінок історії краю, усвідомив власну причетність до рідної землі, а відтак – почувався б на ній не пасинком чи упослідженим зайдами наймитом, а вільним господарем, здатним творити добро в ім’я її процвітання, а також щасливого майбутнього для нащадків. Все має бути за геніальною Шевченковою формулою: «І на оновленій землі…» І ми, скільки є сили й можливостей, її втілюємо», – прокоментував перші схвальні відгуки про спільну працю всіх краєзнавців області над збірником О.Бабенко. І з цими словами складно не погодитись.

Віктор Голобородько