Ілюзії афганської війни: вірність присязі та примара інтернаціоналізму

Дуже довго не хотів писати на цю тему, але коли отримав чергову замітку, яка є відгуком на події далекої вже Афганської війни Радянського Союзу із певним олександрійським відтінком, зрозумів що про це говорити варто. Зрештою ця відверта розмова мусила колись розпочатись. Адже у 90-их роках її загасили,хоча актуальність не перестала бути важливою.

Ілюзії на прикладі

Є така страшна річ, як ілюзії історії, нав’язані історичні стереотипи і міфи, що продовжують крокувати з сторінок пропагандистських видань до душ людей. Одна з найяскравіших – це ілюзія переможної над ординцями Куликовської битви. Ну хто не читав про неї у часи школярства у підручниках історії? Насправді, жодного матеріального підтвердження її існування немає досі, хоча всі навколишні пагорби були перериті російськими археологами вздовж і впоперек, а спеціальні експедиції марно шукають хоча б натяку на її існування. Навіть місць поховання (жодного!) після Куликовської псевдобитви не можуть знайти, про що пишуть навіть найсучасніші дослідження 2016 року.

АЗБЕЛЕВ СЕРГЕЙ НИКОЛАЕВИЧ Куликовская битва по летописным данным // Исторический формат. 2016. №1 (5) С.73-109.

Фахівці ставлять під сумнів взагалі реальність цієї події і виправдовують її «появу» потребою уславити певне коло царських персон, зокрема Іоанна Грозного. До речі саме після так званої славної перемоги, Москва та інші князівства були розгромлені силами ординських військ буквально через декілька років.

Чутлива тема

А тепер повернемося до більш чутливої, можливо, гострої теми, що може викликати спротив і навіть осуд. Але прошу прочитати до кінця і неупереджено подивитись на викладені факти. Одна з історичних ілюзій (як і згадана Куликовська битва), стосується війни в Афганістані. Мовляв там, в Афганістані, радянські люди у часи конфлікту виконували інтернаціональний обов’язок. Це давно спростовано істориками. І не тільки українськими, яких можуть звинуватити в упередженості. Про це давно і наполегливо говорять російські історики і вже досить давно зазначають дослідники США та Європейського континенту. До речі, відповідаючи одразу на будь-які закиди щодо упередженості, варто сказати, що чимало дослідників визнають симетричний агресивний характер дій і тих самих Сполучених Штатів Америки, який, до речі, був ударом у відповідь. Але багатьом і сьогодні, після того, як десятки років минуло з часу, як останній солдат радянської армії залишив афганську землю, приємно перебувати у теплій хвилі ілюзій виконаного обв’язку перед людством. На жаль, ні.

Жорстока правда говорить про те, що певні паралелі війни в Афганістані, яку прикривали словами «обмежений контингент» чи «військова присутність», варто проводити і з тією агресією, що нині відбулась в українському Криму, чи в свій час у країнах Африки, чи Азії, якщо була потреба встановити там контроль над територією і забезпечити певні політичні інтереси. Так, є багато суто практичних, часових і технологічних відмінностей, але чимало схожого у мотивації із тими давніми подіями. Про це, до речі, говорять ті самі російські науковці.

От, наприклад, характерна фраза із свіжого і розлогого дослідження про афганські події 1979-1989 років: «Введення радянських військ в Афганістан цілком відповідає нинішнім доктринам національної безпеки провідних країн світу, включаючи Російську Федерацію. Використання Росією збройних сил в Південній Осетії, Абхазії, санкція Ради Федерації ФЗ РФ 1 березня 2014 року президенту Росії на використання сили для захисту співвітчизників у Криму, цілком відповідає міжнародній практиці останніх десятиліть».

Топорков Владимир Михайлович Категория военное присутствие и её применение к периоду пребывания советских войск в Афганистане (1979-1989) // Учен. зап. Казан. ун-та. Сер. Гуманит. науки. 2014. №4 С.217-222.
Научная библиотека КиберЛенинка: http://cyberleninka.ru/article/n/kategoriya-voennoe-prisutstvie-i-eyo-primenenie-k-periodu-prebyvaniya-sovetskih-voysk-v-afganistane-1979-1989ixzz4Y8NxxJ4H

Тобто кривава війна, яка забрала чимало життів солдат та офіцерів в Афганістані, була з точки зору сучасних російських науковців лише типовим варіантом продовження зовнішньої політики Кремля. Складно навіть уявити, яким шляхом пішов би світ свого часу, якби афганський конфлікт продовжився, а «військова присутність» поширилась далі. Не виключено, що до нинішніх часів половина земної кулі була б у вогні війн і локальних конфліктів чи навіть все завершилось би атомним апокаліпсисом, адже єдине, що міг протиставити європейській та американській цивілізації радянський світ – це військовий кулак. «В СРСР не було шансів підкорити світ, демонструючи зразок економічного і соціального облаштування життя. У нього могла бути не менша грандіозна мета – стати самою потужною в світі державою з військової точки зору».

Черемисова Эльмира Александровна Ввод советских войск в Афганистан: политический ход СССР или стратегия США в контексте холодной войны? // Вестник СПбГУ. Серия 9. Филология. Востоковедение. Журналистика. 2012. №4 С.121-127.
Научная библиотека КиберЛенинка: http://cyberleninka.ru/article/n/vvod-sovetskih-voysk-v-afganistan-politicheskiy-hod-sssr-ili-strategiya-ssha-v-kontekste-holodnoy-voynyixzz4Y8VovRGX

Але на полицях магазинів продуктів харчування ставало менше, а війна відбирала мільярди, яких не вистачало на те, щоб дати їжу людям. Про це вже мало пам’ятають, але останні роки СРСР ледве не перетворились на часи голодних бунтів, які вдавалось стримувати лише завдяки завезеним із-за кордону продуктам харчування. Але це буде потім, а тоді конфлікт було програно завчасно і не на війні, і не через нездатність воювати чи невміння організувати військові дії, а саме через безглузде рішення про початок кривавої війни у афганських горах, що принесла шалені втрати людей, ресурсів і політичного впливу, але ніяких дивідендів країні, що загрузла у міжетнічних і політичних протиріччях Афганістану, не дала.

Вірність присязі: хто її використав?

Якщо з цим питанням нібито зрозуміло, то постає інше, не менш важливе: «Чи мають певну частку відповідальності за ці та інші безглузді рішення політичного керівництва країни солдати, офіцери, бойові командири підрозділів, що виконували військовий обов’язок?» Я вважаю, що ні. Більше того, багато хто з них є прикладом вірного служіння Вітчизні, прикладом професійності і героїчного виконання присяги. І саме тому вулиці, що названі в Олександрії іменами бійців та офіцерів радянської армії, що загинули у афганській війні СРСР – це частина нашої пам’яті. Частина нашої спільної, складної, тяжкої, але реальної історичної спадщини. І це дійсно був простий подвиг звичайного громадянина великої країни, який загинув, захищаючи тил свого друга, своїх однополчан, із вірою у велику мету.

Але ж тоді виникає інше питання: кого вирішило захищати ціною життя сотень тисяч кадрових військових та військовозобов’язаних вище радянське керівництво у спекотних пустелях Афганістану? За що поклали голови олександрійські солдати «обмеженого контингенту»? Дехто досі за звичкою і усталеним поглядом радянських пропагандистів стверджує, що радянська армія захищала народну афганську владу. Чи так це було? Відповіді давно вже відомі, хоча і не завжди широкому колу людей.

Справжній уряд Афганістану нікого не кликав

Знову будемо посилатись на останні дослідження саме російських істориків. Їх складно звинуватити у симпатіях до прозахідної історіографії, але пишуть вони про жахливі речі.

Наприклад, про те, що і радянська, і афганська провладна пропаганда тих часів говорила про прохання ввести війська адресованого «законним урядом ДРА». Це був чи один із важливих моральних чинників для солдат та офіцерів. Але насправді, той самий, наприклад Х.Амін, що був очільником «антинародної влади», мав статус на початок вторгнення радянських військ офіційно обраного голови уряду з посадою генерального секретаря афганської прокомуністичної партії НДПА. Він очолював партію та уряд саме під час початку спеціальної операції радянських спецслужб, а потім і військ. Він же обійняв посаду голови Революційної ради та прем’єр-міністра. Дійсно жахливі злочини проти людяності і масові розстріли відбувались за правління Аміна. Проте його вбивство, здійснене під час спеціальної операції «Шторм-333» відбувалось не через це, а, фактично, завдяки проханням частини опозиційної до Аміна, політичної фракції тієї ж НДПА, які не були ані урядом Афганістану, ані опозицією, що змагалась, і потопала в крові у боротьбі з тиранічним режимом. Ці майбутні очільники країни, що отримали владу на штиках радянських солдат, знаходились в той час далеко за межами афганських гір. Наприклад, той самий Кармаль, що став прапором нової влади, спокійно жив у Чехословаччині та представником ніякої «народної влади» не був. Брехня про події у січні 1979 року була використана для виправдання дій радянської влади та мотивації солдат та офіцерів радянської армії брати участь у кривавому конфлікті з політичною метою, яка була потрібна владі, але не радянським людям.

До речі, того ж керівника афганської влади Аміна після перевороту, влаштованого спецслужбами СРСР, ніхто не судив та не було ніякого трибуналу, про що запевняли тривалий час офіційні пропагандисти – його просто вбили під час штурму президентського палацу. Терор, який було принесено не радянськими військами, а внутрішньою ситуацією в країні, продовжився, але тепер на іншому рівні.

Шило Н. И. Афганистан 30 лет спустя. Последствия ввода советских войск в ДРА для страны и региона // Вестник МГИМО. 2010. №2 С.153-161.
Научная библиотека КиберЛенинка: http://cyberleninka.ru/article/n/afganistan-30-let-spustya-posledstviya-vvoda-sovetskih-voysk-v-dra-dlya-strany-i-regionaixzz4Y8eOzqUO

10 років, півмільйона, 15 тисяч життів

Наслідки введення військ, що мали, за різними оцінками, за 10 років війни біля півмільйонного контингенту військовослужбовців з усього Радянського Союзу, були катастрофічними. Через втручання у геополітичну гру, СРСР втратив чимало ринків збуту продукції, а потім отримав санкції економічного характеру таких масштабів, що це призвело до руйнації не тільки самого СРСР, але й системи залежних «радянських» держав по всьому світу. Практично вибудувана десятиліттями соціалістична співдружність луснула через економічну неспроможність виживати у нових умовах. Проте тяжкими були і моральні наслідки цього рішення, а перед усім – людські втрати. Майже 15 тисяч солдат та офіцерів загинуло в Афганістані. Але гірше всього було те, що, залишаючи афганську землю, радянська військова машина нічого, зрештою, не вирішила і непереможені війська залишали облаштовані аеродроми та казарми, містечка та військові укріплення, контрольовані ділянки країни, як переможені війська. Хоча це була перемога над політичною елітою країни. Але не над військами СРСР.

Як показав досвід сучасності і наслідки інших військових дій, зокрема виконання військово-примирювальних місій країн НАТО, вони теж не мали позитивних наслідків в Афганістані. Країна потонула у братовбивчій війні, стала місцем безкінечних локальних конфліктів, а лише з 1979 по 1989 рік загинуло близько 2 мільйонів жителів Афганістану. Економіка була зруйнована, а замість знищених іригаційних угідь та традиційних економічних зв’язків, з’явилась економіка наркотрафіку, тероризму, професійних терористичних угрупувань і ця катастрофа не має поки що завершення. Афганська війна та контрабанда, наркотрафік шириться, а не згасає.

Риторичні питання

Чому про це не говорили і не бажали говорити всі, хто ухвалював рішення про введення радянських військ? Чому про це сором’язливо не хочуть говорити сьогодні? Адже це теж правда. Напівправда, яку продовжують по традиційним пропагандистським кліше вмонтовувати у свідомість, руйнує психіку людини і перетворює її на хвору людину, яка забуває про совість та порядність. Чи варто нам і далі прищеплювати цей вірус безвідповідальності за минуле? Адже коли ми осягнемо все це та позбавимось ілюзій, зможемо зрозуміти справжню висоту подвигу олександрійців, що захищали Батьківщину та були вірні їй, вірні військовому обов’язку та складеній одного разу присязі, навіть за тисячі і тисячі кілометрів від тихих плес Інгульця.

Віктор Голобородько,

член Національної Спілки краєзнавців України.