Олександрія незалежна. Рік 1991

(попередня частина)

В липні місто стало одним з шахтарських міст, яке підтримало загальний політичний страйк. Причиною невдоволення громадян стало катастрофічне зниження рівня життя. Зокрема, відповідаючи на масовий дефіцит, неможливість придбати товари першого вжитку, влада почала обмежувати та персоналізувати розподіл товарів, вводячи карткову систему. У вересні 1990 року міська рада ухвалює рішення, яким підтримує пропозицію виконкому ввести продаж товарів широкого вжитку тільки громадянам, прописаним у Кіровоградській області. Робітники намагаються об’єднати зусилля у боротьбі за соціальні права та створюють перший страйковий комітет — на виробничому об’єднанні “Олександріявугілля”.

Комуністична партія, яка ще не полишала надії і надалі відігравати роль всесильної бюрократичної машини, намагається зберегти ідеологічні символи минулого і ініціює на підприємствах міста збір підписів у захист В.Леніна. Не виключено, що це було потрібно для мобілізації активу партії, який зневірився у економічній політиці партії і місцевих партійців, і тепер мав лише ідеологічне гуртування однодумців.

Зрештою, влада змушена була ввести купонну систему продажу товарів, яка почала діяти в місті з листопада 1990 року. Тоді ж, вперше за багато років, відзначення Жовтневої революції (більшовицького перевороту за сучасною термінологією) відбулось без встановлення трибуни і звичної помпезності дійства. А в місті було створено Асоціацію демократичних організацій, до якої увійшли осередки Української республіканської партії, Демократичної партії України, Руху та партії “зелених” України.

В грудні 1990 року було обрано міський комітет робітничого контролю.

В місті з’явився перший друкований орган неофіційної преси — газета “Точка зрения”, яка видавалася як спільне видання демократичних політичних сил міста.

Розгортається серйозна дискусія щодо майбутнього держави, в тому числі щодо підписання нового Союзного Договору. Навіть міська офіційна преса, яка мала серед засновників міську організацію комуністичної партії, визнавала свою бездіяльність і безпорадність щодо агітації за продовження існування СРСР у новому форматі. “Думаю, що комуністам треба покінчити з благодушністю в цій справі. Бо “демократи” вже діють”, – загрозливо резюмує автор прокомуністичної замітки, розповідаючи про дискусію, проведену представниками Асоціації демократичних організацій міста.

На противагу цьому виступали і противники продовження існування авторитарної держави на нових, але позбавлених демократичних засад, основах. Фіктивна державність і  продовження кризового стану не потрібна іншій частині олександрійців.

Між тим економічна криза крокувала семимильними кроками і відбирала останні надії на економічний добробут. Про рівень, до якого було доведено життя городян, красномовно свідчить, наприклад, оголошення до відома квартальних комітетів, яким у січні 1991 року повідомляли, що видача талонів на цукор та миючі засоби для роздачі їх населенню буде проводитись з 8 січня 1991 року у відділі робітничого постачання ВО “Олександріявугілля”.

Там же було надруковано зміни до порядку видачі, зберігання і обліку карток споживача і реалізації товарів по купонах. Наприклад, багатодітні і студентські сім’ї, одинокі матері отримували картки за місцем роботи або навчання матері. Військовослужбовці — у військкоматах, а інваліди першої групи мали отримувати картки на 100% від їх пенсії, але не менше ніж на 70 карбованців. У відрядження картки не видавали, бо отримати компенсацію за добове забезпечення можна було лише під час видачі заробітної плати. Реалізація товарів по довідках з ЗАГСу для молодят здійснювалась по купонах.

Про рівень забезпеченості людей необхідними продуктами говорить інформація заступника голови виконавчого комітету М.Поставенського. Він, зокрема, говорить, що неотоварені талони на цукор у січні, отоварюватись можуть тільки у наступному місяці або максимум у наступному кварталі. Отоварювання талонів наперед не здійснюється, а одночасно з реалізацією цукру, на кожний талон будуть видаватись три коробки сірників. “Ресурси цукру підкріплені відповідною кількістю сірників. Підприємствам торгівлі дано вказівку не здійснювати продаж цих товарів роздільно”, – говорить заступник голови виконкому.

Загублені талони відновленню не підлягали, тобто влада діяла фактично так само як під час воєнного стану і запровадження карткової системи часів Другої світової війни.

Свідомість і громадянська позиція жителів міста була дуже далекою від вигаданих та підтримуваних партією та владою орієнтирів. Наприклад один вісімнадцятирічний юнак, студент індустріального технікуму зриває на вулиці червоний прапор та підпалює його і йде немов із факелом по центральному проспекту. Тільки втручання міліції та порушена кримінальна справа дала цій історії розголос, хоча вже тоді репресивна система не змогла довести (чи не захотіла) що це була наруга над прапором СРСР, бо, бачте, полотнище було просто червоним, без інших формальних ознак прапора держави. Однак умовний строк юнак, якого визнали винним, отримав. Офіційна версія пише про те, що він був напідпитку, проте чи так це було, може викликати сумніви.

Нагадаємо, що незабаром відбудуться історичні події, які зроблять кардинальний поворот у напрямку підтвердження незалежності колишніх республік СРСР і створення незалежних держав (чи принаймні формально незалежних). Проте напередодні путчу, відомого як ГКЧП, фактично останньої спроби старої формації компартії взяти реванш над новими рухами і початком остаточної стагнації тоталітарної системи, комуністи міста схоже і не думали йти ні на компроміси, ні на налагодження справжнього діалогу між громадою та партійною верхівкою, яка продовжувала активно втручатись у життя кожного громадянина. Свідченням цьому є текст основних напрямків партійної діяльності міської організації компартії України, які були схвалені пленумом міськкому партії, що відбувся 24 січня 1991 року.

Наприклад, комуністів міста турбували з одного боку втрата культурних цінностей міста , падіння моральності в суспільстві, якість освіти. А з іншого боку міський комітет партії заявляє тут же, у цьому ж абзаці розлогого документу, в який, до речі, потім пообіцяли внести зміни, що партійці “проти ідеї деполітизації” влади. Тобто культурні цінності у баченні місцевих комуністів мабуть збігались з ідеологічними догмами.

Унікальним є формулювання місцевих  компартійців щодо свободи слова. Складається враження, що ми говоримо не про 1991 рік, а часи глибокого “застою”, адже місцеві комуністи позиціонують діяльність партії як діяльність такого собі закритого клубу: “Ми за чесне і повне висвітлення засобами масової інформації діяльності міської організації Компартії України, за розвиток гласності, зміцнення відповідальності, підвищення авторитету творчої праці, за систематичне інформування олександрійців про політичні процеси, що відбуваються в місті, через листівки прес-центру”. Тобто формально це означає посилення режиму контролю (“зміцнення відповідальності “) через заздалегідь видані партійною структурою вказівки (“листівки прес-центру”) щодо її ж діяльності і встановлення більш жорстких заходів впливу і відповідальності з боку тих, хто пише про партійні структури.

Абсолютно популістським є гасло і щодо релігійного напрямку. З одного боку міські партійці говорять, що вони залишаються на позиціях матеріалістичного світогляду, а з іншого боку, мабуть для того, щоб отримати підтримку людей, звертаються до модної тоді теми повернення християнських цінностей. Зокрема у тексті документу проголошується про підтримку благодійної та культурно-просвітницької діяльності релігійних організацій, ведення спільної з релігійними організаціями роботи “по подоланню дефіциту моральності, людяності”, проте яким чином два несумісних світогляди могли б співіснувати автори документу не пояснюють.. Фактично перед майбутніми серйозними викликами партійна організація була не готова трансформуватись у щось більше, ніж формальна забюрократизована структура, що відверто боролась всіма пропагандистськими методами за збереження влади і контролю над ресурсами.

Віктор Голобородько

(далі буде)