Велика синагога Олександрії

Яка вона насправді гарна, видно стало тільки тепер, коли синагогу почали цілеспрямовано руйнувати. Коли з-під відпалої штукатурки явила себе світу майстерна цегляна кладка! Стрункі пропорції її вікон і дверей, витончені арки – були виспівані  невідомими нині майстрами майже 150 років тому.

Проте, діти нашого двору знали цю споруду як школу механізації. Потім – медучилище. Через  знайомий до цеглинки паркан ми «бігали» у кінотеатр «Першого Травня», навпростець, щоб не обходити по вулиці. У той двір залітав, іноді, наш футбольний м`яч. Бували ми там часто, але нічого цікавого у тій споруді не було. Стояла вона собі на горі, і вся якась була неоковирна.

Неодноразово спаплюжена, пограбована і занедбана Велика Синагога… У нашому місті, так само як у тисячах інших міст і містечок – на межі ХІХ-ХХ століть вона була центром, навкруги якого «крутилося» життя єврейської громади. Синагога була серцем і душею цієї громади. Тільки ми тоді нічого цього не знали.

Поруч з синагогою, «на горке», з боку нашого двору, росло велетенське дерево. Одне з найстаріших у нашому місті. Майже всі дворові діти мали на ньому свою улюблену гілку, яку не можна було займати кому попало. Ми цілими днями жили на дереві. Жили  по-справжньому.  Набагато справжніше, ніж на Землі.

Думаю, дереву було приємно приймати нас у себе. Тримати в обіймах. Відчувати, як ми вовтузимось на гілках. Наливаємося силою… Таке от було Врожайне Дерево, поруч з синагогою. Є воно ще й сьогодні. Ми з ним бачимося. Іноді.

 ***

Тепер, через 50 років, після нашого дитинства, можна тільки дивуватися, як старанно замаскували совдепівські «майстри» красу цієї синагоги. Гранчасті колони фасаду – заштукатурили, перетворивши їх на «утолщєнія». Аркоподібні вікна і двері перетворили на прямокутні, заклавши їх «небо» цеглою, щоб вони нічим не відрізнялися від звичайних (яких потім стало так багато в панельних багатоповерхівках). Зняли гостроверхі башточки, змінили дах, зруйнували сходи…

Дореволюційну поштову картку, (яку ми наводимо тут) мало хто бачив, а ті, що бачили, не співвідносили зображення з реальним будинком, вважаючи його втраченим для міста…

Дата перебудови синагоги поки що не встановлена, але декілька поколінь олександрійців і гостей міста було обікрадено. «Володарі» того світу думали, що назавжди. Та не так сталося, як їм бажалося… Прихована ними краса – знову явила себе людям. І впливає на них.

Навіть руїни ці – одухотворенні! Вони надзвичайно гармонійні і споглядання їх  – викликає не тільки душевний щем, а і надзвичайне піднесення! Безумовно, така велич – вражає і захоплює!

Ця споруда, навіть у такому вигляді, зберігає пам’ять про часи, коли на олександрійських вулицях разом з українською і російською мовою, абсолютно природньо звучав ідиш. І люди  жили разом, і з повагою ставилися один до одного. Голокост знищив єврейську громаду міста, проте не знищив людську пам’ять. Олександрія пам’ятає про ті трагічні події!

Споруді, що колись була кінотеатром «1 травня», з документацією повезло. Вона має охоронний номер 423 – КВ і записана як «Синагога «Бешмедріс», середини ХІХ ст., по вулиці Першотравневій, 31 літ. А». Логічно припустити, якщо на одному номері є будинок (чи корпус) «А», має бути і будинок «Б».

Проте подібних записів, поки що, не виявлено. Записів немає, а будинок – є! Мало того, двоповерхова синагога без охоронного номера – потрапила на дореволюційну поштову картку. А одноповерхова (з охоронним номером) – чомусь не потрапила…

Проте, незалежно від того, чи є на неї документація, що підтверджує її охоронний статус, чи немає – Велика синагога Олександрії (це очами видно) – видатна пам`ятка історії та місцевої архітектури. А ті, що довели її до такого стану – безумовно примітивні істоти. Це теж видно.

Не сподіваючись на ремонт чи реставрацію великої синагоги Олександрії (я реаліст), – закликаю громадськість і правоохоронців Кіровоградщини негайно припинити її пограбування! Вірю, що настануть кращі часи, і за допомогою сучасних будівельних технологій можна буде хоча б законсервувати значну частину цього пам`ятника архітектури.

Велика синагога – єдина збережена культова споруда нашого міста. Півтори сотні років простояла, і, дасть Бог, ще стільки ж простоїть. Навіть сьогодні – це вже майже готовий меморіал. Як талановитим будівельникам, так і «талановитим» руйнівникам.

До речі, до міської ради – всього 150 метрів. Кажуть, у них там і відділ культури є…

За запитом: «зруйновані синагоги України», серед безлічі фотографій у Гуглі можна побачити споруду, схожу за архітектурними мотивами на велику олександрійську синагогу. Це Старо-Миколаєвська синагога у Херсоні. Схожі елементи мала (за описом) і Ново-Миколаївська хоральна синагога Херсону.

«За пірамідальні стовпчиків, що фланкували трикутні фронтони з усіх боків будівлі, херсонці називали синагогу «рогатою» – повідомляє стаття у Вікіпедії.

Враховуючи, що Олександрія тривалий час була у складі Херсонської губернії, з великою обережністю можна припустити прямі (чи опосередковані?) впливи когось з херсонських архітекторів на проект нашої великої синагоги.

Буває так, що історія не зберігає ім’я майстра. Але створена його руками річ промовляє нащадкам сама за себе. Дивлячись на цю споруду, стає зрозуміло, що її проект малювався не «на коліні». З великою любов’ю і бажанням «відірватися від землі» будувалася ця синагога. Серед тісної забудови і задушливої атмосфери містечка, матеріалізована тисячолітня мрія єврейського народу про звільнення, про порух до Бога і Волю. Матеріалізована не пошепки, не тільки для євреїв, а вголос, для всіх! Для всіх, хто вміє дивитися і бачити, слухати і чути.

P.S.  «Це – не безлюддя синагог, бо це вже не синагоги. Це безлюдні кіно- і спортзали, безлюдні клуби, цехи, крамниці, музеї, бібліотеки. Це одне з облич нашої сильно знелюдненої порожнистої країни. Це її відповідальність, хоч як вона вдаватиме, ніби це її не стосується.

Чи дещо іншими словами (…): «Помиляєтеся: це не руїна синагоги. Це наша з вами руїна, це ми западаємо під землю».

Юрій Андрухович. Без людей. 12 травня 2016, 18:42

http://ukr.obozrevatel.com/news/08951-yurij-andruhovich-bez-lyudej.htm

Валерій Жванко