Окупація без пострілів і криваве звільнення (№ 2)

12.03.2015 00:00:007 переглядівАвтор: admin
/history/chronology/10434-okupaciya-bez-postriliv-i-krivave-zvilnennya-no-2

Бій без бою

Що намагалась протиставити загрозливим діям окупаційних військ Червона Армія? Виявляється, Ставка намагалась усіма силами перешкодити відступу і навіть вигадувались якісь заледве не стратегічні способи утримати ситуацію, хоча ініціатива була втрачена і стверджувалось і надалі – ні кроку назад. В тій ситуації це було звичайним злочином, адже вело до непоправних втрат.

«З пропозицією маршала Будьонного про рубіж відведення військ Південного фронту за лінію річки Інгул Ставка ніяк не може погодитися. Ставка наказує:

1. При відведенні військ Південного фронту зайняти лінію: східний берег Дністровського лиману до Біляївки, від Біляївки на Ротмістрівку, Березівку, Вознесенськ і далі на Кіровоград, Чигирин…» [9]

Це вже фактично після того, як на цій території діяти червоноармійцям не було де і відводити не було коли. Рішення було запізним – фронт пішов значно далі.

Про те, як оперативно і досить вдало діяли моторизовані частини нацистів, розповідається у книзі про 14 танкову армію вермахту, що входила у групу Клейста. В ній говориться про розвідувальну танкову операцію 8 серпня 1941: «Розвідувальна операція Хебером під Олександрією. 1 рота 64-го мотоциклетного батальйону». [11]

У спогадах про окупацію Олександрії, які публікує Надія Жахалова, теж говориться про «танкетки», тобто про легкий моторизований підрозділ, а не велике бойове з’єднання. В згадуваному раніше дослідженні про 14 танкову армію, зафіксовано про незначну бойову активність червоноармійців, внаслідок чого, дивізія 4 серпня підійшла до Кіровограду.

5 серпня обласний центр було захоплено, а 40-й танковий розвідувальний батальйон отримав завдання провести розвідку в районі міста Кременчук на Дніпрі.

Незважаючи на постійні повітряні обстріли авіації Червоної Армії на шляху Аджамка-Олександрія, передові розвідувальні дозори нацистських військ ввечері 6 серпня вийшли до Дніпра. [11] Таким чином своє найголовніше завдання – підійти до найбільшої водної артерії України – вони виконали.

Про день окупації відомо лише з розповідей свідків тих подій. Один з свідків тих подій навіть говорить, що спочатку було повідомлення про припинення евакуації:

«Раптом по радіо почули: «Евакуація призупинена. В ній немає ніякої необхідності. Всі залишайтесь у своїх домівках, працюйте і не хвилюйтеся!.. То була просто хитрість. Того ж таки дня на мотоциклах, машинах німці вїхали в Олександрію…але в свідомості кожного жила надія, що німці в місті  – явище тимчасове» [14]

Ось ще один спогад про день окупації: «Наші війська пішли з міста тихо. Населенння зі страхом чекало приходу фашистів. Але раптом по радіо оголосили, що німців відкинули від Нової праги, що евакуацію слід припинити, а усім працівникам стати до роботи. Батько пішов на роботу, на шахту, я – до школи… У місті німці опинились зненацька, через те провокаційне оголошення по радіо цього ніхто не очікував» [15]

Збереглось декілька документів, зокрема бойових наказів, які фіксують дату захоплення міста, зокрема у документі за підписом полковника Афанасьєва описано стан справ на фронті: «Противник своїми рухомими частинами 06.08. оволодів районами Кіровоград, Олександрія. З правого і лівого боку сусідів немає. 279 стрілецька дивізія перекидується комбінованим маршем в район міста Кременчук». [16]

8 серпня генерал Тюленєв доповів у Ставку про ситуацію біля Олександрії та в напрямку Дніпра: «Обстановка на Південному фронті вельми складна. Складність її полягає, головним чином, у відкритому напрямку на Олександрію, Кривий Ріг та в охоплюючому розміщенні військ». На 10 серпня дивізії Резервної армії зайняли оборону на рубежах: двісті сімдесят третя – Попельнасте, Рублівка, Володимирівка; двісті двадцять третя – Новостародуб, Петрове; двісті п’ятдесят третя – Лозуватка, ст. Мойсіївка, Кривий Ріг, Широке.

Нацистські війська підійшли впритул до рубежів, і біля Новостародубу відбувся бій між німецькими військами та батальйоном двісті сімдесят третьої стрілецької дивізіі, який, зазнавши значних втрат, змушений був під кінець дня відійти до Зибкого. Сподівання на контрудар тепер геть ставали примарними, адже ворог закріплявся на території, а моторизовані частини Клейста рухались декілька днів величезними нескінченними колонами у напрямку Дніпра. [12]

Одне тільки залишається додати: невелику перемогу, можливо першу, бійці 273 стрілецької дивізії все ж здобули, але під Попельнастим, коли змогли під час оборони завдати сильного удару по наступаючому ворогу. В результаті 10 мотоциклів німецької армії стали трофеями, виведено з ладу і підбито 10 танків і 3 «танкетки». Вороги, до речі, майже одразу помстилися командиру дивізії, який був смертельно поранений диверсантом та помер за декілька днів.

Полководці і реальність

Проте, як ми вже говорили вище, командування немов жило у паралельній реальності, де може йти мова про наступ. Ось фрагмент доповіді командувача військами Південного фронту від 16 серпня Ставці Верховного Головнокомандування про стан військ фронту

«Завдання з відновлення становища на рубежі Кременчук, Олександрія, Кривий Ріг може бути вирішене активними діями ударної групи, створюваної директивою головкому Південно-Західного напрямку у складі двох стрілецьких дивізій, двох кавалерійських дивізій, двох танкових дивізій». І це, до речі, у вигляді серйозного документу пропонувалось для виконання, хоча насправді боєздатних частин в районі тієї ж Олександрії вже не було, а спроби контратакувати не тільки зазнавали невдачі, але й були відверто злочинними, адже крім відсутності високого морального духу армії, вона була просто неукомплектована, не готова до бою з одним із кращих танкових з’єднань Третього Рейху.

Цікавим фрагментом цього документу є пояснення втрати міста та відсутності прикриття дніпровського напрямку вцілому.

«Частини Південного фронту в результаті боїв останньої декади під тиском переважаючих сил противника змушені були відходити в невигідних умовах і групуваннях, чим створювалася на всіх операційних напрямках вельми складна і тяжка обстановка.

Щоб створити умови можливості здійснення бажаних перегрупувань, положення та приведення в порядок частин 18 і 9 армій, щоб запобігти загрозі прориву ворога на схід, було вирішено в силу необхідності висунути ті, що формувалися, не повністю укомплектовані і споряджені дивізії Резервної армії на підготовлений рубіж Кременчук, Олександрія, Кривий Ріг, р. Інгулець.

Відсутність танків у частинах фронту, також неповне артстрілецьке озброєння нових дивізій, абсолютно недостатнє забезпечення засобами зв’язку сприяли швидкому відходу на схід під тиском мототанкових частин ворога 223, 273 і 253 стрілецькою дивізією і 26 кавалерійською дивізією.

Проти 18 і 9 армій діяв противник, чисельно переважаючий наші частини в 4-5 разів. По суті ці армії за чисельністю активних бійців є насправді трохи більше дивізії – кожна».

Трохи висновків

Окупація міста відбулась 6 серпня і завершилась без жодного пострілу. Причина такої легкої здачі ворогові міста – відсутність будь-якого оборонного рубежу. Армії, що мусили прикривати в тому числі Олександрію, були у котлі під Уманню, а межа Південного та Південно-Західного фронту, що проходила по території Олександрії, була повністю відчинена для мотопіхоти групи Клейста.

Імовірно, що командування не особливо турбувалось про збереження тут позицій Червоної Армії, адже набагато важливішим був східний та південний напрямок – Дніпро і порти Чорного моря. Саме тому місту вдалось вийти з цього змагання двох титанів без помітних втрат. Хоча окупація коштувала і тисяч загиблих і величезних економічних збитків місту. Власне це тема окремої розвідки.

Ми ж спробуємо реконструювати події напередодні 6 грудня 1943 року, коли над містом знов замайорів червоний прапор, який сприймався городянами, що вижили за окупаційного режиму, як прапор звільнення.

[1] Рипли Т. Вермахт. Германская армия во Второй мировой войне. 1939-1945 / Пер. с англ. Л.Л. Игоревского. – М.: ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010.

[2] Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ / Ред. кол. тому: Сиволап Д. С. (гол. редкол.), Безтака П. М., Вогульський А. А., Бублик I. О., Дратвер Б. Л., Зайцев В. М., Калініченко В. Л. (відп. секр. редкол.), Оліфіренко І. П., Піскунов О. К. (заст. гол. редкол.), Сухаревська Н. П., Цись В. О. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972.

[3] Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945. Збірник документів і матеріалів. – Дніпропетровськ: Промінь, 1965.

[4] Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 — 45, Т. І. К. 1967.

[5] Великая Отечественная война 1941-1945 гг. – М., Издательский дом «Звонница –МГ», – 2003.

[6] В. Рунов Удар по Украине. Вермахт против Красной Армии, М, Вече, 2011

[7] Сообщения советского информ-бюро. Июнь-декабрь 1941 года, 1 том – Издание Совинформбюро, М, 1944.

[8] Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941- 1945. Головна редакційна колегія (голова І.О.Герасимов, заступники голови І.Т.Муковський і П.П. Панченко, відповідальний секретар Р.Г. Вишневський). – К.: Пошуково-видавниче агенство «Книга Пам’яті України», 2000.

[9] Исаев А.В. От Дубно до Ростова — М.: ООО «Издательство АСТ»: Издательство «Транзиткнига», 2004.

[10] Гальдер Ф. Военный дневник. Ежедневные записи начальника Генерального штаба Сухопутных войск 1939-1942 гг.— Военное издательство Министерства обороны СССР, 1968-1971: Том III. От начала восточной кампании до наступления на Сталинград (22.06.1941 — 24.09.1942) / Пер. с нем. И.Глаголева, — М.:Воениздат, 1971

[11] 14-я танковая дивизия. 1940—1945 / Пер. с нем. А.Г. Николаева. — М.: ЗАО Издательство Центрполиграф, 2014.

[12] Иринархов Р. С. Непростительный 1941. «Чистое поражение» Красной Армии / Руслан Иринархов. — М.: Яуза: Эксмо, 2012.

[13] Надежда Жахалова «Вчера началась война… Начало войны и оккупация Александрии: воспоминания и документы» №26 від 24 червня 2010 року, №31 від 29 липня 2010 року «Городской курьер».

[14] «Цього забути не можна». Спогади жительки міста Олександрії, свідка окупації Віри Платонівни Марцинкевич, №25 20 червня 2002 року, газета «Олександрійський тиждень»

[15] І.Коваленко «Солдата не взяли» №25 20 червня 2002 року, газета «Олександрійський тиждень»

[16] ЦАМО, фонд 251, опись 646, единица хранения 30, дата 06.08.1941, боевой приказ.

(Далі буде)

Віктор Голобородько

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...
поділитисяподілитисяподілитисяподілитися

Залишити коментар

  Підписатися  
Повідомлення про
Народні новини
Олександрійська сім'я вивозила сміття у «топольки»
Олександрієць, який викинув сміття у «топольках» вибачився і отримав штраф (ВІДЕО)
23.05.2022221 перегляд

Чоловіка, якого зафіксували на відео у момент вивезення сміття в […]

Олександрійська сім'я вивозила сміття у «топольки»
Олександрійська сім’я вивозила сміття у «топольки» (ФОТО/ВІДЕО)
23.05.2022251 перегляд

В Олександрійському пабліку https://t.me/hyevuy_alex опублікували відео, як чоловік та жінка […]

В Олександрії біженці з Харкова потрапили у ДТП з «євробляхою»
В Олександрії біженці з Харкова потрапили у ДТП з «євробляхою» (ФОТО/ВІДЕО)
23.03.2022354 перегляди

Вчора, 22 березня, в Олександрії біля танка сталася дорожньо-транспортна пригода. […]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: