Культура

на попередню сторiнку

«Життя. Дегустація» Віктора Кононенка

«Життя.  Дегустація» Віктора  Кононенка

Отримав у подарунок від автора... Свіжоспечений і розкішний альбом з роботами нашого земляка, відомого українського художника Віктора Кононенка; «Життя. Дегустація». Київ, «Мистецтво», 2019

Вражений його новими здобутками!

По-новому і несподівано розкрився Віктор Кононенко у мистецтві екслібрису, схвилював мене серією гравюр «Бібліотека» та ілюстраціями до книжок про тварин, заставив по-дорослому сприйняти його ранні роботи, які з роками стали ще актуальніші. Радію, що художник не покинув, а ще глибше поринув у сюрреалістичний світ української міфології. Як традиційної, так і новітньої.

Безумовно, переїзд з Олександрії до Києва став для Віктора Кононенка новим етапом у його творчості. З того часу він проілюстрував більше 70 книжок, мав півтора десятки персональних виставок в Україні і за кордоном, та багато малював для душі, а не на замовлення.

P.S. Вдячний, що Віктор використав у альбомі мою колишню (2002 рік) рецензію на серію своїх гравюр.

«Посуд для причастя»

Ви пам’ятаєте оті злиденні та убогі радянські пляшечки з-під пива та вина? Святковий стіл лиш зрідка прикрашала якась «не наша» пляшка нестандартної форми. В СРСР такі не викидали, (та Боже збав – така краса!) а берегли, і кожне свято пляшка ця, наповнена звичайним самогоном, ставала знову «украшенієм стола». Бо що ж тоді було? Усе одинакове… І був несамовитий голод – голод на красу.

Ота смішна дитяча туга за гарнесенькими «бутилочками» – сьогодні наче б то й пройшла. Сучасне розмаїття скляного посуду в крамницях та крамничках – вражає. Але вражає лише тих, хто забув, або й не знає, що не тільки пляшка може бути житлом для напоїв. З козацьких часів мали ми карафи і карафки, штоф, дзбан та дзбанок, і плесканку, й баклагу, й флягу. 

Ось весь цей чарівний світ і оживив художник Кононенко. Куди тим сучасним пляшкам! На його аркушах оживають дивовижні, художньо завершені в своїх пропорціях речі. Це своєрідні етнографічно-фольклорні медітації.

Прозоре чисте скло. Прозоре і безсоромно – цнотливе, як дитя. Безбарвно – кольорове… Різноманітність форм та змісту цього крихкого скарбу вражає. Вражає і світ фантазій Віктора Кононенка. Чого там тільки не сидить, в його світах – святах!

Ось тут – стіжок присипаний сніжком. Та це не просто сіно. Це – двічі збережене літо. Один раз косарем, а другий – художником. Є тут і зеленкуватий світ м’ятних равликів та зімкнені вуста кульбабок. Тут осінь і кленове листя, а там колодязь вглиб веде. А далі вже троянда і дівочий черевичок. І кошик з яблуками. Спас. Який когось від смерті спас… Бандура й олівці та пензлі. Ось перший сніг на жовтій ще алеї й червоний град калини, а там он – жук рогач серед ліщини… 

Це бароккові флакони від прадавніх парфумів з пахощами вражень! Я навіть і не знаю, чим кращим можна їх було наповнити ще!

Баклаги і штофи у Віктора – щедрі. Найбільш інтимні, цінні з них – ним герметично закорковані. Такі собі доступно – недоступні враження про світ. Простий і привітний. Тож, хай настояться краще – його окремі дива та напої для людей. Це – витончені, рафіновані речі. До свята. І свято це – життя щоденне! Для тих, хто має гарний смак саме до такого життя.

На малюнках Віктора Кононенка оживають не тільки речі, а й спогади та видіння. Акварельно – ніжні тони його фарб та напруження пензля народжують й неначе ліплять цей посуд. Він різний за кольором та формою. А культура виконання й оформлення цих творів тішить душу. Таке довершене співвідношення пропорцій та виразність силуетів цих речей – вимагають й краси «напою». Хоча, вони й порожніми були б вмістилищем краси. Та Віктор їх ще й заповнює! І ці вмістилища краси та дива – п’янять та зачаровують.

«Кожен має сам собі, те, що має сам в собі!» - говорить Віктор Кононенко. Його графічні роботи дають нам змогу причаститися до краси. Це краса, для тих, у кого – пекуча жага за дивом. Оці дива спіймав, розлив й закоркував для нас – художник і мрійник – Віктор Кононенко. 

Не забуваймо про чарівність цього світу не тільки у свята, а і в буденному житті. Проте, не таке вже воно й буденне, якщо придивитися краще, крізь кольорове скло…»

«Городской курьер» №52 (332), 26.12.2002

Валерій Жванко







0    216     02.08.2019


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!