Культура

на попередню сторiнку

Дмитро Кудря: "Мрія - персональна виставка у музеї Івана Гончара"

Дмитро Кудря:

У Стамбулі було два фестивалі, кожен з яких тривав тиждень. Я дуже радий був, що там вдруге побачив Мустафу, свого друга. Він також виготовляє іграшки, але дещо по-іншому. Я вирізаю іграшки, а він розмальовує. Ми обмінялися з ними подарунками. Через десять днів після повернення додому, дізнався, що за конкурсом пройшов на постійно діючий щорічний Ягелонський ярмарок у польському місті Люблін. Але туди треба надсилати свої фотографії та роботи, і тоді вже підтверджують, чи їхати майстрам, чи ні. До Польщі я вже взяв з собою дружину, тож разом було вже значно легше. Ярмарок там тривав три дні. Запам’яталося дуже гарне спілкування, знайомство з чудовими білоруськими майстрами. Так сталося, що перед тим, у Туреччині, коли в мене був день народження, мені прийшло СМС. У повідомленні діаспора з Данії просить: «Пане Дмитре, чи не хотіли б ви до нас приїхати на свято, яке ми проводимо. Ми хочемо згуртуватися». Ну що я міг сказати? Не поїхати в Данію? Нас дуже дружно зустрічали, наші хлопці і дівчата всі у вишиванках, з дітками. Сам захід тривав буквально 4-5 годин. Там пригощали українськими стравами, варили вареники і борщ. Ми відвідали чудовий зоопарк, побували у старому місті. З хлопцями ходили біля ретро-автомобілів, звідки і пішов запал. Отакими були мої подорожі.


- Чи підтримуєте зв’язок із людьми, майстрами, з якими ви познайомилися під час подорожей? Можливо, обмінюєтеся досвідом, щось підказуєте один одному, або просто запрошують у гості?

- Звичайно! Це майстер із Хорватії, який створює автентичних коників із возом, а також виготовляє маленькі ткацькі верстати. Ми там з ним познайомилися і обмінялися своїми подарунками. А з Мустафою ми взагалі постійно спілкуємося у соцмережі. Він весь час пише, звертаючись до мене»My friend».

- Особлива частина вашого життя це викладання. Ви навчаєте дітей, але творити і навчати - це все ж таки різні речі. Як ви встигаєте? Як вам вдається поєднувати одне з іншим і чи легко це?

- Воно все ціле. Коли знаходишся біля дітей - ти живеш, і хочеться жити. Я з ними спілкуюся, з ними навчаюся. Буває, що й у них з’являються якісь думки і вони мені щось підказують. Є дуже здібні хлопці. Ми беремо участь у різних конкурсах. Нещодавно був конкурс «Новорічно-різдвяна композиція і український сувенір» і в мене двоє хлопчиків зайняли два 2-х місця, а один посів 1-е місце за роботу «Вітрячок» - він повторив мою роботу. Це шестикласник Тимофій Гулько. Він також переміг в обласному конкурсі, і далі ця робота поїхала на республіканський конкурс, щоправда, результатів поки що не знаємо…


- Чи помічаєте в дитині талант, коли вона приходить на гурток і каже: «Я хочу займатися у вас». Видно, що у дитини природою закладено?

- Дуже видно! По-перше, батьки приводять дітей і я завжди запитую: «А генетика як там?» Так з’ясовується, що дід чи батько робили щось подібне. А взагалі, то мені хочеться, щоб дитина сама охоче ходила на заняття і робила іграшки власноруч. А не батьки щось самі робили, бо їм подобаються іграшки, які Дмитро робить. Одне, два, три, чотири заняття і все стає зрозумілим… Часто діти приходять до мене відпочити. Питаю якось в одного хлопчика: «Максиме, чого ти прийшов?» «Я прийшов від уроків відпочити, від мами, поспілкуватися, попрацювати…» Приходить інший хлопчик, сів, питаю: «Чого ти сидиш?». «Зараз, - каже, - пів годинки посиджу, відпочину, налаштуюся». А потім справді робить такі солідні, гарні роботи!


- Є діти, які багато чому навчилися у вас,  і які теж, можливо, стали вже відомими майстрами, десь викладають зараз чи просто продовжують вашу справу?

- Справа в тому, що моя мрія була такою, щоб вони переросли мене, оскільки я не фахівець. Я - музикант, але самотужки йшов до цього, до своїх результатів. Тому знайшов ремісне училище у селищі міського типу - Івано-Франково називається, де навчаються різьбярі. Декілька моїх учнів там здобувають освіту. Спочатку один хлопчик вступив, потім ще двоє. Запитую у Іллі Гулька, як йому там навчається. Він каже, що скоро випускається і залишається там. Йому пропонують працювати на меблевому заводі. Один мій учень поїхав за кордон і там оформляє церкви, вирізає різні іконостаси. А Андрій Руденко уже має свою власну фірму в Києві з виробництва меблів. Дуже великі замовлення отримують, меблі навіть за кордон висилають.

- Є якась велика мрія, тому що творча людина не може без пошуку і не може не прагнути до чогось більшого? Що хочете зробити?

- Ви знаєте, виморююся вже, звичайно. У мене вік вже такий, що більше хочеться спокою, хочеться більше проводити часу у майстерні на Перемозі, там відпочивати і творити. Буває лягаєш спати, щось присниться і під враженням потім хочеться щось зробити, а що саме - ще не знаєш. Так само, як ці вітрячки, машинки чи ще щось… Також хочеться зробити свою персональну виставку - у Кропивницькому, у Будинку народної творчості, а також у музеї Івана Гончара, але до цього треба готуватися не один рік.

Ірина Гайдук

0    160     01.03.2019


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!