Культура

на попередню сторiнку

Людмила Снітко: «Кожен може знайти в моїх творах щось своє. Вони такі – і посміятися, і поплакати»

Людмила Снітко: «Кожен може знайти в моїх творах щось своє. Вони такі –  і посміятися, і поплакати»

Живописні вірші про красу рідного краю, чуттєва поезія про найщиріші почуття та емоційна проза про добро та людяність… Твори письменниці Людмили Снітко знашли відгук у серцях людей різних поколінь та сповнили відчуттям гордості за свою маленьку Батьківщину.

6-го лютого в Олександрійській центральній районній бібліотеці ім. Д.І. Чижевського відбулася зустріч із письменницею-землячкою Людмилою Снітко. Це вже другий візит талановитої авторки до Олександрії. У листопаді минулого року у центральній міській бібліотеці ім. О.С. Пушкіна Людмила Снітко презентувала свою творчість жителям міста. Цього разу з творами письменниці знайомилася Олександрійщина. Слухачами стали працівники сільських бібліотек та творча молодь дитячо-юнацької літературної студії «Паросток». Зустріч була особливою як для самої письменниці, так і для гостей, адже Людмила Снітко родом із села нашого краю.


«Цього разу мені дуже хотілося зустрітися саме з жителями Олександрійського району, бо хоча я і пишу у своїй книзі, що народилася в Олександрії, але якщо бути точною, то народилася я в селі. Жили ми тоді у Користівці, але у свідоцтві про народження записали, що народилася я у Протопопівці, і все своє дитинство провела у селі. Знаєте, зараз багато письменників кажуть - це як фішечка така - що я народився у селі і начебто от вибився в люди. Я про це не кажу, бо хоч і народилася у селі, але коли мені було десь півтора рочки, ми переїхали до Олександрії, де я і зростала. Але дитинство минуло саме у селі. Войнівка, Користівка, річка Інгулець, паром - це все оті стежки, які топтали мої дитячі ніжки, тому й хотілося провести зустріч саме тут», - розповіла письменниця.

Людмила Снітко пише не для конкретної аудиторії - у її творчому доробку є поетичні та прозові твори для різних категорій читачів. 

«У мене є короткі оповідання, проза, і вірші для маленьких діточок, бо й сама маю трійко онучат і звісно їм присвячую. Маю вірші і прозу як для молоді, так і для старшого віку. Як мені кажуть мої читачі - кожен може знайти в моїх творах щось своє, і вони такі – і посміятися, і поплакати», - поділилася письменниця.


На творчій зустрічі з Людмилою Снітко прозвучало багато віршів та прозових творів у виконанні самої авторки. Письменниця читала твори із авторської книги, ті, що увійшли до інших збірок, а також ті, що ще не опубліковані. Проникливе авторське читання не залишило байдужим жодного присутнього на творчій зустрічі. Читаючи свою поезію про кохання, Людмила входила в образи, які точно передавали зміст твору. Вірші про рідний край, красу якого авторка описувала до найменших дрібничок, наче давали можливість побачити все це її очима, відчувати те, що відчувала вона сама у дитинстві. 

Небайдужі письменниці і болючі теми сьогодення. У її творчому здобутку є вірші, присвячені героям АТО, під час читання яких у слухачів наверталися сльози.  Людмила Юріївна у своїх творах порушує ще одну актуальну і дуже важливу тему - прийняття суспільством людей з інвалідністю, адже і для самої письменниці ця проблема дуже особиста.

«Вона для мене дуже болюча. Наймолодший мій онучок народився дуже важко, але, дякуючи Господу Богу, вижив, і коли йому було три рочки лікарі поставили діагноз - аутизм. Болить душа за таких діточок. Не тільки аутистів, а і з синдромом Дауна… Зараз ми багато спілкуємося з такими дітьми та їхніми батьками, і бачимо, що суспільство ще майже не готове для того, щоб прийняти таких діток. От нещодавно я їхала в електричці в Олександрію, у справах, і мимоволі стала свідком розмови двох жіночок років за сімдесят. Якраз тоді відбулася конференція щодо інклюзивного виховання і інклюзивної освіти, і ці жіночки завели розмову про хлопчика із синдромом Дауна, який читав віршик. Кажуть, мовляв, нащо він його вивчив, що з таких дітей нічого не вийде, а їх ще до інститутів прийматимуть, а потім такі (вони назвали дітей некоректним словом) будуть правити країною. Ви знаєте, я вважаю, це такі ж діти, як й інші. У них так само, коли болить голівка, болить животик, вони не можуть про це сказати. Ці діти навіть більше потребують нашої любові і розуміння, і так хочеться, щоб усі люди навкруги знали про них, бо коли розповідаєш про дітей з аутизмом, багато слухачів після виступу підходять до мене і кажуть: «А ми не знали, що таке аутизм і що такі діти бувають». Тому хочеться це донести, що я й роблю під час своїх виступів, щоб люди більш щиро, більш сердечно ставилися до цих незвичайних дітей і розуміли їх», - поділилася Людмила Снітко. 


Життєві твори талановитої землячки торкнулися сердець усіх гостей заходу. Творча молодь літературної студії «Паросток», яка  вже робить свої перші кроки у літературі, надихнулася поезією письменниці та отримала неоціненний досвід. Сповнені незабутніх вражень й інші жителі Олександрійщини, які цього дня вперше стали слухачами творчості Людмили Снітко.

«Я раніше не була знайома з її творчістю, і Людмила Юріївна стала для мене відкриттям. Я прослухала її вірші, і це дуже вражає! Вслухалася в слова і думала про те, що її твори якось перегукуються з творчістю поетеси Ліни Костенко... Дуже хороші вірші, цікаві, душевні і наче випромінюють добро, людяність, ну і патріотизм, звичайно. Коли Людмила Юріївна читала вірш про медсестру, я плакала…», - поділилася враженнями одна із слухачок, бібліотекар Протопопівської бібліотеки-філії Ніна Лазаренко.

Незабаром побачать світ і нові книги письменниці. Якщо у першій збірці Людмили Снітко «Жити, щоби любити» є і поезія, і проза, то в майбутньому авторка хоче видати прозу і поезію окремими збірками. 

«Хочу окремо видати поезію, окремо прозу. Усі нові вірші, які написані в крайніх збірках, і нові вірші, які ще ніде не опубліковані, хочеться видати найближчим часом. Якщо все вдасться, збірка поезій може вийти друком вже цієї весни», - поділилася письменниця планами.


По завершенню зустрічі Людмила Снітко подарувала книги з власними творами своїм землякам. Авторські збірки отримали центральна районна бібліотека, бібліотеки – філії Олександрійщини, та інші поціновувачі творчості письменниці. 

Коротка біографія Людмили Снітко:

Людмила Юріївна Снітко народилася у квітні 1958 року у с. Протопопівка в родині фронтовика. Вчилася в Олександрійській СШ №15, потім закінчила Одеський політехнічний університет за спеціальністю інженер-електронник. У рідній Олександрії починався трудовий шлях авторки. Оскільки майбутня письменниця стала дружиною офіцера, їй доводилося неодноразово переїздити з одного міста до іншого та постійно змінювати місце проживання. Останнім часом Людмила Снітко живе у Кременчуці. Понад 20 років працювала на державному підприємстві «Український науково-дослідницький інститут вагонобудування» - спочатку інженером, потім завідуючою групою, старшим науковим співробітником.

Вірші та прозові твори Людмили Снітко друкувалися у літературних альманахах «Берегиня», «Сила почуттів», «Барви», «Україні присвячую», «Вогні горять», «Поетична топоніміка-2», «Танець семи покривал», «Кременчук літературний» (випуски 13, 14). Також письменниця стала співавтором книги «Ангели світла». У Людмили Снітко є і власна збірка поезії і прози «Жити, щоби любити», до якої увійшли близько 70 творів авторки.

Людмила Снітко - член ради Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука. Вона переможець (2-е місце) 2-го Міжнародного Літературного Конкурсу «МІСТО ПОЕЗІЇ» (2017). Також отримала диплом ІІ ступеня IV Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича у номінації Проза (Книги) - 2018. Дипломант конкурсу-зльоту авторської пісні та поезії в рамках 14-го Всеукраїнського фестивалю «Острів» ім. Довлета Келова, 2018. Дипломант конкурсу «Житомир-TEN», 2018.

Розповідь «Олешка» увійшла до унікальної «Книги Добра», яка виготовлена за середньовічною технологією, у рамках Міжнародного соціального проекту. 50 примірників цієї книги подарують найбільшим бібліотекам країн світу.

Юлія Пастух


0    225     15.02.2019


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!