Вересневі самоцвіти – 2017: враження від свята із таємничою енергетикою

Театральна делегація Олександрійщини на батьківщині корифеїв українського театру представила захоплюючу театральну постановку і здобутки майстрів народного мистецтва.

Порівняння непорівнянного

Сорок сьомі «Вересневі самоцвіти» на Хуторі Надія, як завжди, зібрали тих, хто закоханий в українську культуру, хто розвиває її і долучається до театрального мистецтва. Свято театрального мистецтва могло б стати блідою тінню грандіозного фестивалю «Кропивницький-2017». Але, на мій погляд, цього не відбулося, бо місія цих фестивалів різна. Якщо «Кропивницький-2017» – це масштабний і цілеспрямований професійний перфоманс, то театральне дійство на Хуторі Надія – це погляд на традиційне народне мистецтво, спроба зрозуміти, чим живе сучасний театральний світ у регіонах, у невеликих селах та селищах, містах Кіровоградщини.

Власне, саме «Вересневі самоцвіти» стали точкою, звідки почався «Кропивницький-2017», адже саме там минулого року міністр культури Євген Нищук проголосив про наміри створити на батьківщині корифея українського театру щорічний масштабний, багатоденний театральний проект. І ця ідея була реалізована, про що розповідала нашим читачам колега з Кропивницького Людмила Макей у своїй статті ««Кропивницький-2017»: місія виконана». А «Вересневі самоцвіти», які вже мають власну історію та свої традиції, живуть своїм життям, життям провінційного, але від цього не менш цікавого, театрального життя. Бо саме з провінції робив перші кроки і театр корифеїв. Та й ким були корифеї? Це були талановиті аматори, без дипломів та посад, але з великим бажанням створювати новий український театр.

Офіційна повага

Щодо офіційної частини, то варто сказати, що це, як і раніше, масштаб загальнообласного дійства, де залучені кращі колективи, де є місце творчості. Делегація з Олександрійського району взяла участь у найбільшому театральному заході Кіровоградщини і в офіційній, і в творчій частині. Квіти від вдячних олександрійців до пам’ятника Івану Карпенку-Карому поклали заступник голови Олександрійської районної державної адміністрації Олександр Безкровний та начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Антоніна Пилипенко під час урочистого відкриття завершального дня свята. Делегація з Олександрійського району цього року мала і власну театральну локацію – виставу на відкритому майданчику показували актори з Червоної Кам’янки. Але до цього трохи пізніше. Ми ж відзначимо, що з офіційних осіб на святі були присутні перший заступник голови Кіровоградської обласної держадміністрації Сергій Коваленко та заступник Міністра культури України Юрій Рибачук.

І таке поважне представництво говорить про рівень ставлення до культури. Адже це вияв поваги та спосіб долучитися до культурних надбань краю через безпосереднє спілкування.

Зустріч із класиком

Цьогорічним гостем «Вересневих самоцвітів» на Кіровоградщині був відомий український поет і письменник, громадсько-політичний діяч, Герой України Іван Драч. Мабуть, складно уявити, як можна на власні очі побачити людину, яка вже є визнаним класиком, якого вивчали і вивчають у шкільній програмі і який до цих пір є носієм тієї української культури, яку можна назвати відродженням 60-их. Іван Драч, якого визнали класиком красного письменства, залишається доступним до людей, він не для галочки, а з бажання отримати більше нового і цікавого, відвідав музей на Хуторі Надія. Складно порівнювати, але в очах відомого письменника і поета було значно більше зацікавленості й інтересу до кожного слова працівника музею, що розповідала про життя і творчість родини корифеїв, ніж у декого з гостей. Він немов поринав у цю історію, ці складні та трагічні миттєвості життєвого шляху зачинателів українського театру. За дверима офіційних заходів було декілька миттєвостей, коли можна було поспілкуватись із Іваном Драчем. Він встиг відповісти на декілька запитань. Наприклад, на думку письменника і поета у часи тиску на Україну, війни на Сході та великих вагань, що важливіше: економіка і зброя чи культура та театр, варто, на думку І. Драча, обирати не лише зброю, але й культуру як найважливіший спосіб перемагати і діяти. Бо навіщо здобувати незалежність, якщо втратити душу, втратити мову, втратити культурні надбання.

Однак йти прокладеними попередніми поколіннями шляхами, Іван Драч не рекомендує. Він вважає, що нове покоління має не повторювати попередників, а шукати свої творчі шляхи, по-своєму вивчати життя, бути по хорошому «дерзновенними» шукачами істини.

І ще одна цікава риса письменника. Він дуже серйозно ставиться до кожного свого слова і оцінки. І коли була спроба почути від нього схвальну чи критичну оцінку театральному життю Кіровоградщини, він запевнив, що зможе це зробити тільки після перегляду вистав. Але побажав всім, хто долучається до театрального мистецтва і української культури, творчих пошуків та незгасного вогню творчості.

Знахідка із Червоної Кам’янки

Творчу частину фестивалю від Олександрійщини представляв Червонокам’янський аматорський театр із виставою «Обережно! Лохотрон!». Насправді я сподівався побачити хорошу звичайну гру акторів із черговою хорошою п’єсою. Але мушу визнати: це набагато цікавіше, ніж можна уявити.

Чудова гра червонокам’янських акторів, яких складно назвати аматорами, представили п’єсу із живою життєвою історією та захоплюючим сюжетом. Спочатку локація біля музейного будиночку була напівпорожня, але згодом до неї все більше й більше збиралося людей, серед яких більшість складали звичайні відвідувачі свята. Мабуть, це і є найбільше визнання – зацікавленість акторською грою глядачів.

Овації, які були влаштовані акторам наприкінці заходу від людей з інших районів та міст підкреслили, що справа не у земляцтві, а у визнанні майстерності. Тож суб’єктивна, але власна щира оцінка від автора – 5 за старою п’ятибальною системою. І побажання наступних творчих успіхів.

Таємнича енергетика

Спілкування із майстрами театрального мистецтва та обмін досвідом змогли отримати учасники театральних колективів Олександрійщини, які теж прибули до Хутора Надії: актори та режисери театральних колективів Олександрійського районного будинку культури та Войнівського сільського будинку культури.

На Хуторі Надії розмістили того дня свої роботи відомі майстри народного мистецтва з Олександрійщини: Світлана Піскова, Дмитро Кудря, Людмила Руденко, Олена Ющишена, Галина Лєбєдєва, родина Колякіних.

Це власне і все, що маємо додати до вражень. Крім, звичайно, найголовнішого – відчуття унікальної, притаманної лише цьому краю та цьому місцю енергетики, що дає наснагу. І саме про ці нефізичні, якісь тонкі духовні зв’язки із кожним, хто доторкнувся до священної землі родинного вогнища Тобілевичів, говорять театральні митці. І я з ними згоден.

Текст Віктора Голобородька

Фото Валерія Жванка